Дози внутрішнього опромінення загиблих свідків аварії, група 1 - патологія органів дихання у ліквідаторів аварії на чаес

Дози внутрішнього опромінення загиблих свідків аварії, включених до групи 1

На першому етапі реконструкції доз для кожного із загиблих, включених до групи 1, була відновлена величина первісного депонування &gamma - випромінюючих продуктів поділу (95Zr, 95Nb, 103Ru, 106Ru, 1311,134Cs, 137Cs, 140Ba, 141Ce, l44Ce) в організмі. Так як спостереження за постраждалими почалося практично відразу після інгаляційного надходження радіоактивного аерозолю, то для оцінки депонованої активності у кожного потерпілого прижиттєво визначали величину виведення радіонуклідів з сечею, а посмертно - залишковий вміст цих радіонуклідів в основних внутрішніх органах.
За місцем перебування постраждалих під час аварії групу 1 можна розділити на дві частини. До підгрупи 1 А були віднесені працівники станції, які в основному знаходилися в приміщеннях ЧАЕС і вдихали аерозолі, які надходили в приміщення по вентиляційній системі. До підгрупи 1 Б були віднесені працівники станції і пожежні, які в основному знаходилися поза приміщеннями ЧАЕС і вдихали аерозолі, які надходили в атмосферу безпосередньо з розвалу реактора. Дослідження радіоактивності, посмертно виявленої в органах дихання цих свідків аварії, дозволило оцінити фракціонування &gamma - випромінюючих радіонуклідів в повітрі в приміщеннях станції і на її проммайданчику. Для 13II, 134Cs і l37Cs, з`єднання яких в частинках конденсації слід віднести до ингаляционному типу &ldquo-Б&rdquo- за класифікацією МКРЗ, отримані по аутопсійного матеріалу значення коефіцієнтів фракціонування слід розглядати як оцінки цих коефіцієнтів знизу, оскільки до часу смерті легкі могла покинути значна частина зазначених радіонуклідів, що потрапила туди разом з частинками конденсації. Результати цих оцінок, наведені в табл. 2, показують, що 26 квітня 1986 р внесок щодо летючих ізотопів Ru, I і Cs в загальне забруднення повітря був великим на проммайданчику станції, ніж усередині будівлі ЧАЕС. Відносини активностей для фракционируют ізотопів виявилися рівними їхнім стосункам в паливі: ставлення 137Cs / 134Cs для осіб з підгрупи 1А дорівнювала 1,6 ± 0,2, для осіб з підгрупи I Б - 2,2 ± 0,3 ставлення 103Ru / 106Ru - відповідно 3,9 + 0,7 і 3,1 ± 1,4. Отримані значення коефіцієнтів фракціонування радіонуклідів добре узгоджуються з оцінками, отриманими за даними про сумарному викиді з реактора і по пробам з струменя викиду (Інформація для МАГАТЕ, 1986 Ізраель Ю. А. з співавт., 1987 Ізраель Ю. А., 1990) .
На другому етапі для кожного із загиблих були визначені поглинені дози, накопичені до моменту смерті. Результати відповідних оцінок наведені в табл. 7.

Таблиця 7
Дози внутрішнього опромінення загиблих свідків аварії, накопичені до часу смерті

Час, що минув від моменту надходження радіонуклідів до загибелі цих людей, було мало для завершення формування помітної частини від очікуваної за 50 років дози внутрішнього опромінення багатьох опромінюються органів - легень, печінки, червоного кісткового мозку та ін. З іншого боку, доза опромінення щитовидної залози була повністю сформована, оскільки характерний час її формування після однократного надходження аерозолю конденсації, що містить 1311, дорівнює приблизно 6 діб. Ця обставина дозволяє коректно оцінити величину інгаляційного надходження в складі частинок конденсації, а потім за відомими коефіцієнтами фракціонування відновити надходження паливних частинок і оцінити величини очікуваних доз внутрішнього опромінення.
Згідно з даними з табл. 7, середня поглинена доза опромінення щитовидної залози для 23 загиблих дорівнює 0,7 Гр, чому відповідає надходження близько 40 МБк 1311 у вигляді аерозолю конденсаційних частинок. На підставі даних з табл. 2 коефіцієнт фракціонування &psi- для повітря, яким 26 квітня 1986 р дихали постраждалі, можна прийняти рівним 10. Легко показати, що такого фракціонування при середній величині надходження 1311, рівній 40 МБк, має відповідати середній надходження аерозолю паливних частинок, що дорівнює приблизно 8 МБк ¹⁴⁴Ce. Згідно з даними табл. 4, при такому надходженні паливних частинок в організм людини очікувана величина зваженої еквівалентної дози внутрішнього опромінення повинна бути дорівнює приблизно 600 мЗв. Оскільки проміжок часу між моментом надходження радіоактивних аерозолів в організм і смертю для осіб з даної групи не перевищував 90 діб., То з розрахованих нами величин очікуваних доз внутрішнього опромінення цих осіб було реалізовано не більше 6%. Дози зовнішнього опромінення для цієї групи свідків аварії лежали в межах від 2000 до 12 000 мГр, і саме зовнішнє гамма-опромінення та контактна бета-опромінення призвели до загибелі цих людей (Гуськова А.К. з співавт., 1988).