Зміни деяких уродинамических показників під впливом лікування естрогенами - нетримання сечі при напрузі у жінок

Зміст
Нетримання сечі при напрузі у жінок
Морфологія і фізіологія механізму
Патофізіологія і патоморфологія неспроможності механізмів контіненціі у жінок
Хворобливі стани з нетриманням сечі при напрузі
Функціонування запирательного апарату уретри і сечового міхура при опущеннях стінок піхви і матки
Проблеми диференціальної діагностики нетримання сечі при напрузі
тести
щоденник сечовипускання
Інформативність, значимість і варіабельність ознак, тестів, клінічних проявів
Питання патогенетичної терапії нетримання сечі
Зміни деяких уродинамических показників під впливом лікування естрогенами
гіпермобільністю уретра
рубцовая уретра
Питання про місце передньої кольпорафія
Підсумки аналізу досвіду використання хірургічного лікування нетримання сечі

В останні роки урогінекологія знову підвищили свій інтерес до проблеми використання естрогенних гормонів для лікування нетримання сечі при напрузі [77, 107]. Фактично прийом цих препаратів, з одного боку, використовується в диференційно-діагіостіческіх цілях, а з іншого, як метод самостійної або комплексної терапії недостатності запирательного апарату уретри і сечового міхура. Вплив естрогенів, зокрема естріолу при місцевому застосуванні, на морфофункціональний стан гормонзавісімих тканин уретри і дна сечового міхура загальновідомо. Як тільки з`явилися відносно безпечні препарати, особливо придатні для місцевого застосування, ми включили їх в рутинну терапію. Причому використання вагінальних препаратів (креми, гелі, свічки і т.д.) на наш погляд краще, особливо в тих випадках, коли вирішується питання про можливе оперативне втручання або мова йде про підтримуючої терапії. У нас немає переконливих статистичних матеріалів, які дозволили б стверджувати, що використання вагінальних естрогенсодержащих препаратів в ранньому післяопераційному періоді (1 -3 міс.) Покращує результати втручання в віддаленому майбутньому, але то що уродинамические показники після операцій значно краще у хворих, які отримували за 1 -3 міс. до обстеження ці препарати - це факт. Саме тому ми наполегливо рекомендуємо циклічний прийом протягом 1-2-х місяців 2-3 рази на рік вагінальних естрогенсодержащих препаратів, особливо в перший рік після виробництва оперативного втручання. Є підстави вважати, що прийом естрогенсодержащих препаратів найближчим часом повинен стати рутинним способом впливу на морфофункціональний стан запирательного апарату уретри і сечового міхура. На користь такої пропозиції свідчать і наші уродинамические дослідження (таблиця 9). Важливо також пам`ятати про те, що особливо місцеве застосування естріолсодержащіх препаратів сприятливо діє на функцію детрузора сечового міхура.
Як видно з даних таблиці 9 абсолютно достовірних результатів, які свідчать про значне поліпшення досліджуваних уродинамических показників ми не виявили. Однак чітка тенденція до їх зростанню була виявлена, особливо в величині трансмісійного індексу. Тим часом майже 80% хворих другої і близько 60% першої групи відзначали значне поліпшення стану.

9
Зміни деяких уродинамических показників під впливом лікування естрогенами у хворих з легкою формою нетримання сечі при напрузі уретрального генезу
(Переважає недостатність гладеньком`язового сфінктера уретри)

Майже до аналогічних висновків прийшли й інші дослідники, що проводили роботи подібного роду. Зокрема Каггаш і інші [107] при уродинамічне обстеженні хворих в групі, які застосували естрогеновий гель у піхву, отримали достовірне збільшення відсотка трансмісії імпульсу внутрішньочеревного тиску на уретру. У той же час ми поділяємо точку зору Andreson et al [77] вважають, що застосування естрогенів в комплексній терапії нетримання сечі при напрузі видається більш ефективним ніж як монотерапія, ефективність якої невелика. Мала ефективність застосування естрогенної терапії у хворих з фіброзно-м`язовими дистрофії запирательного апарату уретри і сечового міхура можна пояснити тільки тим, що естрогени призначаються занадто пізно, коли тривалий естрогендефіцітного стан призводить до вже серйозного пошкодження гормонзавісімих структур уретри і шийки сечового міхура беруть незворотного характеру Є підстави думати, що широке впровадження в сучасну медицину замісної гормональної терапії в постменопаузальному періоді має знизити частоту розвитку фіброзно-м`язової дистрофії запирательного апарату сечового міхура і уретри так званого гормонального генезу. Більш того, оскільки симптом нетримання сечі при напрузі проявляється у переважної більшості хворих в періменопаузальном періоді, є підстави вважати, що медикаментозне виключення з патогенезу гормонозалежного компонента дозволить у багатьох хворих, що мають ті чи інші мірі анатомічного ураження запирательного апарату сечового міхура і уретри, зберегти контіненцію .
Найбільша і клінічно значуща група хворих має фіброзно-м`язова дистрофія запирательного апарату сечового міхура і уретри травматичного походження, які рідше спостерігаються в чистому вигляді, а частіше поєднуються з іншою патологією механізму контінендіі, починаючи від гормонзавісімих поразок і закінчуючи поєднанням з нейром`язовими дисфункциями сечового міхура і уретри. Ми, як це було сказано вище, розрізняємо кілька підвидів цієї групи хворобливих станів, які треба визнати, теж часто мають поєднані ознаки кожного з підвидів. Наприклад, підвид гіпермобільністю уретри у більш ніж половини хворих поєднується з фіброзно-м`язовою дистрофією гладеньком`язового і внутрішнього поперечнополосатого сфінктерів уретри і т.д. Проте швидше за в дидактичних цілях ми вважаємо корисним розглядати способи лікування кожного з підвидів травматичних фіброзно-м`язової дистрофії запирательного апарату сечового міхура і уретри окремо.

Увага, тільки СЬОГОДНІ!