Поразка прямої кишки і періанальної області при цитомегаловірусної інфекції
Цитомегаловірус - широко поширений ДНК вірус. Його часто виявляють у хворих з імунодефіцитом за допомогою культурального або серологічного методів дослідження. Більш ніж у 90% хворих на СНІД розвивається активна цитомегаловірусна інфекція (ЦМВ-інфекція), яка служить найчастішою причиною діареї при негативних бактеріальних посівах. При цитомегаловірусної інфекції можуть виникати запалення, кровотеча, виразка і перфорація ШКТ. Обумовлений ЦМВ-інфекцією ілеоколіт - найчастіше кишкова прояв СНІДу. Клінічно виражений цитомегаловірусний проктит проявляється тенезмами, діареєю, меленою або виділенням незміненій крові з каловими масами, супроводжується зниженням маси тіла. Ендоскопічно захворювання може проявлятися як підслизовим крововиливами та еритематозний плямами, так і множинними великими глибокими виразками.
Від цитомегаловірусної інфекції потрібно відрізняти псевдомембранозний коліт, язвений коліт і хвороба Крона. Біопсія слизової оболонки дозволяє підтвердити діагноз. При мікроскопічному дослідженні біоптату виявляють васкуліт, нейтро- профільними інфільтрацію і великі базофільні внутрішньоклітинні включення, обумовлені ЦМВ. ЦМВ можна виявити при вирощуванні вірусної культури з біоптату.
Медикаментозне лікування ЦМВ-інфекції здійснюють призначенням ганцикловіру або фоскарнет натрію. Ганцикловір за своєю хімічною будовою схожий на ацикловір, але в 50 разів ефективніше проти цитомегаловірусу. Обидва препарати (ганцикловір і фоскарнет натрію) відносять до віростатіческім- їх вводять внутрішньовенно. Часто після відміни препарату розвивається рецидив захворювання, що іноді вимагає довічного прийому препарату всередину.
Оперативне лікування виконують при неостанавлівающіхся кровотечах або перфораціях. Зміни, що виникли в результаті ЦМВ-інфекції, нерідко служать причиною екстрених оперативних втручань у хворих, які страждають на СНІД. Найкращі результати отримані після субтотальної колектомія з виведенням кінцевий ілеостоми. Однак у надзвичайно ослаблених хворих ризик виконання подібної операції надзвичайно великий, а смертність протягом 30 діб після такої операції сягає 50%.
