Аспекти соціальної адаптації хворих - дитячий церебральний параліч
Відео: Проблеми реабілітації та соціальної адаптації дітей, хворих на ДЦП, обговорили в Уфі
Відео: Метод Козявкіна - інновація в лікуванні ДЦП
ДЕЯКІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ХВОРИХ ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬНИМ ПАРАЛІЧЕМ
Соціальна адаптація хворих на дитячий церебральний параліч є складовою частиною реабілітації, складається з виховних, загальноосвітніх заходів, трудової орієнтації та працевлаштування хворих. Основою її є формування особистості, навчання самообслуговування, вироблення трудових навичок Свій початок соціальна адаптація бере в спеціалізованих лікувально-профілактичних дитячих установах. Найбільш трудомістка і наполеглива робота з соціальної адаптації хворих на дитячий церебральний параліч проводиться в спеціалізованих школах інтернатах, трудових майстерень психіатричних біль ниць, диспансерів. Одним з важливих її компонентів є логопедична, навчально-педагогічна та виховна робота.
За останній час все більше в практику лікування дітей з церебральними паралічами впроваджуються метод мовної терапії та виховної роботи. Е. М. Масткова (1971) зазначає, що для правильного розвитку мовлення дитини велике значення має доречевой період, формуванні якого значна роль належ підкірково-стовбуровим відділам мозку.
Найважливішим принципом мовної терапії є її ранній початок в перші місяці життя дитини, інтенсивне проведення в перші роки життя-основна мета мовної терапії повинна виходити з аспекту соціальної адаптації дитини.
За даними Е. Ф. Трутневу, Т. А. Андрєєвої (1971) та інших авторів, логопедична робота повинна проводитися в тісному контакті з психоневрологами, педіатрами, методистами ЛФК, батьками дитини. Вона є складовим комплексом в загальних лікувальних заходах, продовжуючи і закріплюючи результати лікувальної роботи.
У завдання логопеда (Т. В. Волкова та ін., 1975) входить вивчення і подолання не тільки мовних, а й інших дефектів розвитку. Система роботи з дітьми, хворими на дитячий церебральний параліч, включає: 1) розвиток і корекцію слухових сприйнять, 2) розвиток і корекцію зорового сприйняття, 3) розвиток і корекцію речеслухового й мовленнєвого аналізатора.
Логопедична робота будується з урахуванням віку дитини, тяжкості ураження артикуляційного апарату, ступеня затримки доречевого і мовного розвитку, вікових та інтелектуальних особливостей дитини, а також загального соматичного і неврологічного стану. А. А. Маркова (1971), Т. А. Кулеева (1971) велике значення надають використанню при лікуванні дітей з церебральним паралічем логопедичної ритміки і вважають її одним з необхідних ланок лікувальної педагогіки. Вони також вважають, що музичний ритм можна використовувати не тільки для розвитку рухових навичок у хворих, але і для розвитку мовної активності, корекції дихання і голосу.
Ефективність логопедичної роботи з дітьми раннього віку багато в чому залежить від того, наскільки логопед зможе правильно організувати не тільки індивідуальні заняття в кабінеті, а й виховання і розвиток доречевой і мовної активності в усі режимні моменти. Рання логопедична робота повинна бути складовою частиною загальної комплексної роботи з дітьми, що страждають на церебральний параліч.
Не менш важливе значення, як уже зазначалося, в соціальній адаптації цих хворих має навчально-педагогічна та виховна робота. М. Б. Ейдінова (1966), А. В. Єфімова, К. І. Сьоміна, В. Ф. Марьянова (1966), К. А. Семенова (1971-1976), В. Н. Шашуріна,
С. А. Бортфельд (1971), Н. М. Махмудова (1974) відзначають, що основною метою виховної роботи є формування особистості дитини в колективі шляхом прищеплення навичок колективних взаємин, навчання самообслуговування, вихованню самостійних дій і естетичного виховання на основі принципів комуністичної моралі .
На думку окремих дослідників, за останній час в загальному комплексі заходів щодо реабілітації хворих на дитячий церебральний параліч все більша увага приділяється ігровій діяльності як елементу соціальної адаптації. Так, Е. С. Каліжнюк (1967- 1968), Ж. В. Гантімурова (1969) вважають, що ігрова діяльність у хворих створює гарний настрій, активність поведінки, вдосконалення руху й мови, розвиток мислення і пам`яті. На думку Н. Казлаускене (1975), організація гри дітей дошкільного віку, хворих на церебральний параліч, стимулює їх до самостійності, створює емоційну зацікавленість в ігровій діяльності.
Чималу роль в загальному комплексі реабілітації хворих на дитячий церебральний параліч займає трудотерапія. Найбільш докладно це питання розглянуто Б. П. Поповим (1971) в його докторської дисертації.
У лікуванні хворих на дитячий церебральний параліч останнім часом у багатьох спеціалізованих установах успішно застосовується в основному ручна праця з метою виховання рухових навичок верхніх кінцівок (столярні роботи, шиття та ін.). Велике значення надавалося правильному положенню нижніх кінцівок при виконанні хворими будь-яких ручних робіт або під час навчання письму (Е. Д. Іваненкова, 1971). В організації роботи хворих і проведенні процедур трудотерапії значну роль відіграють кваліфікація педагога і його особисті якості, вміння знайти підхід до кожного хворого, зацікавити його роботою. Одним з провідних принципів роботи з трудотерапії (Л. Ф. Дружиніна, 1975) є визначення єдиних вимог до трудового виховання дитини, поступовість і послідовність в процесі навчання з урахуванням індивідуальних особливостей. Діти із середньою і важким ступенем порушення рухів навчаються навичкам самообслуговування в доступних межах: навички тримання хліба, ложки, застібання і розстібання гудзиків, кнопок, одягання і роздягання ляльок і т. Д.
Важливою сходинкою навчання в процесі працетерапії є підготовка до ручної праці (робота з мозаїкою, пластиліном, кубиками і ін.).
Багато авторів вказують, що планову трудотерапию у хворих на дитячий церебральний параліч Доцільно проводити з 3-річного віку і обов`язково ігровим методом (М. С. Жуховицкий, Г. С. Айзік, 1964- Е. П. Меженина, 1970 В. В. Ковальов, 1973- Е. Д. Іваненкова, С. І. Найдіна, Е. Н. Королькова, 1974, і ін.).
