Щодо працевлаштування хворих - дитячий церебральний параліч
Відео: Близнюки хворі на ДЦП
Відео: Український професор лікує хворих на ДЦП з усього світу
Щодо працевлаштування хворих на дитячий церебральний параліч
Важливим питанням є працевлаштування хворих на дитячий церебральний параліч після закінчення середньої школи для подальшого продовження професійного навчання в професійно-технічному училищі, технікумі, вузі або влаштування до закладів відповідно до трудовими навичками. Цими питаннями займаються органи соціального забезпечення, комітети з профтехосвіти, різні відомства та міністерства, у віданні яких знаходяться спеціальні навчальні заклади. В основному це лікувально-трудові майстерні при психіатричних лікарнях, диспансерах, спеціальні цехи, відділення для трудового навчання при допоміжних школах, цеху надомної праці та інші підприємства.
Трудова реабілітація хворих на дитячий церебральний параліч сприяє залученню їх до суспільного життя, соціально-корисної праці. Тільки успішно проведене комплексне лікування хворих на дитячий церебральний параліч у поєднанні з навчанням та трудотерапії може сприятливо впливати на проходження виробничого навчання. По суті можна виділити два етапи у відновленні цих хворих: 1) лікувально-відновлювальний, навчально-виховний процеси, здійснювані в умовах спеціальних лікувальних і навчальних закладів (спеціалізовані відновлювальні центри, санаторії, школи-інтернати, дошкільні установи) і 2) професійна орієнтація та соціальна адаптація на базі шкіл-інтернатів, професійно-технічних і спеціалізованих установ для інвалідів-для хворих з нормальним психічним розвитком, збереженим інтелектом - здобуття вищої та середньої технічної освіти, робота за фахом.
Трудова реабілітація в відновлювальних центрах, школах-інтернатах, проводиться через підприємства, майстерні, які забезпечують на договірних засадах постачання сировиною, напівфабрикатами (Дитяча обласна психоневрологічна лікарня в Ховріно і ін.). При проведенні виробничого навчання необхідна сувора диференціація при призначенні того чи іншого виду праці (Т. П. Воробйова, Б. Г. Ципурскій, 1973). Затримка психічного розвитку не є протипоказанням для виробничого навчання, однак обґрунтування доцільності тих чи інших трудових операцій повинно проводитися за участю психолога. При вирішенні питань профорієнтації та працевлаштування хворих на дитячий церебральний параліч необхідно враховувати також стан психічних функцій.
У деяких зарубіжних країнах (Данія, Франція) можливість залучення хворих на дитячий церебральний параліч до праці обмежується 40-50% (П. Я. Фіщенко, А. В. Гринина, 1973). У нашій країні завдяки перевагам радянської системи охорони здоров`я і соціального забезпечення, етапності лікування число хворих (Л. М. чепкен і співавт., 1973), долучених к`труду, досягає 70%, і це число може бути ще вище за умови правильної організації всього комплексу лікувально-педагогічних і соціальних заходів.
За даними М. Н. Гончарової (1966), з числа обстежених 700 хворих на дитячий церебральний параліч значна більшість дітей шкільного віку вчаться - 81,4%, не вчаться - 18,6%. З обстежених дорослих хворих мають закінчену й неповну середню освіту 63,5%, початкову освіту 23,2%, вищу і середню спеціальну 4,8%, не мають освіти через зниженого інтелекту 8,5%. З числа всіх обстежених хворих з церебральними паралічами лікувалося 90,3%. За даними того ж автора, значно гірше результати реабілітації цих хворих в інших країнах. У Данії після лікування 1000 хворих, що мають слабке або середнє ураження опорно-рухового апарату і здобули освіту, 15% могли успішно працювати, 10% не закінчили навчання теж працюють, 25% вчаться, 50% підлітків живуть на пенсію держави. Приблизно такі ж дані відзначені за французьким відновного центру.
За спостереженнями А. С. Ланцетовой, Л. М. чепкен (1971), із загального числа обстежених у віддаленому періоді хворих на дитячий церебральний параліч число осіб, зайнятих працею або навчанням, становить 63% (працюють 36,1%, навчаються 26%) . На роботах кваліфікованих або малокваліфікованих були зайняті менше третини працюючих хворих.
Е. П. Меженина (1966) вважає, що більше 50% дітей можуть опанувати тим чи іншим видом праці, 30% придбати спеціальність.
Н. М. Махмудова (1974) зазначає, що із загального числа хворих на дитячий церебральний параліч від 16 років і старше 86,4% можуть займатися певним працею, 20,9% з них можуть працювати на будь-якій роботі. Автором вивчені дані про 113 інвалідів з дитячим церебральним паралічем. Більшість з них мають II та III групу інвалідності, в основному вони працюють на підприємствах легкої промисловості та побутового обслуговування, в сільському господарстві. Це бухгалтера, листоноші, робочі, кравці, продавці, колгоспники, технічні секретарі, шевці.
Е. А. Виноградова, З. П. Манухина з співавт. (1972-1974) відзначають взаємозв`язок працевлаштування хворих на дитячий церебральний параліч з початком лікування та орієнтацією педагогічної допомоги. Так, з числа хворих з відносно рано розпочатим лікуванням (з 4-річного віку) в подальшому працевлаштуватися 85%, в той час як серед почали лікування після 7 років - тільки 64%. Автори також приділяють велику увагу питанням вивчення зв`язку працевлаштування хворих в залежності від соціально-побутових умов (домашніх, службових, віддалі від підприємства або установи, де може бути хворий, і т. Д.). За даними цих же авторів, в Ленінграді відсоток працевлаштованих хворих з дитячим церебральним паралічем вище, ніж у сільській місцевості. Це пояснюється більш пізнім виявленням хворих на селі, а отже, і пізнім їх лікуванням. У Ленінграді 89,5% хворих на дитячий церебральний параліч працевлаштовані після закінчення школи (за 3 роки) (А. В. Гринина з співавт., 1972).
Відео: Допомога дівчинці, хворій на ДЦП
За даними Л. М. чепкен (1972), експериментальні психологічні дослідження показали, що у 60% хворих зі збереженим інтелектом є порушення в психічній сфері, що впливають на працездатність, трудовий прогноз сприятливий для 70%. Наіболee перспективними в цьому відношенні є хворі з геми- і парапарези (з урахуванням стану рухового апарату, психічної функції). Одним з найважливіших умов, що визначають можливість їх працевлаштування, слід вважати рівень загальної освіти і професійної підготовки. Працевлаштування підлягають хворі з легким і середнім ступенем порушення рухових функцій, без вираженого зниження інтелекту.
Хворим на дитячий церебральний параліч доступний досить велике коло професій (в тому числі професії, пов`язані з інтелектуальною працею). Праця робить позитивний вплив на організм, нормалізує відносини хворого з соціальним середовищем. У зв`язку з цим виникає необхідність широкого охоплення таких хворих загальноосвітнім навчанням. Вибір професії повинен, на думку багатьох авторів, вирішуватися строго індивідуально. Хворі на дитячий церебральний параліч з різко вираженою розумовою відсталістю, як правило, переводяться в будинку інвалідів для розумово відсталих.
Хворі на дитячий церебральний параліч використовуються на наступних видах праці: заготовка, складання, склеювання різних предметів, в`язання, шиття, роботи на ручних пресах, свердлильних верстатах. Це далеко не повний перелік. У багатьох хворих працездатність відновлюється дуже добре, і вони переходять на роботу в умовах звичайних виробництв.
Наведені дані свідчать про важливість соціальної реабілітації для цієї категорії хворих, причому це окупається і економічно, так як хворі на дитячий церебральний параліч, долучені до праці, самообслуговування, вже не перебувають під опікою держави.
Фізичне становлення хворих в поєднанні із заходами, спрямованими на придбання загальної і спеціальної освіти, і професійне навчання визначають можливості їх соціального пристосування. У числі факторів, що визначають рівень соціального становлення (М. Н. Гончарова, 1964, 1966- П. Я. Фіщенко, І. М. Мірзоєва, А. В. Гринина, 1971- М. Н. Нікітіна, 1971), відзначають ступінь збереження інтелекту, рухових порушень, повноцінність проведених лікувально-відновлювальних заходів, рівень освіти, правильну професійну орієнтацію і організацію професійної підготовки. Питання профорієнтації та працевлаштування хворих на дитячий церебральний параліч вимагають подальшої наукової розробки. Необхідна також розробка трудових рекомендацій для цієї категорії хворих.
