Підбір роботи - організація трудової терапії в психіатричній лікарні
Відео: Меданта - Медмістечко (Індія) найбільша багатопрофільна лікарня світу
При підборі хворому виду праці інструктор з праці повинен враховувати професійно-трудовий досвід хворого до захворювання, його соціально-трудові установки і навички, коло інтересів, інтелектуальний рівень, схильності і здібності, а також вік хворого.
Роботу хворим потрібно підбирати відповідно до їх можливостями до початку лікування. Не можна доручати хворим непосильну роботу, так як це викликає у них невпевненість у своїх силах і нерідко посилює хворобливе відчуття власної малоцінності. У таких випадках хворий робить висновок, що він «ні до чого не придатний». Необхідно в доступній для хворого формі систематично роз`яснювати, в чому полягає його робота, і допомагати в її правильному виконанні.
Хворим з вираженим руховим занепокоєнням слід доручати господарські роботи всередині відділення: натирання підлоги, прибирання палат і т. П. Таким чином, наявну у хворих тенденцію до постійного руху можна направити в русло корисної фізичної роботи, організуючою їх безладну діяльність.
Хворих, що знаходяться в загальмованому стані, не можна протягом тривалого часу залишати на одноманітною, малорухомої роботі, так як, освоївши її, деякі хворі як би втрачають інтерес і знову застигають в одному положенні. Таким хворим слід замінювати одні нескладні операції іншими. Процес освоєння нових операцій може сприяти усуненню стану загальмованості.
Хворим з депресивним синдромом потрібно запропонувати роботу цікаву в емоційному відношенні і по можливості колективну (в якій беруть участь різні хворі). Наприклад, плетіння книг, нанесення малюнка на фанеру для випилювання або креслення для різьблення по дереву. Участь в колективній праці надає на таких хворих відволікаючу дію, зміцнює їх впевненість в собі, в здатності працювати.
Хворим в стані маніакального збудження слід доручати рухливу роботу: наприклад, переносити слабких хворих в ванну і назад в ліжко, допомагати персоналу приносити їжу з кухні в їдальню і т. Д. Така робота з помірним фізичним навантаженням благотворно діє на хворих, знижує у них інтенсивність маніакального збудження. Хворі захоплюються такою роботою, охоче її виконують з підкресленим почуттям відповідальності. «Колись, - відповідає такий хворий на поклик іншого хворого, - не можу ж я залишити хворих без обіду!».
Хворі на епілепсію, як правило, виявляють підвищену прагнення до трудової діяльності і виявляють здатність протягом тривалого часу працювати. Трудова терапія в лікувальної майстерні відділення стає для них як би необхідною умовою життя. На роботу вони завжди приходять першими і йдуть з лікувальної майстерні останніми. Поки інструктор з праці збирає виконану іншими хворими роботу, хворі на епілепсію все ще активно продовжують працювати. Ці хворі відрізняються підвищеною пунктуальністю і надмірної точністю у виконанні робочого завдання, акуратністю і активним прагненням до ретельного отделиванію деталей, які не мають істотного значення. Для цих хворих клінічно характерні: сповільненість рухів, психічна інертність, в`язка і грунтовна мова, відомий педантизм. Їм ніколи не набридає виконувати одну і ту ж нескладну роботу. У той же час їм дуже важко виконувати роботу, що вимагає творчого мислення або власної ініціативи. Цим хворим вкрай важко перемикатися з однієї форми праці на іншу, їм також важко перемикатися з трудових процесів на прогулянку або на обід і т. Д.
З огляду на ці клінічні особливості, інструктор з праці повинен давати хворим на епілепсію з частими нападами більш одноманітну звичну їм раніше роботу і не часто міняти її характер.
До хворих на епілепсію, у яких напади виникають рідко, підхід повинен бути дещо іншою і трудові рекомендації їм слід міняти частіше, хоча освоєння нових видів праці у них нерідко буває також утрудненим. Наші спостереження показали, що хворі на епілепсію з не різко вираженим епілептичних дефектом психіки і тривалими інтервалами між нападами роками зберігають порівняно високу і навіть професійну працездатність.
Досвідченому інструктору з праці правильним поєднанням трудової терапії з психотерапевтичним терплячим навчанням поступово вдається привчити навіть важко хворих на епілепсію до динамічної зміни лікувальних трудових операцій, залучити їх до участі в колективній праці з виконанням 2-3 різнопланових трудових операцій.
Найбільш полюбилася хворим роботою є плетіння килимків з кольорових клаптиків, де хворому доводиться самому підбирати кольори, зшивати шматки, а потім і плести. Такий хворий охоче виготовляє килимок в співдружності з іншим хворим, розділивши між собою перераховані вище трудові операції на власний розсуд.
Із захопленням і продуктивно працюють ці хворі в палітурній майстерні на розшивки книг, порядковому підборі і підклеювання сторінок для подальшого переплетення книги. Так, властиві хворим на епілепсію педантичність і акуратність вдається перетворити (в корисному для них лікувальному праці) в цінні трудові якості.
Хворим з галюцинаторними і маячними переживаннями доцільно підібрати захоплюючу для них роботу, що вимагає активної уваги, ініціативи і творчої самостійності. Так, наприклад, художня розфарбування, розпис по трафарету, візерункове плетіння сумок з різнобарвного фетру охоче виконуються хворими. Лікувальний ефект тут залежить також від інтенсивності трудового процесу, що забезпечує його продуктивність, тому тут доречна бригадна система організації лікувального праці, коли всі учасники лікувально-трудового процесу пов`язані один з одним.
Зазвичай така робота відволікає хворих від галюцинаторно-маячних переживань і особливо добре діє на хронічно хворих зі стійкими галюцинаціями (вертальний галюциноз). Цим хворим показані також деякі види лікувального праці, пов`язані з рахунком.
Рахунок активно відволікає таких хворих і зосереджує їх увагу на роботі. Таке ж позитивну дію лічильно-трудові операції роблять і на хворих з нав`язливими ідеями.
Параноїчним хворим з тривожною напруженістю або з руховим занепокоєнням слід більш диференційовано і індивідуально підбирати форму заняття лікувальною працею, щоб неправильним вибором не посилити їх тривожного напруги і рухового занепокоєння. За нашими спостереженнями, хорошим коригуючі засобом в таких випадках є види художньої праці, наприклад виготовлення квітів з тканин і фетру. Доручаючи хворим виготовлення різнобарвних, яскравих пелюсток, необхідно звертати увагу хворих на красу виготовлених ними квітів. Психотерапевтичне спілкування з такими хворими в процесі лікувального праці відіграє велику роль. Хворі поступово заспокоюються, стають доступнішими, м`якше, їх параноїдальні переживання як би втрачають свою актуальність і вони охоче і з захопленням працюють.
У хворих психопатією професійно-трудові навички зберігаються при декомпенсації психопатії, але ці хворі бувають вкрай відволікатися, непосидючі і емоційно нестійкі. Патологічні відхилення у них головним чином виявляються не в інтелектуальній діяльності, а в їх емоційно-вольової сфери. Ці хворі, як правило, відрізняються підвищеною збудливістю, дратівливістю, злісної гневливостью, іноді з агресією або суїцидальними тенденціями. Болісно-важкий характер призводить їх до постійних конфліктів з оточуючими. При залученні таких хворих в лікувальний працю інструктор з праці повинен бути більш наполегливим і вимогливим в поводженні з ними. Однак підвищений тон в розмові не допустимо!
На початку трудової терапії хворим психопатією необхідно активно допомогти правильно виконати призначену роботу і ширше рекомендувати різноманітні види лікувального праці з метою викликати у них виборчий інтерес. Потім терпляче і поступово привчати їх до колективної праці, підтримуючи індивідуальну ініціативу хворого у виборі конкретного виду праці, наприклад виготовлення устілок для тапочного цеху або виготовлення штучних квітів. Іноді буває доцільно призначити такого хворого бригадиром групи з 4-5 спокійних, пасивних, мовчазних хворих і тоді він з гордістю починає виконувати колективну роботу, стає м`якше і поступливішим в обігу не тільки з учасниками своєї бригади, а й з іншими хворими в лікувальної майстерні і у відділенні.
Більш свідомим і спокійним хворим інструктор підбирає вид роботи за участю самого хворого, так як лікувальна робота тут повинна бути найбільш захоплюючою, цілеспрямованої і по можливості представлена в більш широкому асортименті. Цим хворим можна відразу на початку лікування доручати складну роботу. Хворим непосидючим, з розсіяним увагою не слід призначати роботу, що складається тільки з однієї операції, так як в процесі виконання більш складної роботи (перемикання з однієї операції на іншу) порядкова послідовність повторюваних перемикань втягує хворого в роботу, зосереджує його увагу, викликає інтерес до неї і утримує його тривалий час на робочому місці. Така робота сприяє посидючості хворого, цілеспрямовано його активізує і допомагає йому фіксувати і зосередити свою увагу на роботі.
Кожне слово інструктора з праці, звернене до хворих, в якому б вони стані не знаходилися, має бути добре продумано, щоб не викликати у хворого почуття образи. Неправильно, наприклад, говорити млявого, малоактивній або непосидючість і метушливому хворому, що він ледачий і не хоче працювати. Треба постійно пам`ятати, що хворі часто за своїм психічним станом не можуть відразу включитися в роботу і потребують систематичної допомоги та доброзичливому участю інструктора з праці, в раді, підбадьорювання. Необережне зауваження інструктора, що межує з докором, чи невдоволення якістю роботи можуть зачепити хворого, травмувати його і викликати важку реакцію, важко піддається переконанню і заважає в подальшому встановленню дружніх відносин з цим хворим.
При довготривалому проведенні трудової терапії в умовах лікувальної майстерні інструктор може підібрати як своїх «помічників» 2-3 хворих і дати зрозуміти, що їм, як і здоровим людям, довіряються найвідповідальніші доручення при організації трудових процесів в лікувальної майстерні. Такі хворі активно намагаються виправдати довіру інструктора з праці, пишаються довірою. Ці хворі бувають корисні при пошуках зниклих інструментів, а також по догляду за слабшими дефектними хворими під час їх роботи і при залученні в працю.
Початковий період трудової терапії як для хворого, так і для інструктора з праці - найвідповідальніший. Перша робота, яка дається хворому, повинна бути нескладною і строго індивідуально дозованої При цьому хворому слід пояснити тільки одну початкову операцію робочого процесу. Після засвоєння цієї операції хворого також поступово навчають наступним трудовим операціям, розкриваючи і розширюючи таким чином виробничі можливості хворого. Добре виконана, закінчена робота або «продукт праці» зазвичай радує хворого, вселяє і зміцнює надію на можливість швидкого одужання і повноцінної участі в трудовому житті.
Хронічно хворим з клінічно вираженими явищами стійкого недоумства або дефекту психіки, з втраченими трудовими навичками інструктор з праці повинен приділяти особливу увагу. У таких випадках потрібно терпляче, наполегливо і ефективно активізувати залишкові функціональні можливості хворого до участі у праці, пояснювати і практично показувати йому потрібні рухи руками, поки сам хворий не відтворить їх правильно. Після тривалої і наполегливої індивідуальної роботи з навчання такого хворого все ж вдається відновити його втрачені або порушені трудові навички і навіть виробити і закріпити нові трудові навички, що підвищують залишкову працездатність дефектного хворого.
