Відділення для хронічно хворих, фізично ослаблених - організація трудової терапії в психіатричній лікарні

Відділення для хронічно хворих в основному призначені для полубеспокойних і спокійних хворих психозами пізнього віку (старечі, судинні, органічні психози та ін.) І хворих з вираженими рисами органічного недоумства, а також для глибоко дефектних хронічно хворих на шизофренію в літньому віці, соматично ослаблених або страждаючих соматичними захворюваннями, які вимагають систематичного лікарського спостереження терапевта, невропатолога та здійснення відповідного догляду за ними.
При проведенні трудової терапії в умовах таких відділень інструктору з праці також необхідно здійснювати строго індивідуальний підхід до кожного хворого, особливо при навчанні таких хворих цілеспрямованим рухам для відновлення і активування втрачених елементарних трудових навичок. При цьому навіть елементарні види лікувального праці необхідно розчленовувати на найпростіші трудові операції, так як інструктор з праці повинен перш за все допомогти такому хворому осмислити завдання. Зазвичай головна трудність навчання цих хворих полягає в тому, що їм не відразу вдається зрозуміти і засвоїти першу лікувально-трудову операцію. Наступні трудові операції вони засвоюють вже набагато швидше і легше. Нерідко такий хворий, з працею засвоївши найпростішу операцію, потім самостійно переходить до здійснення більш складних трудових операцій і видів праці, із задоволенням працює і дає непогану продукцію.
Наш багаторічний досвід роботи по проведенню трудової терапії показав, що у хворих в старечому віці вкрай повільно відновлюються колишні трудові навички і ще повільніше засвоюються нові. Однак досвідченому інструкторові, який володіє методом психотерапевтичного впливу, завжди вдається поступово долати ці труднощі і добитися терапевтичного успіху. Виявилося, що такі хворі стійко зберігають придбані ними в процесі трудової терапії трудові навички з доброзичливим ставленням до цього виду лікування до інструктора з праці. У таких випадках важливо, особливо на початку лікування працею, правильне його дозування, щоб не перевищити соматопсихические можливості хворого і не викликати погіршення його загального стану.
Залучення в трудову діяльність хронічно хворих на шизофренію в стані вихідного дефекту з багаторічною втратою працездатності та навчання їх новим трудовим навичкам на початку проведення трудової терапії може здатися майже неможливим, так як ці хворі в категоричній формі відмовляються взяти інструмент в руки. Проте інструктор з праці повинен щодня запрошувати таких хворих в лікувально-трудову майстерню відділення, садити їх на певне робоче місце серед найбільш активних хворих і пропонувати їм роботу, щоб тільки залучити хворого в той чи інший трудовий процес, так як на цьому етапі не настільки важливо, який вид лікувальної роботи обраний, а важливий сам факт включення хворого в колектив інших працюючих хворих. Потім інструктор з праці, з огляду на особливості клінічного стану хворого і його професійно-трудову кваліфікацію в минулому, індивідуально підбирає ту або іншу форму лікувального праці з динамічним його дозуванням в часі.
Трудовий колектив безсумнівно надає свою корисну дію на таких хронічно хворих на шизофренію і інструктору з праці завжди вдається досягти мети, якщо він проявить при цьому належні активність і терпіння.
Ці хворі під впливом трудової терапії як би перетворюються. У них пробуджується інтерес до колективної праці, а потім поступово відновлюються втрачені старі трудові навички чи купуються нові. Нерідко такі хворі після виписки з лікарні продовжують успішно працювати в лікувально-трудових майстерень при диспансері і навіть в умовах трудової артілі для інвалідизовані хворих.

Жіноче відділення для хронічно хворих, фізично ослаблених

У відділеннях для хронічно хворих, фізично ослаблених жінок організація і проведення трудової терапії значно полегшуються тим, що найбільш ефективним видом праці тут є звичайне в`язання панчіх, звичне багатьом з них і до захворювання. Однак інструктору з праці, як правило, доводиться заново навчати таких хворих в`язання. У в`язати раніше хворих жінок порівняно легко відновлюються колишні навички елементарного в`язання на спицях і поступово з`являється досить швидкий темп у роботі, якого не буває у початківців хворих.
Відомо, що в літньому віці придбання нових трудових навичок зазвичай ускладнюється ослабленою пам`яттю і ослабленим зором. Але при раціональному розподілі видів праці на прості нескладні операції з систематичним використанням методу наочного показу потрібних рухів рук при навчанні тієї чи іншої операції інструктор з праці домагається успіху (рис. 8).

Мал. 8. Основні вироби хворих слабких жіночих відділень (в`язання).
В`язанням охоче займаються також хворі, яким трудову терапію призначає лікар зі збереженням постільного режиму по їх соматопсихической станом. Такі хворі лежачи в ліжку в`яжуть шкарпетки і нерідко просять залишити їм роботу на вечірні години зі словами: «Коли в`яжеш - легше лежати». Наша практика показала, що хворим фізично ослабленим також доцільно призначати розмотування пряжі, набивання ватою м`яких іграшок і т. П. Вони з цією роботою охоче і добре справляються.
Для цієї ж категорії хворих ми недавно включили в трудову терапію новий вид роботи - фальцювання різних пакетиків. Ця нескладна робота полягає в тому, що стандартний аркушик паперу акуратно накладається на дерев`яну колодку (розміром 6x9 см), яка на 1 см коротше паперу. Зайва смужка паперу загинається (фальцуется) по краю колодки. Ця робота є доступною більшості хворих і подобається їм, особливо якщо при цьому використовується кольорова, а не чорна папір.
Трудова терапія при дефектних станах, у хронічно хворих на шизофренію жінок має велике значення для відновлення хоча б часткової працездатності. Відомо, що частково збережена або відновлена працездатність має велике практичне значення при веденні домашнього господарства.
Як клінічної ілюстрації наводимо наступне спостереження.
Хвора В., 58 років, у віці 38 років захворіла на шизофренію. Неодноразово встановилася в лікарню і була визнана непрацездатною. Поза лікарнею будинку нічого не робила, не могла себе обслуговувати і протягом останніх років перебувала у відділенні для хронічно, фізично ослаблених хворих. Її стан визначалося лікарями як дефектний з галюцинаторно-маячними проявами і тривожною метушливістю. Хвора постійно прагнула до вихідних дверей, в бесіду не вступала, навіть на побаченні з коханою нею раніше сином. Цією хворий була призначена трудова терапія.
При залученні даної хворої в працю вона значно заспокоювалася в умовах лікувальної майстерні, коли розмотувала пряжу. Потім ця хвора самостійно почала чинити білизна, все її поведінку зовні впорядкувати. Після виписки з лікарні вона вперше за багато років стала допомагати дорослим дітям у прибиранні кімнати, займатися лагодженням домашнього білизни і навіть готувати обід. При цьому у хворої вперше з`явилося доброзичливе ставлення до лікарів лікарні та інструктору з праці.

Чоловіче відділення для хронічно хворих, фізично ослаблених

У чоловічих відділеннях аналогічних профілів ми використовуємо 6 видів праці при проведенні трудової терапії: переплетення книг (для деяких хворих), підготовка книг до переплетення, в`язання серветок, приготування затискачів до сантиметрам, картонажна робота, розмотування пряжі.
Слід зазначити, що в спеціальній літературі по організації трудової терапії у відділеннях для хронічно хворих деякі автори рекомендують при призначенні того чи іншого виду лікувального праці використовувати моторний автоматизм у дефектних хворих. За нашими спостереженнями, використання моторного автоматизму хворих в роботі не є за своєю суттю трудовий терапією і сприяє тільки закріпленню автоматизму. Більш того, призначаючи таким хворим, наприклад, розмотування пряжі, що вимагає одноманітних, майже автоматичних рухів, можна виробити у хворого новий автоматизм. Тому, використовуючи розмотування пряжі в лікувальних ланцюгах, ми виділяємо 4 види лікувального праці: розмотування пряжі з цівок на клубки певного розміру, розмотування з цівок пряжі в мотки, що йдуть в забарвлення, розмотування фарбованої в різні кольори пряжі в клубки і, нарешті, копітка розмотування пряжі- путанки зі зв`язуванням обривків ниток. При цьому кожен вид такої розмотування вимагає абсолютно різних рухів руками і їх чергування. Всі 4 види праці при розмотування пряжі в даному відділенні призначаються одному і тому ж хворому для досягнення терапевтичного успіху.
При такому методичному прийомі розмотування ниток моторно-загальмованими хронічно хворими на початку трудового процесу (розмотування пряжі з фабричних цівок в клубки) у хворого виникає сонливість. Рухи його рук і без того повільні стають ще більш уповільненими, а іноді вони повністю припиняються і руки як би застигають в вимушеному положенні. Тоді інструктор з праці відразу ж переводить хворого на другий вид розмотування пряжі в мотки, використовуючи при цьому поставлений вгору ніжками табурет. Хворий починає намотувати нитки на 4 ніжки табурета або, якщо йому важко робити ці складні рухи, намотує нитки на спинку одного стільця. Цим досягається моторне розгальмовування, а потім і впорядкування моторики. При цьому інструктор з праці повинен пояснити хворому, що приготований їм моток пряжі після фарбування буде повернутий хворому для розмотування і що намотувати пряжу потрібно акуратно, інакше йому важко буде розмотувати свій моток на клубки.
Розмотування пряжі-путанки особливо показана образливим, легко дратуються або нетерплячим хворим. Також хворі чоловіки, попрацювавши деякий час на цьому виді праці, поступово стають менш дратівливими, їх болюча нетерплячість поступово усувається кропіткою роботою. Такі хворі охоче займаються цим видом лікувального праці з доброзичливим до нього ставленням.