Смерть при кишкової непрохідності
Є дві основні теорії, що пояснюють причини смерті при кишкової непрохідності:
- інтоксикаційна
- рефлекторна
Початок створення інтоксикаційної теорії пов`язують з ім`ям АМЮС (Amussat), який в 1838 р вперше вказав на токсемію при непрохідності кишечника.
Вивчаючи стерильність крові при непрохідності у людини і у тварин, деякі автори висували мікробів, що послужило відправним пунктом створення інфекційної теорії причин високої летальності. Експериментально було доведено, що при непрохідності кишечника стінка кишки робиться прохідною для бактерій, особливо при явищах венозного стазу. Ця теорія підтримувалася багатьма дослідниками в кінці минулого століття. Вивчення функції печінки, нирок, підшлункової залози і шлунково-кишкового тракту при непрохідності кишечника, доповнене вивченням біохімічних зрушень з боку крові, дозволило розкрити особливості обміну при цьому захворюванні. Особливу увагу було звернуто на зневоднення організму і падіння хлоридів крові.
З огляду на встановлений раніше факт наявності при непрохідності кишечника різкого зниження всмоктування в приводить ділянці кишки. Н. Н. Самарін вважав, що порушення сокоотделения і всмоктування грає провідну роль в падінні хлоридів і тяжкому перебігу непрохідності.
Провівши низку дослідів з введенням тварині якої бракує йому жовчі або соку підшлункової залози, Н. Н. Самарін домігся подовження життя тварин. Дослідження Н. Н. Самаріна привели його до висновку, що при непрохідності кишечника не може бути універсальної теорії смерті. При непрохідності кишечника провідною причиною високої летальності є порушення зовнішньої секреції травних залоз.
При подальшому вивченні патогенезу непрохідності кишечника, в основному обтураційній, були отримані нові факти, які показали неспроможність інтоксикаційної теорії, і вказують на порушення нервової регуляції функцій організму: «... первинним є порушення нервових механізмів з наступною зміною обмінних процесів і розладами гемодинаміки». Рефлекторна теорія високої летальності при непрохідності кишечника вперше запропонована Лейхтенштерном (Leichtenstern).
Браун і Боруттау основною причиною смерті при кишкової непрохідності вважали анемизацию мозку, викликану перерозподілом крові шляхом переповнення нею судин черевної порожнини.
С. І. Спасокукоцький вважав, що причиною смерті при кишкової непрохідності є отруєння нервових центрів і серця токсинами, які надходять з ураженого вогнища. Причини післяопераційної летальності при непрохідності кишечника численні. Непрохідність як болісний процес сама може бути чинником, що викликає летальний результат, може бути сприяючим і супутнім фактором серед інших причин, які призводять до смерті хворих.
Відео: Непрохідність кишечника, аскаридоз. Операція на кишечнику
Найбільш частою причиною смерті від непрохідності, яка наступає в перший день після операції, є шок.
У хворих, які загинули через добу і більше після перенесеної операції з приводу непрохідності кишечника, на секції майже постійно виявлялося величезна кількість рідини в тонкому кишечнику, яка при добуванні кишечника з черевної порожнини переливається в петлях. Причиною смерті таких хворих прийнято вважати інтоксикацію.
У світлі експериментальних даних Д. П. Чухриенко причиною летального результату в таких випадках слід вважати не інтоксикацію, а розлад центральної регуляції функцій організму, викликане виснаженням центрів кори головного мозку. Велике значення в таких випадках має розлад водно-сольового обміну.
Велика питома вага серед причин післяопераційної летальності при непрохідності займає перитоніт. Успіх боротьби з цим ускладненням полягає в ранній діагностиці та госпіталізації хворих.
Значне місце серед причин післяопераційної летальності займають запальні і гнійні захворювання легень (6%), а також загострення раніше існуючого туберкульозу легенів (0,8%), розвинене в зв`язку з непрохідністю кишечника.
У 6,3% всіх причин післяопераційної летальності була допущена хірургами під час операцій переоцінка життєздатності кишки і в 7% застосування таких абсолютно безнадійних методів операції, як залишення в черевній порожнині обмеженою тампонами омертвілої кишки або виведення її в операційну рану.
У 1,32% всіх причин післяопераційної летальності склали захворювання серцево-судинної системи (гіпертонія, інфаркт міокарда, інсульт). Зазначені захворювання могли закінчитися летальним результатом і без розвитку непрохідності кишечника, проте остання з`явилася в цьому процесі свого роду дозволяє чинником.
Частина хворих (1,3%) загинула від основного захворювання - ракового ураження відділів шлунково-кишкового тракту. Слід ще звернути увагу на таку причину смерті, як неусунення під час операції механічної перешкоди. Іноді хірурги забувають, що непрохідність може виникнути у одного і того ж хворого в двох і більше місцях шлунково-кишкового тракту. Профілактика таких випадків полягає в ревізії прохідності шлунково-кишкового тракту на всій його довжині.
Летальні результати при непрохідності кишечника наступають найбільш часто на другу і третю добу після початку захворювання і в першу добу після проведеного оперативного втручання. Летальні результати при кишкової непрохідності, які настали через 10 діб і більше після початку захворювання або виробленої операції, викликалися в основному запальними та гнійними захворюваннями легень, захворюваннями серцево-судинної системи і ракових ураженням різних відділів шлунково-кишкового тракту. У 5,8% була смерть на операційному столі. Рівень сучасних наукових можливостей дозволяє ці цифри значно зменшити.
Післяопераційна летальність при непрохідності зараз, в порівнянні з довоєнним періодом, значно знижена. Однак, вона залишається все ще високою - 15-18%. Тільки в поодиноких лікувальних установах вона знижена до 8-10% і нижче.
