Клінічні особливості затримки статевого розвитку у дівчаток з деструктивних сімей
С.Л. Левенець, В В. Перевізників.
Український НДІ охорони дітей і підлітків
Доведено, що різні прояви неповноцінності жіночої статевої системи в дітородному віці нерідко є наслідком тих патологічних змін, які виникли ще в період становлення її функції. Так, відомо, що інфантилізм у дорослих жінок супроводжується первинним і вторинним безпліддям, іншими порушеннями генеративної і менструальної функцій, які призводять до зниження народжуваності і, отже, природний приріст населення. Початковим етапом цього стану є затримка статевого розвитку (ЗПР). Рання діагностика і своєчасна корекція цього захворювання відноситься до важливих проблем гінекологічної ендокринології.
ЗПР - поліетіологічне захворювання. У більшості робіт, присвячених питанням виникнення даної патології вказується на впливу великого числа несприятливих чинників на що розвивається жіночий організм. Негативні соціальні чинники, зокрема, деструктивні сім`ї, розглядаються в кращому випадку як общеповреждающіе. Неповні сім`ї, один з варіантів деструктивних сімей - це не стільки кількісне зміна складу сім`ї, скільки генератор постійно травмують імпульсів, що викликають відхилення в організмі, що негативно позначаються на психосоматическом розвитку, приводячи його до затримки, яка супроводжується підвищенням частоти нервово-психічних розладів, зниженням соціальної адаптації. Виникаючі при цьому відхилення показників, які відображають функціональний стан організму, характерні для хронічного емоційного стресу. В експериментальних і клінічних роботах було показано, що емоційний стрес призводить до придушення активності гипотоламо-гіпофізарного комплексу, зниження чутливості гонад до гонадотропинам. У дівчаток в пубертатному періоді ці порушення можуть клінічно проявитися розладом статевого розвитку. Це припущення підтверджено результатами проведеного в УНДІ ОЗДП епідеміологічного обстеження підлітків. Встановлено, що серед дівчаток-підлітків, які виховуються в неповних сім`ях, порушення менструальної функції і статевого розвитку реєструється достовірно частіше ніж в повних сім`ях (16,4% і 10,6% відповідно-Рlt; 0.01). У структурі гінекологічних захворювань у них перше місце займає ЗПР (більше половини всієї гінекологічної патології).
З огляду на викладене, не можна виключити, що ЗПР у дівчаток з неповних сімей має певні особливості клінічних проявів захворювань і заслуговують особливо пильної уваги гінекологів-ендокринологів.
Для виявлення особливостей клінічного перебігу ЗПР обстежено 130 підлітків з ЗПР 13-17 років. З них 47 дівчаток виховувалися в умовах неповної сім`ї (основна група) та 83 в повних сім`ях (контрольна група). Віковий склад і ступінь вираженості патології в обох групах була однакова.
Відомо, що ЗПР відноситься до числа генетично детермінованих захворювань. Більш, ніж в 70% випадків дівчинки мають обтяжену спадковість по порушенню функцій статевої системи. Цей показник в обох порівнюваних групах був однаковим.
Дівчатка з неповних сімей в 2,5 рази частіше народжувалися в стані асфіксії (32,3% проти 13,5% в повних семьях- Рlt; 0,05) .Інфекціонний індекс (3 і більше гострих інфекційних захворювання) у хворих з неповних сімей так само був вище (30,5% проти 16,6% в полних- Рlt; 0,05).
При оцінці показників фізичного розвитку в момент першого обстеження встановлено, що хворі основної групи в 2,5 рази частіше мали гармонійний розвиток (24,4% проти 9,3% з полних- Рlt; 0,05) і в 1,5 рази рідше мають виражений дефіцит маси тіла, що імовірно, обумовлено зміною активності кори надниркових залоз.
У хворих в повних і неповних сім`ях однаково часто зустрічалися екстрагенітальні захворювання. Однак структура супутньої патології була різною. Частота хвороб травної системи тракту і центральної нервової системи, в 2 рази частіше реєструвалася у дівчаток з повних сімей, ці захворювання можуть служити основним фактором ризику або навіть безпосередньою причиною формування ЗПР у них.
Аналіз даних рентгенологічних досліджень показав, що частота дефіциту осифікації і його вираженість, а так само зміни на рентгенограмах черепа у вигляді ендокраніоза або інших особливостей, що побічно свідчать про наявність лікворної гіпітертензіі і венозного застою, в обох групах спостерігається з однаковою частотою.
Незважаючи на те, що ступінь вираженості ЗПР в обох порівнюваних групах була практично однаковою, синдром неправильного пубертату у дівчаток з неповних сімей в 3,6 рази відзначався частіше ніж у хворих з повних сімей (26,1% і 7,2% відповідно-Рlt ; 0,01). Так само вірогідно частіше в цій групі у хворих 15-18 років реєструвалися ознаки гіперандрогенії (12,1% проти 5% в повних семьях- Рlt; 0,05).
Таким чином у половини дівчаток фоном на якому формується ЗПР служить обтяжена спадковість щодо порушень функції статевої системи. Роль різних факторів ризику у хворих з повних і неповних сімей можливо неоднакова. Очевидно, механізми формування патології у хворих з порівнюваних груп мають відмінність. На це вказує різна частота народження окремих симптомів, зв`язок яких з певним гормональним фоном була доведена співробітниками НДІ ОЗДП в попередні роки.
За матеріалами Третього міжнародного симпозіуму Компанії Ново Нордіск (Данія) для лікарів - ендокринологів "Проблеми дитячої ендокринології" - 17-19 вересня 1998 року, Крим, Україна.
