Профілактика - внутрішньолікарняні інфекції

Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій у медичного персоналу

У проблемі охорони здоров`я медичного персоналу, як у фокусі, сконцентровані «больові точки» сучасної охорони здоров`я. Медики, рятуючи мільйони людських життів, прагнучи запобігти внутрішньолікарняні інфекції у пацієнтів, самі виявляються недостатньо захищеними. За статистикою, захворюваність медичного персоналу цілим рядом інфекцій набагато вище, ніж у інших груп населення.
До числа ВЛІ, за визначенням Європейського регіонального бюро ВООЗ, відносяться не тільки захворювання, що з`являються у пацієнтів в результаті надання медичної допомоги в стаціонарах і амбулаторно-поліклінічних закладах, а й інфекції медичних працівників, що виникають в результаті їх професійної діяльності.

• своєрідність екологічних умов лікувальних установ: колосальна концентрація ослаблених осіб на обмежених територіях (в палатах, відділеннях), своєрідний мікробний пейзаж у стаціонарах-
• наявність великого числа джерел інфекції (хворих і носіїв серед пацієнтів) -
• наявність потенційних джерел інфекції серед медичного персоналу (носії, хворі) -
• посилення епідеміологічної обстановки серед населення в країні: зростання захворюваності на ВІЛ-інфекцію, сифіліс, туберкульоз, вірусні гепатити В, С и др
• наростаючий вал агресії інвазивних втручань (діагностичних та лікувальних процедур), під час яких можуть інфікуватися не тільки пацієнти, а й медичний персонал-
• широке застосування антибіотиків і цитостатиків, що змінюють біоценоз слизових оболонок і шкірних покривів медичного персоналу і відкривають «вхідні ворота» для грибів і інших мікроорганізмів-
• прискорення темпів еволюції мікроорганізмів - збудників ВЛІ: поява інвазивних штамів стрептококів, ванкомі-цінрезістентних штамів ентерококів, полірезистентних штамів ряду інших умовно-патогенних бактерій. Саме штами туберкульозної палички, що володіють множинною лікарською стійкістю, стали причиною зростання захворюваності на туберкульоз.

Інфекційні захворювання медичного персоналу, пов`язані з професійною діяльністю, - величезний пласт внутрішньолікарняних інфекцій. Зараження медичного персоналу відбувається в результаті
реалізації як природних механізмів передачі, так і артифициального, штучного, створеного медициною механізму передачі. Артіфіціальной механізм передачі асоціюється з інвазивними діагностичними та лікувальними процедурами. Особливо великий ризик зараження через кров. При контакті з кров`ю може бути передано більше 30 інфекцій.

Гепатит В (ТБ) і гепатит С (ГС) - найбільш часто зустрічаються у медичного персоналу професійні захворювання. Завдяки схильності до хронізації вони можуть призводити до цирозу печінки і первинної гепатоцелюлярної карциноми. Згідно з даними ВООЗ, в світі від ГВ кожен день помирає 1 медичний працівник. У США від хронічного гепатиту щорічно гинуть 100-200 працівників охорони здоров`я.
Особливо високі показники захворюваності ГВ спостерігаються в професійних групах, що мають справу з кров`ю пацієнтів. Наприклад, у хірургів показники захворюваності ГВ становлять 455 на 100 000, у персоналу реанімаційних відділень - 294, лабораторій - 161 (в цілому по лікувально-профілактичним закладам 28-35).
Потенційна небезпека заражень ГВ і гепатитом D, ускладнює перебіг ГВ, існує у всіх медичних працівників.

ГС медичний персонал інфікується не так часто, але більш виражена схильність його до хронізації (60-80% проти 5-10% при ГВ) збільшує його епідемічну небезпеку.

З`являються дані про інфікованість медичних працівників гепатитом G. Не випадково гепатит G зобов`язаний своїм відкриттям хірурга, заразитися гострим гепатитом в процесі операції.
Можна припускати можливість інфікування гепатитом TTV за рахунок реалізації як парентерального, так і фекально-орального механізмів передачі.

Що стосується ВІЛ-інфекції, то в світі відомо понад 100 професійних заражень медичного персоналу-найчастіше вони пов`язані з випадковим уколом рук голкою або іншим колючим інструментарієм. Вірогідність зараження при одиничному уколі становить 0,2-0,3%.

З екзотичних інфекцій, що передаються через кров, треба особливо виділити геморагічні лихоманки Ласса, Марбург, Ебола. У разі занесення цих інфекцій треба пам`ятати про високу епідемічної небезпеки хворих. Від хворих геморагічної лихоманки Конго-Крим спостерігалися зараження при прийомі і огляді хворих гінекологами, отоларингологи, терапевтами до того, як було встановлено діагноз.

В останні роки в країнах СНД при драматичному для мирного часу поширення туберкульозу серед населення існує значна небезпека зараження медичного персоналу. Захворюваність персоналу в них в 8-10 разів вище, ніж в інших групах населення.

У медичного персоналу, особливо у осіб молодого віку, в дитячих стаціонарах відзначаються випадки зараження краснухою, вітряною віспою.

У відділеннях гнійної хірургії, за матеріалами Л.А. Генчікова, 63% медичного персоналу протягом року захворюють різними формами гнійно-запальних інфекцій, у 30% з них ці захворювання розвиваються багаторазово.

Все більш значущою стає проблема мікозів. У гематологічних відділеннях Санкт-Петербурга, наприклад, кандидоз порожнини рота і стравоходу виявлено у 6% медичного персоналу.
Залучаючись в епідемічний процес при спалахах класичних інфекцій (дифтерії, сальмонельозів, дизентерії), медичні працівники можуть іноді з`явитися «індикатором» ситуації в лікувально-профілактичному закладі. Так, першим, кому поставили діагноз висипного тифу в психіатричному стаціонарі Липецької області, була медична сестра, яка звернулася за медичною допомогою за місцем проживання. Епідеміологічне обстеження, проведене в стаціонарі, дозволило виявити спалах: постраждали 14 осіб.

Заражаючись від пацієнтів при занесенні інфекції, медичні працівники, особливо носії, грають потім важливу роль в поширенні пневмоцистозу, сальмонельозу та інших інфекцій.

Слід підкреслити, що серед професійних захворювань медичних працівників, що реєструються на державному рівні, близько 66- 70% складають інфекції, серед них лідирують туберкульоз і ГВ.