Залежність динаміки адаптаційної перебудови організму в процесі формування імунної відповіді - рівень загальної неспецифічної реактивності організму

5.2. Залежність динаміки адаптаційної перебудови організму в процесі формування імунної відповіді від вихідного УОНРО
У раніше виконаних дослідженнях була встановлена чітка взаємозв`язок між адаптаційним станом і антітелообразующіх здатністю організму при різних дозах антигенного стимулювання [Мулик А.Б., 1992]. Крім того, в даній роботі (глава 2) показана залежність змін ноцицептивной реактивності організму, що супроводжують розвиток стрес-реакції, від УОНРО. Проаналізувавши наявні результати досліджень, ми припустили можливість використання моніторингу величини больової чутливості організму для оперативного контролю формування імунної відповіді у тварин-продуцентів імунних сироваток.
Експерименти проводили на 34 кроликах, в плановому порядку иммунизирует інактивованих клітинами Pseudomonas pseudomallei. У тварин, попередньо відібраних за загальноприйнятими критеріями стандартизації, додатково, в індивідуальному порядку, визначали фонові значення ПБЧ. Гипериммунизации виконували за загальноприйнятою схемою, що включає 4 (з тижневим інтервалом) внутрішньошкірних ін`єкції зростаючих доз антигену (1,0- 2,0 5,0- 10,0 мк. Кл.) В суміші з ПАФ. З початком імунізації у піддослідних тварин щодня вимірювали величину ПБЧ. Взяття крові для визначення вмісту специфічних антитіл виробляли на 7-у добу після закінчення імунізації. Рівень сироваткових антитіл виявляли в РІД.
В результаті експерименту встановлено певні взаємозв`язки досліджуваних показників. По-перше, повноцінний імунна відповідь з мінімальною величиною титру антитіл 1: 32 спостерігали у 11 особин, що характеризуються переважно середнім УОНРО (38,5 + 4,28 В), що підтвердило оптимальність дозування антигену. По-друге, ноцицептивная реактивність у тварин, що відрізняються повноцінним імунною відповіддю в процесі гипериммунизации, на момент взяття крові підвищилася в середньому на 12%. При цьому підвищена больова чутливість стабілізувалася у них до 21-го дня з початку імунізації (напередодні третьої ін`єкції). Необхідно відзначити, що добова динаміка ноцицептивной реактивності різко змінювалася безпосередньо після ін`єкцій (зниження чутливості до 80%) з поверненням значень показника до вихідного рівня через 15-20 годин. У кроликів, що відрізняються низькою специфічної антітелопродукцію (максимальна величина титру антитіл 1: 16), больова чутливість на момент взяття крові знизилася щодо фонових значень в середньому на 6%. Однак серед тварин з високим УОНРО (13 особин) даний показник знизився на 41%, з 15,7 + 1,64 до 26,7 + 3,59 В, що свідчить про достовірність зміни больової чутливості (р lt; 0,02, вигавленной методом Монцевічюте-Ерінгене). Таке різке зниження ноцицептивной реактивності у індивідів, що характеризуються високим УОНРО, вказує на розвиток стресу, пов`язане з неадекватно високою антигенною навантаженням. Навпаки, серед тварин з низьким УОНРО (7 особин) больова чутливість підвищилася до 21-го дня на 7%, а до закінчення досвіду на 12%. Отримані дані свідчать про відсутність стресу у індивідів з низьким УОНРО, що, однак, не є достатньою умовою для активної антітелопродукцію без відповідного антигенного стимулювання.
Узагальнивши результати дослідів, можна зробити висновок, що активна антітелопродукцію супроводжується стабільним негайним зниженням порога больової чутливості при забезпеченні адекватності антигенного навантаження УОНРО. Крім того, надмірна антигенне навантаження викликає імуносупресію, що супроводжується різким збільшенням порогу больової чутливості. Недостатність антигенного стимулювання веде до поступового зниження порогу больової чутливості, що, однак, не свідчить про активний иммуногенезе. Дані результати графічно відображені на малюнку 21.
Таким чином, вважаємо за доцільне рекомендувати моніторинг ноцицептивной реактивності для оперативного контролю процесу гипериммунизации.

Мал. 21. Динаміка ноцицептивной реактивності у кроликів в залежності від УОНРО в процесі гипериммунизации при середній антигенної навантаженні
З огляду на виявлені взаємозв`язку, ми спробували застосувати рекомендовані підходи до розробки схем імунізації при використанні антигенів з невідомої імуногенність. Необхідність вирішення даного завдання з`явилася в зв`язку з початком роботою в Волгоградському науково-дослідному протичумному інституті по отриманню імунних сироваток високою тітражності до збудника легіонельозу, що раніше не використовувався в якості антигену на кроликах.
Традиційний спосіб розробки схем імунізації грунтується на емпіричному підборі доз антигену, що викликають щодо підвищений синтез специфічних антитіл. З одного боку, доза антигену повинна бути достатньою для активної стимуляції імунокомпетентних клітин і органів, а з іншого - не повинна викликати гноблення імуногенезу.
Дослідження виконували на 20 кроликах, попередньо розподілених в три групи з урахуванням УОНРО (7 - з високим, 6 - із середнім і 7 - з низьким). імунізацію починали
з попередньої апробації передбачуваної мінімальної иммуногенной дози антигену (1,0 млрд мк. кл.) на трьох кроликах, що володіють високим УОНРО. Антиген (інактивовані клітини L. philadelphia) вводили під шкіру в 10 точок в суміші з ПАФ. Щодня з моменту ін`єктування у тварин здійснювали індивідуальне визначення ПБЧ і облік адаптаційного стану організму. Встановили, що в першу добу після імунізації больова чутливість піддослідних кроликів знизилася в середньому на 70% щодо фонових значень. Одночасно з цим динаміка значень адаптаційного показника свідчила про відсутність патологічних зрушень адаптаційного стану організму, що передбачало достатність чинного чинника для розвитку загальних захисних реакцій. Спостережувані явища дозволили констатувати адекватність обраної дози антигену необхідного мінімуму впливу, здатному запустити механізми забезпечення гомеостазу, відповідальні за формування специфічної імунної відповіді. Виходячи з цього почали загальну гипериммунизации всіх кроликів, взявши за основу загальноприйняту схему введення антигену. При цьому інтервал між ін`єкціями становив 7 днів, що відповідає фізіологічно зумовленого періоду адаптації. Чергову дозу антигену, щодо попередньої, збільшували в два рази (1, 2 і т. Д. Мк. Кл.). В ході всього експерименту продовжували контролювати в індивідуальному порядку показник адаптації та ПБЧ. Тварин виводили з досвіду при досягненні чергової дози антигену, що викликає розвиток хронічного стресу.
В результаті експерименту встановили, що для тварин з високим УОНРО максимальна доза антигену становила 4,0 млрд мк. кл. Додаткове підвищення антигенного навантаження викликало формування хронічного стресу і загибель кожного другого кролика. Причому короткочасне, протягом доби, зниження больової чутливості збігалося з розвитком гострого стресу і вело до подальшого незначного підвищення ноцицептивной реактивності (до 10%) щодо фонових значень і зрушенню адаптаційного стану в бік активації. Стійке поствакцинальне зниження больової чутливості завжди супроводжувало розвиток хронічного стресу (рис. 22).

Мал. 22. Динаміка адаптаційного показника і ноцицептивной реактивності у кроликів з високим УОНРО при гипериммунизации інактивованих клітинами
Дані взаємозв`язку простежувалися і в інших піддослідних групах. Зі зниженням УОНРО знижувалася лабільність динаміки як величини ПБЧ, так і значень адаптаційного показника. При цьому тварини з середнім УОНРО успішно витримували дозу антигену в 8,0 млрд мк. кл. Кролики з низьким УОНРО були здатні адаптуватися до підвищення разової антигенного навантаження до 16,0 млрд мк. кл.
Для стандартного обліку специфічного імуногенезу в якості контрольного терміну визначення титрів антитіл вибрали восьму добу після четвертого ін`єктування (8,0 млрд мк. Кл.), Так як це відповідає загальноприйнятій циклу гипериммунизации бактеріальними антигенами. Визначення рівня сироваткових антитіл виконували в РІД. Середнє арифметичне значення титрів антитіл (М + ш) склали в групах з високим УОНРО 4,0 + 2,32, з середнім - 42,7 + 12,40 і з низьким рівнем - 13,3 + 3,10. Статистичний аналіз антитілопродукуючої здатності тварин, виконаний методом Монцевічюте-Ерінгене, виявив достовірне перевагу величин титрів антитіл, отриманих в групі з середнім УОНРО щодо особин, що володіють високим УОНРО (р lt; 0,05), і аналогічну тенденцію щодо особин, що характеризуються низьким УОНРО (р lt; 0,1). З огляду на чисельну популяційне перевага індивідів, що володіють середнім УОНРО, логічним буде висновок про доцільність визначення оптимальної антигенного навантаження саме до цієї групи тварин.
Таким чином, узагальнивши результати дослідження, пропонуємо наступну послідовність визначення оптимального дозування антигенного матеріалу при розробці схем гипериммунизации:

1. диференціювання експериментальних тварин по УОНРО;
2. визначення мінімальної дози антигену, що викликає короткочасне (до доби) зниження ПБЧ, на тварин з високим УОНРО;
3. виявлення максимальної антигенного навантаження, що не викликає хронічного (до тижня) зниження ноцицептивной реактивності у особин, що володіють середнім УОНРО, за допомогою послідовного (з тижневим інтервалом) дворазового підвищення мінімальної дози антигену до гранично допустимої величини.

Додатково для підтвердження общебиологических закономірностей виявлених взаємозв`язків виконали дослідження із застосуванням антигенів еукаріотних походження. При цьому в якості біомоделі також використовували кроликів (20
тварин), попередньо відібраних за загальними критеріями стандартизації і методом випадкової вибірки розподілених порівну в дві досвідчені групи. Імунізацію однієї групи проводили витяжкою з гостриків Passalurus ambiguus, а інший - БСА. Дози антигенів відповідали максимальної адекватної разової навантаженні, раніше розрахованої емпірично для даної популяції тварин. Оптимальною иммуногенной дозою витяжки з гостриків було 36 мкг білка, а БСА - 8 мг білка на 1 кг живої маси кролика. Антигени вводили одноразово підшкірно. На 10-й день виробляли взяття крові і методом ІФА виявляли рівень сироваткових специфічних антитіл. Щодня протягом усього експерименту у тварин визначали величини показників адаптаційного стану і ноцицептивной реактивності організму.
В результаті виконаних досліджень встановили однотипність динаміки розвитку досліджуваних показників при імунізації різними антигенами еукаріотних походження (рис. 23).
При цьому у тварин відбулося формування повноцінного первинного специфічного гуморального імунної відповіді як на вплив гостриків (титр АТ - 1100,0 + 208,2), так і на вплив БСА (титр АТ - 1133,3 + 261,5).
Отримані дані дозволяють зробити висновок про відсутність будь-яких адаптаційних особливостей гомеостазу при впливі на організм антигенного матеріалу різної природи, що свідчить про доцільність застосування моніторингу ноцицептивной реактивності як універсального критерію оцінки формування імунної відповіді.

ПБЧ - поріг больової чутливості АП - адаптаційний показник (% лімфоцитів:% сегменгоядерних нейтрофілів)

Час введення антігеновВоздействіе витяжки з гостриків Вплив БСА

Мал. 23. Адаптаційні показники організму кроликів при введенні різних антигенів еукаріотних походження