Похідні фенілалкановой кислоти при ревматичних і аутоімунних захворюваннях - клінічна фармакологія

Вольтарен - диклофенак натрію відноситься до похідних фенілалкановой кислоти.
Вольтарен має сильну протизапальну, аналгетичну та жарознижувальну дію, а також здатний пригнічувати агрегацію тромбоцитів. Основним механізмом дії вольтарена є інгібування простагландин синтетази - ферментної системи, яка причетна до біосинтезу простагландинів. Саме цим ефектом пояснюється властивість вольтарена накопичуватися в осередку запалення і надавати протизапальну дію. Порівняльне клінічне вивчення вольтарена і індоцід показало, що перший не поступається другому в протизапальної активності, проте надає мінімальний вплив на шлунково-кишковий тракт, що вигідно відрізняє його від перерахованих вище препаратів.
Вольтарен випускається в таблетках по 25 мг зі стійким до дії шлункового соку покриттям (цим пояснюється його слабке подразнюючу дію на слизову оболонку шлунка), тому всмоктування активного препарату починається тільки в дванадцятипалій кишці, але вже через 30 хв досягається максимальний рівень його в плазмі. Вольтарен виводиться з сечею і жовчю. У зв`язку з тим що 95,7% препарату зв`язується сироватковими білками подібно саліцилової кислоти, одночасне введення вольтарена і ацетилсаліцилової кислоти призводить до більш швидкої елімінації вольтарена з організму.
Вольтарен в перші 3 дні призначається всередину по 25 мг 3 рази на день-після їжі, потім дозу збільшують до 100-150 мг. Тривалість курсу лікування в стаціонарі в середньому 40 днів. Курсова доза препарату - від 3000 до 6000 мг.                                                                                                                      
При лікуванні великими дозами вольтарена відзначаються головний біль, носові кровотечі і мікрогематурія, алергічні висипання.
Похідні пропіонової кислоти
Першим з дериватів пропіонової кислоти, застосованим при ревматичних захворюваннях, є ібупрофен - 1, 2- (4-ізобутіл-- феніл) -пропіонова кислота.
Ібупрофен має гарні анальгетическими і мінімальним® протизапальними властивостями. Він особливо привернув до себе увагу в зв`язку з індивідуалізацією і вибірковістю ефекту, а також] добре переноситься і відсутністю роздратування шлунково-кишкового тракту навіть при тривалому, багаторічному прийомі. Основним механізмом дії ібупрофену є його здатність пригнічувати синтез, простагландинів.
Ібупрофен добре всмоктується зі шлунка і має досить короткий період напіврозпаду - близько 2 год. Всмоктування незначно зменшується при прийомі препарату після їди. Близько 99% його знаходиться в зв`язаному стані з білками плазми крові. Виводиться ібупрофен з сечею і жовчю.
Ібупрофен випускається в драже по 200 мг, разові дози 200 і 400 мг створюють в крові терапевтичну концентрацію препарату.
Препарат призначається по 200 мг 4-5 разів на день. Однак в останні роки показано, що більш адекватної разової дозою є 400 мг, хоча середня добова доза може становити 1200-1600 мг.
Серйозних побічних дій при лікуванні ібупрофеном не відзначається. Перевагою ібупрофену перед ацетилсаліциловою кислотою та іншими НПЗЗ є його краща переносимість (особливо при супутній шлунково-кишкової патології), хоча у окремих хворих и- спостерігаються біль у шлунку, нудота, головний біль. Є поодинокі відомості про розвиток шлунково-кишкових геморагій, нападів бронхіальної астми у хворих, у яких астма виникла при застосуванні аспірину. Також повідомлялося про виникнення токсичної амбліопії, швидко зникає при відміні препарату. Важливо відзначити, що до цих пір не виявлені мутагенні властивості препарату, що робить ібупрофен препаратом вибору при лікуванні вагітних, які страждають на ревматизм.
Напроксен (напросін) є 2,6-метокси-2-нафтілпропіоновой кислотою.
Механізм дії напроксену ще недостатньо вивчений. На тварин і синовіальної тканини хворих на ревматизм in vitro доведено, що напроксен пригнічує синтез простагландинів. Напроксен також стабілізує мембрану лізосом, ніж перешкоджає виділенню лізосомних ферментів, які при імунологічної реакції організму викликають пошкодження тканин.
Напроксен надає виразне анальгетичну та протизапальну дію. Останнє проявляється, зокрема, зменшенням екскреції оксипроліну з сечею у хворих з запальними захворюваннями сполучної тканини, які приймають напроксен. Протизапальну дію напроксену і індоцід значно сильніше, ніж дію аспірину і фенилбутазона.
Напроксен швидко і повністю всмоктується з шлунково-кишкового тракту, максимальна концентрація його в плазмі крові досягається через 2-3 год незалежно від способу прийому (орально або ректально). З альбумінами плазми зв`язується 98-99% препарату. Період напіврозпаду напроксена в плазмі при обох способах застосування один і той же і становить 12-15 год. При ректальному застосуванні напроксена виключається його дію на печінку, так як з ректального сплетення вен він переважно потрапляє в нижню порожнисту вену, а крім того, не впливає на слизову оболонку шлунка.
Рівень напроксену в сироватці крові зростає прямо пропорційно зі збільшенням його дози до 500 мг. Подальше зростання дози препарату не супроводжується зростанням його концентрації в крові, а тільки підтримує вже досягнутий рівень. При цьому підвищується кліренс і екскреція препарату, що пояснюється тим фактом, що існує гадана насиченість альбумінів плазми, з якими зв`язується напроксен, так що є більше вільного, незв`язаного препарату, який швидко виводиться через нирки. Цим же пояснюється мінімальний токсичний ефект напроксену в порівнянні з саліцилатами у разі передозування.
Всмоктування напроксену змінюється в залежності від характеру прийому та виду їжі. Після прийому препарату на тлі оксиду магнію або гідроксиду алюмінію швидкість абсорбції напроксену уповільнена.
Напроксен переходить плацентарний бар`єр у вагітних жінок протягом 20-30 хв після введення. У молоці матері знаходиться 1% від концентрації препарату в сироватці крові.
Приблизно 98% напроксену виводиться з сечею, з них 10% дози - в незміненому вигляді, а 60% - у вигляді метаболітів (глюкуроніди, 6-десметілнапроксен). Від 0,5 до 2,5% дози виявляється в калі внаслідок виділення напроксена з жовчю.
Напроксен випускається в таблетках по 250 мг, зазвичай призначається 2 рази на день після їди по 250 мг. Середня добова доза 500 мг, при необхідності дозу можна збільшити до 750-1000 мг.
Абсолютних протипоказань для лікування напроксеном не існує. Однак слід утримуватися від призначення напроксена хворим з гострою виразкою, вагітним жінкам, матерям під час вигодовування дітей грудьми, хворим з порушенням функції печінки, серця і нирок. При лікуванні напроксеном майже не виявляється його побічна дія. Однак при тривалому його прийомі можуть з`явитися неприємні відчуття з боку шлунково-кишкового тракту (тяжкість і біль в шлунку, блювота, печія, пронос, здуття живота), головний біль, запаморочення, шум у вухах, легке печіння при застосуванні супозиторіїв.