Досвід застосування диротону при артеріальній гіпертензії у хворих з гострим вірусним гепатитом

Микола Шустваль, Василь МАЛИЙ

Гіпертонічна хвороба є одним з найпоширеніших захворювань, виникнення яких пов`язане із значним ризиком розвитку серцево-судинних ускладнень і смерті. Основні цілі лікування хворих на гіпертонічну хворобу полягають не тільки в зниженні і стабілізації артеріального тиску (АТ), але і в збільшенні виживаності і поліпшенні якості життя за рахунок усунення клінічної симптоматики та запобігання розвитку побічних ефектів терапії. Вибір оптимального медикаменту для корекції АТ представляє певні труднощі, так як є велика кількість гіпотензивних препаратів різних груп. Особливо складний вибір гіпотензивних засобів для хворих, які страждають захворюваннями печінки, оскільки більшість таких препаратів метаболізуються саме в цьому органі. Диротон (лізиноприл) - представник групи водорозчинних інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) - є активною лікарською формою і не метаболізується в печінки-згідно фармакологічної класифікації ІАПФ [2] він відноситься до 3-го класу. Виведення препарату в незміненому вигляді нирками в дві фази: ранню та пізню. Період напіввиведення становить 6,5-12 годин [3], а гіпотензивний ефект зберігається протягом 24-36 годин.

Метою проведеного нами дослідження було вивчення антигіпертензивної і інших серцево-судинних ефектів ІАПФ лізиноприлу (Диротон, фірма «Гедеон Ріхтер», Угорщина) у хворих з помірною гіпертензією (II стадія гіпертонічної хвороби), які страждають на гострий вірусний гепатит.
Дослідження включало загальноклінічне обстеження, реєстрацію електрокардіограми (ЕКГ) в 12 стандартних відведеннях і оцінку впливу лізиноприлу на білковий, пігментний і вуглеводний обмін.
Під спостереженням знаходилися 36 пацієнтів (20 чоловіків і 16 жінок) з гіпертонічною хворобою, асоційованою з гострим вірусним гепатитом середньої тяжкості, у віці від 35 до 60 років. Тривалість захворювання на гіпертонічну хворобу варіювала від 3 до 20 років. Діагноз гіпертонічна хвороба встановлювали на підставі даних анамнезу, а також результатів клінічних, лабораторних та інструментальних обстежень. Пацієнтів із захворюваннями нирок, ендокринної патологією, тяжкою серцевою недостатністю в дослідження не включали.
Вірусна етіологія ураження печінки була підтверджена при аналізі маркерів вірусного гепатиту методом імуноферментного аналізу. Біохімічне дослідження функцій печінки включало: визначення рівня загального білка та білкових фракцій, білірубіну, аланінамінотрансферази (АлАТ), аспарагінової амінотрансферази (АсАТ), протромбіну, фібриногену А і В, глюкози в крові. Крім того, визначали вміст в крові сечовини і креатиніну.

Таблиця 1. Вплив Диротона на ліпідний обмін у хворих на гіпертонічну хворобу (М ± т)

Всі пацієнти отримували базисну терапію відповідно до рекомендацій для даної патології: дієта № 5, детоксиканти, гепатопротектори, вітамінно-мінеральні комплекси, Поліферментні препарати в стандартних дозах. До надходження в клініку 16 хворих отримували адельфан, 6 - атенолол, 11 - енап, 5 - коринфар, однак у більшості з них АТ залишалося підвищеним. Критеріями включення в дослідження були вихідні систолічний артеріальний тиск (САТ) 180-200 мм рт. ст., діастолічний (ДАТ) - 95-114 мм рт. ст. Ефективність лікування оцінювали за такими критеріями: повний ефект - досягнення АТ 140 / 85-89 мм рт. ст. і нижче-частковий ефект - зниження артеріального тиску на 10% і більше від вихідного рівня при АТ 140/90 мм рт. ст.
Дослідження тривало 6-8 тижнів. Пацієнти отримували Диротон в дозі 10 мг вранці. Якщо через 2 тижні рівень офісного ДАТ становив 90 ± 6,4 мм рт. ст. і вище, дозу препарату збільшували до 15-20 мг / сут. За 3 дні до призначення Диротона (лізиноприлу) раніше застосовувалися гіпотензивні препарати скасовували.
Контроль за ефективністю лікування Диротоном здійснювали на підставі оцінки як клінічних проявів (головний біль, запаморочення, напади стенокардії), так і гемодинамічних показників (частота скорочень серця, САТ, ДАТ), а також динаміки змін ЕКГ.
Результати досліджень були оброблені методом варіаційної статистики з використанням критерію Стьюдента. Достовірними вважали результати при рlt; 0,05.
Після курсу лікування Диротоном у 74,6% пацієнтів був отриманий хороший, у 25,4% - задовільний ефект. У переважної більшості хворих в процесі лікування відзначалися поліпшення загального самопочуття і зникнення ряду клінічних симптомів (головний біль, запаморочення, біль у ділянці серця і за грудиною), зниження САД зі 158,6 ± 4,9 до 128,5 + 3,50 мм рт. ст., а ДАТ - з 95,8 ± 4,0 до 82,5 ± 3,2 мм рт. ст. (Рlt; 0,05) без істотної зміни частоти скорочень серця, зменшувалися депресія сегмента S-T і інверсія зубця Т.
У 23 хворих ефективним було застосування Диротона в дозі 10 мг / сут, у 6 - 15 мг / добу, у 7 - 20 мг / добу.
Одним з основних вимог, що пред`являються до сучасних антиген-пертензівним препаратів, є не тільки зниження АТ протягом доби, а й відсутність несприятливих метаболічних впливів. Диротон не впливав на вуглеводний, пігментний, білковий обмін, активність АлАТ, АсАТ, на динаміку клінічного перебігу вірусного гепатіта- в процесі лікування не спостерігалося значущі зміни рівнів креатиніну і сечовини в крові (табл. 1, 2).
Таким чином, дослідження показало, що застосування Диротона призводить до достовірного зниження систолічного і діастолічного АТ, поліпшення загального стану хворих і параметрів ЕКГ. Не було виявлено негативного впливу на вуглеводний, пігментний і білковий обмін, клінічний перебіг вірусного гепатиту. Відзначалися хороша переносимість Диротона і рідкісне виникнення побічних ефектів у вигляді сухого кашлю (5,1% випадків). Отримані дані свідчать про безпеку та ефективність монотерапії Диротоном у хворих з помірною артеріальною гіпертензією (II стадія гіпертонічної хвороби), асоційованої з гострим вірусним гепатитом.

література
1. Сидоренко Б.А., Преображенський Д.В. Клінічне застосування інгібіторів ангіотензин-ферменту. - М., 1999. - 185 с.
2. Opie L Angiotensin converting enzime inhibitors. - New York, Willey-Liss, 1994. - 316 p.
3. Thing G.S. Angiotensin converting enzime inhibitors: Corporative structure, pharmacocinetics, pharmacodynamics // Cardiovasc. Drugs Therapy. - 1990. - N 4, - P. 199-206.