Бальнеотерапія, як резерв оздоровлення та бішофіт
Під словом бальнеотерапія йдеться про природних і штучно приготованих мінеральних водах, їх застосуванні з лікувальною і профілактичною метою. Як при зовнішньому (у вигляді загальних ванн, місцевих, душів, зрошень, інгаляцій, купань в басейнах), так і при внутрішньому використанні (у вигляді пиття) мінеральних вод істотне значення мають не тільки хімічний склад, але і температура, кислотність. Солі, осідаючи найтоншим шаром на поверхні тіла, вже під час процедури і після неї викликають роздратування шкірних рецепторів. Так діє більшість компонентів застосовуваних зовнішньо мінеральних вод (і лікувальних грязей), затриманих шкірою. Проникаючи ж через неушкоджену шкіру, іони (наприклад, брому, йоду) і гази потрапляють в тканини і кров, безпосередньо впливають на функцію органів.
Такий нейрогуморальний механізм дії, спрямованість якого залежить від переважного впливу тих чи інших хімічних речовин, що містяться в природних і приготованих водах. Різноманітність складу мінеральних вод, а значить, їх дії на організм, постійне розширення мережі курортів зажадали насамперед суворої систематизації даних і більш глибоких знань справжніх запасів цілющих вод і грязей в нашій країні, зауважують в статті «Лікування водою» (Наука в СРСР.- 1987.- № 2) кандидати медичних наук Н. Каменська та І. Касьянова. 650 родовищ цілющої рідини і лікувальних грязей, як експлуатованих, так і підлягають освоєння (з обґрунтуванням черговості), відзначено на картах атласу «Сучасне і перспективне використання гідромінеральних ресурсів СРСР» - видобуток цілющою рідини становить сьогодні 485 млн. Л на добу, свідчать автори.
Відомо і те, що за останні 30 років запаси 26 великих родовищ були піддані переоцінці. Адже достовірність оцінки експлуатаційних запасів складних родовищ мінеральних вод недостатньо висока і в силу зміни гідрогеологічних умов, що відбувається в процесі експлуатації. До таких об`єктів належать, наприклад, Чиміон, Шмаковка, Кисловодськ, Кемері, Гарячий ключ, Боржомі, Сочі-Мацесту (Питання курортології, фізіотерапії і лікувальної фізичної культури.- 1987.- № 5). На ряді великих родовищ (понад 1000 куб. М на добу) інтенсивна експлуатація призвела до порушення природного режиму, а господарське освоєння територій, прилеглих до цих родовищ, зумовило небезпека забруднення мінеральних вод, пишуть С. Чесалов, В. Рибаков, О. Іванова в статті «Моніторинг родовищ мінеральних вод: принципи функціонування і проблеми організації».
Важко уявити собі, зауважують автори, що прийдешнім поколінням радянських людей буде все одно, чи є нарзан, боржомі, Мацеста. Тому раціональна експлуатація повинна передбачати «безстрокове» користування мінеральними джерелами, особливо там, де вони становлять основу курортного лікування. Тим часом ресурси для бальнеотерапевтичні практики відкриваються іноді найнесподіванішим чином, як показує недавня історія з бішофітом - продуктом кристалізації солей вод стародавнього Пермського моря, величезні запаси якого були виявлені в районах Нижньої Волги при розвідувальному бурінні нафти і газу.
Геологи першими помітили деякі бальнеотерапевтические властивості застосованих в якості бурильної рідини концентрованого розчину мінералу, що складається з хлормагніевой солі, великої кількості брому, йоду, калію, кальцію і більше 20 мікроелементів (водний розчин прозорий і безбарвний або злегка жовтуватий, без запаху). Так інженер-нафтовик став головним ініціатором впровадження бішофіту в медичну практику (Н. Гребенников), з його участю, як відомо, і було проведено Міністерством охорони здоров`я СРСР робочу нараду з цього питання в 1982 році (Здоровье.- 1987.- № 6).
У статті «Бішофіт - щаслива доля?» Кандидат медичних наук В. Покришкін розповідає, що з самого початку досліджувалися протизапальні і знеболюючі властивості розчину мінералу в інтересах лікування захворювань опорно-рухового апарату, а прискорити дозволені вже в 1984 році клінічні випробування бішофіту допомагали волгоградці бальнеологи з Москви, Одеси, П`ятигорська, котрі застосовували його в розведенні 1:50 у вигляді ванн для хворих остеохондрозом хребта і деформуючим остеоартроз. Оскільки за хімічним складом вони виявилися близькі до штучно приготовляти йодо-бромні ванн, йдеться в статті, було вирішено порівняти їх терапевтичний ефект. І результати показали, що переваг у бішофіту щодо таких хворих (у підгострій стадії або при неповній ремісії) немає. Вартість же біщофітних ванн в кілька разів дешевше готуються йодо-бромних.
Повідомлялося далі, що прийом бішофітного ванн протипоказаний при серцево-судинної недостатності II-III ступеня, вираженому склерозі судин головного мозку, серця, нирок, ішемічної хвороби серця в стадії загострення, а також при шкірних захворюваннях і новоутвореннях. Скасовують процедуру в тих випадках, коли виникають у хворих явища так званого бромізму (нежить, кашель, кон`юнктивіт, висипання на шкірі, загальна слабкість), а також якщо ванни викликають серцебиття, запаморочення, головний біль, почастішання дихання, загострення хвороби.
На підставі досліджень, бішофітні ванни рекомендовані для комплексного лікування деформуючого остеоартрозу і остеохондрозу хребта поза стадії загострення, при давності захворювання не більше 5 років. Як ефективний засіб бішофіт у вигляді розвідних ванн був дозволений МОЗ України в 1985 році. А деякі хворі на свій страх і ризик використовують розсіл для компресів, розтирань, складають саморобні суміші його з різними мазями і засипають МОЗ СРСР, редакції газет і журналів листами з проханням дати конкретні рекомендації з приводу такого застосування бішофіту, йдеться в статті.
Безумовно відповісти на ці питання поки не можна, пише автор, адже для розширення застосування в бальнеотерапевтичні практиці потрібні нові клінічні випробування, щоб рекомендувати оптимальну концентрацію розчину, відпрацювати тривалість його застосування, визначити показання та протипоказання при такому призначенні. А ось прискорити такі випробування необхідно, підкреслюється в статті, тоді і стане мінерал-цілитель доступний найширшому колу потребують лікування опорно-рухового апарату.
Значно розширюються масштаби бальнеотерапії з використанням штучних аналогів природних мінеральних вод. Бальнеотерапія настільки зарекомендувала себе в якості одного з найпотужніших засобів оздоровлення людей, що було б невірно вдаватися до неї тільки на курортах (Наука в СРСР.- 1987.- № 2). Завдяки успіхам хімії за останні півстоліття вдалося з великою точністю відтворювати сольовий і газовий склад будь-якої мінеральної води, її фізико-хімічні властивості, кислотність, теплоємність, визначати окислювально-відновний потенціал, і тепер отримані аналоги найбільш поширених і ефективних природних вод, зокрема, вуглекислих , сірководневих, радонових, хлоридних натрієвих, йодо-бромних, пишуть Н. Каменська та І. Касьянова в статті «Лікування водою».
Клінічні і експериментальні дослідження підтвердили, що фізіологічна дія і терапевтичний ефект аналогів не відрізняються від природних, а показання для застосування, методика його і дозування такі ж, як і для природних вод, підкреслюється в статті. Тим самим створюється можливість здійснювати принаймні найнеобхідніші процедури в умовах будь-якої бальнеолікарні, значно розширити масштаби бальнеотерапії.
Отже, Позакурортне бальнеотерапія розглядається як перспективний метод підвищення рівня здоров`я людей. Тому в існуючих або споруджуваних заводських санаторіях-профілакторіях, в спеціалізованих фізіо-бальнеотерапевтичних комплексах і поліклініках серед новітніх методів фізіотерапії з успіхом використовуються або намічено готувати штучні аналоги природних мінеральних вод. Перевага таких лікувальних установ в тому, вважають автори, що вони дають можливість застосовувати лікувальні фактори там, де люди проживають постійно, а значить, охопити величезні маси населення, здійснюючи профілактику захворювань - основний принцип радянської охорони здоров`я.
Добре відомо, що штучно приготовлені мінеральні води з успіхом використовуються в лікуванні ішемічної хвороби серця, гіпертонії та інших «хвороб цивілізації», що перш за все важливо для населення промислових центрів, великих і найбільших міст. Поряд з традиційним застосуванням бальнеотерапії для лікування хронічних захворювань і профілактики рецидивів за останні роки створені нові методики для відновного лікування та впливу на уповільнені процеси (на стадії підгострого перебігу захворювання), розповідається в статті. На основі великих наукових досліджень щодо застосування штучно приготованих мінеральних вод сьогодні розроблені конкретні рекомендації з лікування найбільш поширених хвороб.
Що ж далі з бішофітом?
Нагадаю, що бішофіт був дозволений в 1985 році Міністерством охорони здоров`я СРСР у вигляді розвідних ванн для бальнеологічного лікування хронічних хворих суглобів. Але це бальнеотерапія, а як бути з місцевим застосуванням бішофіту, використовуваного населенням при лікуванні?
До нас в Комітет надходять листи громадян з питаннями про те, яким же чином використовувати бішофіт, коли його зовсім небагато, які дози і курси лікування необхідні і яким хворим, яка повторність їх і, взагалі, при яких захворюваннях без нього не обійтися? Деякі хворі повідомляли і про небажані побічні реакції на бішофіт у вигляді свербежу, різкого почервоніння шкіри, появи вираженої набряклості в місцях прикладання бішофіту. Тим самим ставиться питання і про протипоказання, про те, які можуть розвинутися хворобливі реакції при невмілому, некомпетентне використання розчину мінералу. Можна сказати, що Міністерство охорони здоров`я СРСР отримав свого роду соціальне замовлення на вивчення бішофіту при місцевому застосуванні, на уточнення всіх питань, пов`язаних з проблемою аплікаційної терапії цим мінералом.
В кінці грудня 1987 року, з огляду на положення, що створилося, МОЗ СРСР провів оперативну нараду з цього питання, в якому взяли участь представники Волгоградського медичного інституту, Центрального науково-дослідного інституту курортології та фізіотерапії МОЗ СРСР, головний спеціаліст по курортології і фізіотерапії МОЗ СРСР, експерти Фармакологічного комітету МОЗ СРСР. Було прийнято рішення про проведення тримісячних клінічних випробувань бішофіту у вигляді компресів на уражені області при неврологічних проявах шийного, грудного і поперекового остеохондрозу хребта, при деформуючому артрозі, ревматоїдному артриті, анкілозуючому спондиліті. Мета таких випробувань - визначення та уточнення оптимальної лікувальної дози бішофіту, способів його вживання, доцільності призначення по перерахованим вище показаннями.
Було вирішено, що у випробуваннях за спеціально розробленою і затвердженою наказом МОЗ України інструкції візьмуть участь фахівці Москви, Волгограда, П`ятигорська. Тільки після завершення цієї роботи, обговорення отриманих результатів буде вирішено питання про доцільність і можливість впровадження в широку лікувальну практику бішофітного компресів. Тоді фахівці зможуть, ймовірно, відповісти на багато поставлені питання, і будемо сподіватися, що хворі в повній мірі використовують всі цілющі властивості бішофіту.
Тепер про задоволення попиту на лікувальний бішофіт. Ще в 1985 році в Держплані СРСР відбулася нарада, на якому МОЗ СРСР було доручено визначити та представити дані про потреби в розсолі бішофіту лікувально-профілактичних установ країни, а відповідним міністерствам і відомствам було доручено організувати видобуток і поставку мінералу. Така заявка була представлена у вересні 1985 року і після цього МОЗ СРСР неодноразово звертався в Мінхімпром СРСР з проханням прискорити вирішення питань про промисловий видобуток і розфасовці бішофіту, встановлення на нього ціни, організації централізованого продажу його установам охорони здоров`я для бальнеологічного лікування. Додатково, в серпні 1987 року МОЗ СРСР знову повідомив в Волгоградское НВО «Каустик» про потреби охорони здоров`я в обсягах, а також про необхідність розфасовки і упаковки бішофіту для лікувально-профілактичних та аптечних закладів (по 0,5-1 літру або по 3-4 літра в поліетиленовій упаковці).
Нещодавно МОЗ СРСР вдалося спільно з представниками НУО «Каустик» узгодити, нарешті, технічні умови, що дозволяють зробити випуск бішофіту в потрібній упаковці. За чому ж справа? Необхідно в стислі терміни оформити і затвердити оптові і роздрібні ціни на бішофіт для бальнеологічних цілей, тоді лікувальні установи, а значить, всі нужденні хворі отримають в своє розпорядження лікувальний матеріал.
Основні курорти для лікування лор-захворювань
На багатьох курортах проводиться амбулаторно-курсове лікування в курортних поліклініках та інших загальнокурортних лікувально-діагностичних установах. Амбулаторні хворі розміщуються в пансіонатах, готелях, інших житлових приміщеннях. Амбулаторне лікування призначається хворим, які не потребують строгому режимі і постійному спостереженні медперсоналу. Для ефективності лікування важливо дотримання хворим загальнокурортного, санаторного та індивідуального режиму лікування і відпочинку. При деяких захворюваннях санаторно-курортне лікування ефективніше в звичних кліматичних умовах.
кліматичні курорти (Переважно амбулаторне лікування):
приморські - Анапа, Апшеронська група курортів, Гагра, Геленджик, Гудаута, Євпаторія, Зелений мис, Кобулеті, курортні зони Владивостока, Ленінграда, Лазаревський район Сочі, Махинджаурі, Новий Афон, Одеса, Паланга, Пярну, Судак, Сухумі, Феодосія, Ціхіс-Дзіро , Південний берег Криму, Юрмала;
лісові - Борове, Ворзель, Звенигород, Кісегач, Криниця, Курячі, Нарочь;
гірські - Бакуріані, Цагвері, Цемі, Чолпан-Ата, Шові, Шуша.
грязьові курорти: Бердянськ, Друскінінкай, Євпаторія, Кемері, Куяльник, Липецьк, Лієпая, Нальчик, П`ятигорськ, Садгород, Стара Русса;
бальнеологічні курорти: Боржомі, Єсентуки, Желєзноводськ, Кисловодськ, П`ятигорськ, Сочі, Шіванда.
Реферат підготував Л. ЖУКОВ
