Серологічні методи дослідження - черевний тиф і паратифи

Методи бактеріологічного підтвердження тифо-паратіфозних захворювань навіть при самому ретельному обстеженні не перевищують 60-70% (А. Ф. Білібін, 1966).
Хоча найбільш поширеним і переконливим методом лабораторної діагностики тифо-паратіфозних захворювань є бактеріологічний, нерідко допомагають підтвердити діагноз серологічні методи дослідження.
Принцип серологічної діагностики побудований на вивченні динаміки імунної відповіді організму хворого на антигенну вплив. Зазвичай кров серологічного дослідження піддають дворазово: при надходженні хворого в стаціонар і через 6-8 днів.
На жаль, існуючі методи серологічної діагностики тифо-паратіфозних захворювань або недостатньо чутливі, як, наприклад, реакція аглютинації Відаля, або вимагають дефіцитних хімічно очищених антигенів, як, наприклад, реакція непрямої гемаглютинації. Schroeder (1968) вважає, що серологічні тести, що застосовуються в діагностиці черевного тифу, неспецифічні, погано піддаються стандартизації, часто дають помилкові результати. Так, Vi-РПГА в 25-30%, за даними автора, буває негативною при бактеріоносійстві палички Еберта.
Неспецифічність реакції Відаля пояснюється спільністю О-антигену 12 для сальмонел груп А, В і Д. Тому Reynalds і співавт. (1970) вважають обгрунтованим діагноз тільки при додатковому виділенні збудника,
Нерідко протягом усього періоду хвороби реакція Відаля залишається негативною, особливо при ранньому застосуванні левоміцетину. Так, А. Ф. Подлевскій виявив в 51,2% негативні результати реакції Відаля у хворих, які лікувалися антибіотиками з першого тижня захворювання, і тільки у 16,7% хворих, лікування яких розпочато на третьому тижні і пізніше. Іноді реакція аглютинації випадає позитивною в діагностичних титрах у осіб, які перехворіли на раніше черевним тифом або зазнали штучної або природної побутової імунізації (Е. І. Звєрєв, 1967).
На недостатню діагностичну цінність реакції Відаля вказує також Prakopowiz (1970), який спостерігав позитивної реакцію з О-антигеном тільки у 54% хворих. М. 3. Лейман і співавт. (1964) спостерігали наростання титру О-антитіл при постановці реакції Відаля тільки у 55% хворих. Ще рідше виявлялися Н-антитіла (34%). У 24,3% хворих реакція Відаля протягом всієї хвороби була негативною.
Частота виявлення позитивної реакції Відаля у дітей залежить багато в чому від віку. Якщо у віці до року реакція буває позитивною у 38,3% хворих, від 1 до 3 - у 47,2%, то у віці від 3 до 7 років - у 58,4%, а у дітей старше 7 років - у 73 , 9% хворих (Н. В. Дмитрієва, 1960).
У щеплених, особливо корпускулярними вакцинами, титр реакції Відаля може наростати під впливом будь-якого неспецифічного впливу. При будь-яких інфекційних і соматичних захворюваннях у них може визначатися підвищення титру антитіл при дослідженні в динаміці, що помилково розцінюється як підтвердження черевного тифу. Тому у щеплених дуже обережно треба підходити до оцінки діагностичної ролі реакції Відаля.
А. Ф. Подлевскій (1972) не знайшов відмінностей в показниках серологічної діагностики у щеплених в порівнянні з нещепленими. За його даними, що передувала вакцинація не робить істотного впливу на титр аглютинації.
Титр антитіл не є характеристикою тяжкості інфекційного процесу. На добровольцях, заражених різними дозами бактерій черевного тифу, Hornick і співавт. (1970) не встановили зв`язку між клінічним перебігом хвороби і рівнем
О, Н і Ві-антитіл в крові. За даними автора, відсутня залежність між рівнем антитіл і виникненням рецидивів. У той же час, за даними К. Т. Тищенко та К. І. Старикової (1972), у 50,1% хворих на рецидивуючий черевним тифом реакція Відаля була негативною протягом усього захворювання, а при безрецидивної протягом - тільки у 13,8 % хворих.
Зазвичай черевнотифозні антитіла з`являються на 6-7-й день хвороби, наростаючи в титрі протягом 8- 10 днів, і зберігаються у високому титрі протягом 5-б міс. Діагностичні титри реакції Відаля виявляються і у щеплених. Кров на реакцію Відаля можна брати в перші дні перебування хворого в стаціонарі, так як реакція враховується в динаміці і наростання титру при повторному дослідженні буде свідчити на користь тифо-паратифозної захворювання.
У вакцинованих реакція зазвичай не перевищує розведення 1: 200-1: 400, в той час як у хворих при повторних дослідженнях титр наростає.
Деякі імунологи пропонували відрізняти прищепну реакцію аглютинації від такої у хворих за титром О-антитіл. Вважалося, що О-антитіла утворюються у хворих, в той час як у щеплених в основному формуються Н-антитіла. Однак більш детальні дослідження показали, що у щеплених також утворюються О-антитіла, хоча і в меншій, ніж у хворих, титрі.
При груповий постановці реакції аглютинації з діагностикумами черевного тифу, паратифів А і В іноді спостерігається позитивна реакція з усіма трьома антигенами, але найвищий титр з тим антигеном, яким викликане захворювання.
Більш чутливою і частіше дає позитивні результати є реакція пасивної гемаглютинації (РПГА) з еритроцитарними монорецепторними сальмонельозний діагностикумів Про 9 і Про 12. Сутність РПГА зводиться до адсорбції антигену на поверхню еритроцитів (еритроцитарний діагностикум), в силу чого еритроцити агглютинируют в присутності антитіл, гомологічних фіксованому на еритроцитах антигену. За даними Е. С. Бердникова і співавт. (1972), РПГА була позитивною у 83,6% хворих з бактеріологічно підтвердженим черевним тифом.
Останнім часом для ранньої діагностики тифо-паратіфозних захворювань рекомендується імунофлюоресцентним метод. За даними Л. І. Каліцева і співавт. (1969), иследование імунофлюоресценції крові в перші три дні госпіталізації дозволило у 88,5% хворих підтвердити діагноз.
Для діагностики тифо-паратіфозних захворювань рекомендується також внутрішньошкірний метод з Ебертіна - гидролизатом черевнотифозних бактерій (В. А. постової, 1969- П. К. Паталах, К. І. Старикова, 1969). В. А. постової та співавт. (1969) відзначили позитивну пробу у 92 хворих з 133 обстежених, К. Т. Тищенко та К. І. Старикова (1969) -у 83 з 109 хворих тифо-паратифозної захворюваннями і у 11 з 125 хворих іншими гарячковими захворюваннями.