Гемобластози

гемобластози - група пухлин, які розвинулися з клітин кровотворної тканини. Гемобластози поділяються на три групи:

1. лейкози - злоякісні пухлини кровотворної тканини з первинною локалізацією в кістковому мозку з подальшою дисемінацією в периферичної крові, селезінці, лімфатичних вузлах та інших тканинах.
2. гематосаркоми - внекостномозговие, спочатку локальні, пухлини (переважно в лімфатичних вузлах) представлені розростанням бластних клітин, що утворюють солідні пухлини і з їх можливою генералізацією в кровотворні органи, включаючи КМ.
3. лімфоми - пухлини, що складаються з зрілих лімфоцитів і освічені розростанням тканини ідентичною лімфатичному вузла, але мало або зовсім не вражають КМ.

ПОШИРЕНІСТЬ гемобластозі

Частота народження гемобластозов на 100000 жителів дорівнює: в західній Європі - 7,5, в США - 6,71, на території СНД - 7,10.11. При аналізі статистичного матеріалу за останні 20-30 років з`ясувалося, що захворюваність гемобластозами повсюдно зросла. Всупереч лікування відомими терапевтичними засобами, смертність від лейкозів подвоюється за кожні 20-25 років. Частково це обумовлено вдосконаленням методів діагностики і статистики. Захворюваність почастішала в ряді цивілізованих країн у зв`язку з різким підвищенням середньої тривалості життя (наприклад, в СНД з 35 років до 70 років). Згідно з даними зарубіжної статистики, підвищення за останні роки смертності від системних захворювань крові відбувається більш інтенсивно, ніж від інших захворювань (крім раку і інфаркту міокарда). Статистика всіх країн показує, що сільське населення хворіє гемобластозами рідше, ніж городское- чоловіки страждають частіше, ніж жінки. Переважає у чоловіків хронічний лімфолейкоз (в 2,1 рази частіше, ніж у жінок). У дітей частіше зустрічається захворювання, вперше п`ять років життя, причому абсолютно переважає гострий лейкоз, особливо лімфобластний варіанту. Між 20-45 роками частіше зустрічається хронічний мієлолейкоз.
Цікаві дані показує статистика щодо промислових районів, де захворюваність вище, ніж в сільськогосподарських районах. В Японії лейкози зустрічаються в 2-3 рази рідше, ніж в США, а хронічні лімфолейкози зовсім відсутні. У євреїв переважає хронічний лімфолейкоз, а в США все варіанти лейкозів у 7 разів частіше зустрічаються у білого населення, ніж у негрів.

Відео: Віктор Петрович Козлов - "Гемобластози »21.07.2015

Етіологія

Причини гемобластозов остаточно не з`ясовані, але встановлено ряд факторів, що впливають на частоту їх розвитку.
1. іонізуючого випромінювання.
Доказами ролі іонізуючого випромінювання у розвитку лейкозів є значне збільшення через 5-7 років захворюваності на гострий мієлобластний лейкоз серед жителів японських міст Хіросіма і Нагасакі, які зазнали атомного бомбардування, а також збільшення захворюваності на хронічний мієлолейкоз серед пацієнтів, які отримували променеву терапію з приводу злоякісних захворювань різної локалізації. Іонізуюча радіація в основному сприяє виникненню гострого лейкозу і хронічногомієлолейкозу (ХМЛ), значно рідше лімфом. Малі дози випромінювань, що застосовуються в медицині з діагностичною метою, не впливає начастоту розвитку лейкозів.
2. хімічні сполуки І ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ.
Накопичені відомості про можливе лейкозогенних дії деяких хімічних речовин: бензол, летючі органічні розчинники, ряд лікарських препаратів: хлорамфенікол і особливо цитостатики (лейкеран, миелосан, азотіопрім, циклофосфан).
Хронічний вплив бензолу має місце при тривалому палінні, причому не тільки у активних, але і у пасивних курільщіков.У чоловіків, що викурюють 20 пачок сигарет на рік, ризик захворіти гострим мієлоїдний лейкоз протягом життя в 3-4 рази вище в порівнянні в некурящими. Вважають, що 24% випадків смерті від мієлоїдної лейкемії пов`язані з курінням сигарет.
Певну роль у розвитку лейкозів можуть грати хіміотерапевтичні речовини, що застосовуються для лікування злоякісних новоутворень. Найбільш лейкозогенних вважаються мелфалан, миелосан, азатіоприн, циклофосфамід.
Хлорамфенікол викликає аплазию КМ з результатом в гострий мієлоїдний лейкоз.
3. ВІРУСИ
Підтверджено вірусне походження лейкозів і лімфом у великої рогатої худоби, курей, мишей, щурів, кішок, мавп. Щодо ролі вірусів у виникненні лейкозів у людини слід зауважити, що доведена лише роль герпес-вірусу Епштейна-Барра в розвитку лімфоми Беркітта і ретровируса HTLV в розвитку Т-клітинного лімфолейкозу. Однак до теперішнього часу не отримано доказів про те, що інфікування тільки цими вірусами без впливу будь-яких додаткових чинників стає причиною розвитку пухлини.

4. Спадковий.
Деякі хромосомні аномалії, зокрема синдром Дауна (трисомія по 21-й хромосомі), синдром поту (трисомія по 13-ої хромосоми) привертають до розвитку мієлоїдних лейкозів. Захворюваність зростає при спадкових захворюваннях, що супроводжуються підвищеною крихкістю хромосом - анемії Фанконі, атаксії-телеангіектазії.
5. ОБМІННІ ПОРУШЕННЯ.
Деякі метаболіти триптофану і тирозину, що виникають при порушенні обміну цих амінокислот, здатні викликати хромосомні мутації і надавати імуносупресивну дію.

ПАТОГЕНЕЗ

В даний час загальновизнаною є клонова теорія патогенезу гемобластозів, згідно з якою лейкозні клітини є потомством однієї мутований гемопоетичних клітини-попередниці. Мутація родоначальної кровотворної клітини відбувається під впливом етіологічних факторів і полягає в пошкодженні генетичного апарату клітини, в результаті чого гемопоетичних клітини набуває здатності до гіперпроліферації і втрачає здатність диференціюватися.
Лейкози в своєму розвитку проходять два етапи: перший - утворення доброякісної моноклоновой пухлини- другий - формування злоякісної пухлини з ознаками поліклоновой трансформації. Перший етап формування лейкозів починається з мутації родоначальної кровотворної клітини, вона набуває здатності інтенсивно пролиферировать і дає потомство клітин - клон. На цьому етапі пухлина складається з клітин, які не мають ознак атипізму, ці клітини ще зберігають здатність до диференціації, немає метастазування в органи і тканини (доброякісний пухлинний ріст). Потомство (клон) мутований клітини характеризується високою схильністю до повторних мутацій, що пов`язано з нестабільністю клітинного генома. Тому на другому етапі розвитку лейкозного клону внаслідок повторних мутацій пухлинних клітин з`являються нові субклони, що характеризуються надзвичайно високою здатністю до мутацій, пухлина стає поліклоновой і набуває рис злоякісної. Пухлинні клітини як і раніше інтенсивно проліферують, але одночасно втрачають здатність до диференціації. Далі пухлинний клон починає розвиватися за законами пухлинної прогресії:

1.  пригнічення нормальних паростків кровотворення в кістковому мозку;
2. заміна в пухлинної маси диференційованих клітин бластів, які втрачають здатність до диференціації та нерідко взагалі стають морфологічно і цитохімічних недиференційованими;
3. поява здатності лейкозних клітин рости і розмножуватися поза органів кровотворення;
4. догляд лейкозних клітин з-під контролю цитостатичної терапії.

В результаті пухлинної прогресії формується клінічна картина лейкозу.

КЛАСИФІКАЦІЯ

В даний час лейкози класифікують, як правило, на підставі морфологічних і цитохімічні особливості субстратних клітин (клітин, що складають субстрат пухлини).
Перш за все, лейкози поділяються на гострі і хронічні. Підрозділ лейкозів на гострі і хронічні має на увазі не протягом лейкозу, а той морфологічний субстрат, який лежить в основі захворювання. При гострих лейкозах - це бластні, недиференційовані клітини, а при хронічному лейкозі - це дозрівають і морфологічно зрілі елементи крові.
Серед безлічі різних класифікацій гострих лейкозів найбільше визнання отримала класифікація франко-американо-британської групи (FAB, 1976), на основі якої виділяють мієлоїдний і лімфобластні форми гострого лейкозу. У свою чергу в групі гострих мієлоїдних лейкозів виділяють 8 їх варіантів, а в групі гострих лімфобластний лейкозів - 3 типу.

FAB-класифікація
ГМЛ поділяють на вісім класів:
М0 - ГМЛ з мінімальним дозріванням клітин - 3%
М1 - гострий мієлобластний лейкоз без дозрівання клітин - 16%
М2 - гострий мієлобластний лейкоз з дозріванням клітин - 32%
М3 - гострий лейкоз проміелоцітарний - 10%
М4 - гострий мієломоноцитарний лейкоз - 19 %
М5 - гострий моноцитарний лейкоз - 14%
М6 - гострий ерітролейкоз - 6%
М7 - гострий мегакаріобластний лейкоз - менше 1%.

ОЛ розділяється на три класи:
L1 - з малими розмірами бластов-
L2 - з великим розмірами бластов-
L3 - з бластних клітинами типу клітин при лімфомі Беркітта.

Хронічні лейкози поділяються на лейкози мієлогенна і лімфогенного походження. Грунтуючись на кількості лейкоцитів в одиниці об`єму крові, лейкози поділяють на: лейкемические (Кількість лейкоцитів вище 60 000) - сублейкемічні (Кількість лейкоцитів від 6000-60000) - алейкеміческіе (Кількість лейкоцитів нижче норми).