Рівень загальної неспецифічної реактивності організму

Мулик А.Б.
Рівень загальної неспецифічної реактивності організму.

У монографії освячено новий підхід до оцінки функціонального стану організму, розроблений інтегративний показник, що відображає ступінь загальної чутливості організму до різних екзогенних впливів, визначена принципова можливість використання рівня загальної неспецифічної реактивності як критерій оцінки фізіологічного, імунного і нейрогуморального статусу організму.
Призначена для фізіологів, патофізіологів, імунологів, токсикологів.

ВСТУП
Відкриття П.К. Анохіним [1970] системних закономірностей в діяльності живих організмів дозволило по-новому поглянути на проблему організації біологічних структур і їх саморегуляції. У дослідженнях К.В. Судакова відзначено, що будь-яка функціональна система має універсальні центральні і периферичні механізми реалізації і принципово однотипну організацію [Судаков К.В., 1984]. Забезпечення єдності всіх систем організму неминуче передбачає узгодження середніх рівнів їх активності. А.В. Зав`яловим [1990] визначена кореляція головних параметрів сенсорних, моторних і вегетативних функцій організму, що відрізняється відносною сталістю і стійкістю. Крім того, Г. Сельє [Selye H., 1951], Г.Н. Крижанівським [1985], Ф.З. Меерсоном [1981] встановлено загальні закономірності розвитку патологічного процесу, що формують структурні зміни в різних органах, тканинах і функціональних системах. При цьому, незалежно від особливості надзвичайного впливу біологічної, фізичної або хімічної природи, спостерігаються однотипні характерні зміни психоемоційного, вегетативного і гормонального статусу.
Наявність корелятивних взаємозв`язків визначає доцільність пошуку інтеграційних показників, що відображають кількісні та якісні характеристики різних функцій організму і його систем. Важливою умовою є простота, доступність і експресному визначення цих показників.
Сучасний підхід до оцінки функціонального стану організму базується головним чином на зіставленні результатів вивчення окремих показників, що характеризують ту чи іншу його систему як в нормі, так і в пробах з дозованими навантаженнями. При цьому вивчаються глибина спостережуваних зрушень і ступінь їх відновлення до початкового рівня після закінчення навантаження. Прийнято вважати, що стан слід оцінювати більш сприятливим в тих випадках, коли досліджуваний показник лежить в межах загальновизнаних кордонів норми або швидко досягає нормальних значень після функціональних проб з навантаженнями [Мулик А.Б., Ступенко Л.Н., 1992].
Узагальнивши наявну інформацію, можна констатувати, що існуючі методи оцінки функціонального стану організму малопридатні для використання в реальних умовах практичної роботи, відсутня чітка диференціація якісних критеріїв оцінки, немає універсального підходу для тестування людини і біомоделей. З технічної точки зору існуючі способи оцінки відрізняються трудомісткістю і тривалістю виконання.
В результаті аналізу спеціальної літератури було встановлено, що найбільш прийнятним показником, що характеризує функціональний стан організму, є ноцицептивная реактивність, що володіє функціональною стабільністю нейрофизических і нейрохімічних механізмів формування, ендогенних і генетичної обумовленістю. Рівень больової чутливості, контролюючи цілісність покривних оболонок, що забезпечують ізольованість від зовнішнього середовища, а також сталість кисневого дихання тканин, підтримує їх нормальну життєдіяльність, тісно взаємопов`язаний з рівнями інших життєво важливих констант організму.
Виходячи з цього було сформульовано припущення про наявність взаємозв`язку больової чутливості, що є системною інтегративної реакцією ЦНС, із загальною реактивністю організму, що забезпечує все різноманіття гомеостазу.