Інші аутоімунні захворювання - гистопатология вилочкової залози
Відео: Тибетська гормональна гімнастика
Відео: Арджі (ARGI). Аргінін (L arginine, L аргінін). Оксид азоту. Вітамін К2 (K2). [Галина Еріксон]
Освіта в вилочкової залозі лімфатичних фолікулів з центрами розмноження, мабуть, характерно взагалі для аутоімунних захворювань. До теперішнього часу подібні зміни описані при диссеминированной червоний вовчак та ревматоїдний артрит (Mackay, Gail, 1963- MacSween, Anderson, Milne, 1967), а також склеродермії (Biggart, Nevin, 1967). Є дані, що вказують на залучення вилочкової залози при інших аутоімунних захворюваннях, в тому числі аутоімунних гемолітичних анеміях, нефриті, ревматизмі (Mackay, Burnet, 1963- Glynn, Holborow, 1965) і склерозуючому лейкоенцефаліти (Kolar з співавт., 1967).
Слід, однак, відзначити, що лімфатичні фолікули з центрами розмноження спостерігаються в вилочкової залозі при аутоімунних захворюваннях мінливо і їх виявлення носить скоріше факультативний характер (Geifiler, Mdller, 1966). Серед обстежених нами 15 померлих із захворюваннями, що відносяться в даний час до аутоімунних, в тому числі однієї - від дісоемінірованной червоного вовчака, восьми - від ревматичних пороків серця, п`яти - від гломерулонефриту і одного - від лейкоенцефаліти, лімфатичні фолікули в часточках вилочкової залози були виявлені тільки у померлої від диссеминированной червоного вовчака, двох померлих від ревматичних пороків серця і одного - від хронічного нефриту. Всі вони були в віці старше 40 років, у зв`язку з чим навряд чи можна вважати, що виявлені лімфатичні фолікули є залишками коркового шару внаслідок затримки інволюції вилочкової залози. Центри розмноження в лімфатичних фолікулах у цих мертвих не відзначалися.
При оцінці змін вилочкової залози, що спостерігаються при аутоімунних захворюваннях, необхідно враховувати вплив на неї гормонотерапії, що є в даний час одним з основних методів лікування таких хворих. Можливо, що відсутність в лімфатичних фолікулах вилочкової залози у обстежених нами померлих з аутоімунними захворюваннями центрів розмноження пов`язане з інтенсивно проводилися їх лікуванням гормонами кори надниркових залоз. На це ж вказує спостереження Mackay, Goldstein і McConchii (1963), які в вилочкової залозі 20-річної хворої диссеминированной червоний вовчак,
лікувалася преднізолоном, виявили лімфатичні фолікули без центрів розмноження.
Судячи з даних літератури і результатами власних спостережень, значне збільшення вилочкової залози при аутоімунних захворюваннях нехарактерно. Крім лімфатичних фолікулів з центрами розмноження, в ній при цьому може спостерігатися гіперплазія ретикулярних клітин, а також проліферація епітелію з утворенням окремих залізистих осередків, виявлена у 10 з 15 вже згадуваних обстежених нами померлих. Проліферацію епітелію в вилочкової залозі при аутоімунних захворюваннях відзначає також Mackay (1966). Поява плазматичних клітин і Русселівських тілець в вилочкової залозі, що описується в окремих випадках при диссеминированной червоний вовчак (Мас-Sween, Anderson, Milne, 1967), по-видимому, неспецифічно для аутоімунних захворювань, так як виявляється при них не постійно і звичайно буває виражено в більшій мірі, ніж при інших хворобах.
У літературі наводяться описи окремих випадків виявлення у хворих дисемінований червоний вовчак пухлин вилочкової залози (Larson, 1963). Спроба виявлення за допомогою іммуногістологіческоеультраструктурному методів антитіл в пухлинної тканини, розпочата в одному випадку Larson (1963), виявилася безуспішною. Мабуть, прямого відношення до розвитку диссеминированной червоного вовчака пухлини вилочкової залози не мають, так само як і при прогресуючій міастенії.
Змінам вилочкової залози надається велике значення в розвитку аутоімунних захворювань. У зв`язку з цим останнім часом стали робитися спроби їх лікування шляхом хірургічного видалення вилочкової залози або її рентгенівського опромінення. З числа 5 хворих дисемінований червоний вовчак, які зазнали тімектоміі, двоє через півроку відчували себе здоровими (Mackay, Goldstein, McConchii, 1963- Larson, 1963), у трьох інших таких хворих, так само як і у двох хворих з ревматоід-ним артритом ( Milne, Anderson, MacSween, 1967), поліпшення після операції не настав. Описано сприятливі результати тімектоміі при аутоімунних гемолітичних анеміях (Wilmers, Russell, 1963- Glynn, Holborow, 1965). В одному з цих спостережень у дівчинки, яка страждала важкою не піддаватися лікуванню преднізолоном аутоімунноїгемолітичної анемією, у якій спленектомія дала лише тимчасовий ефект, після видалення вилочкової залози було відзначено практично повне одужання. Також позитивний ефект тімектоміі спостерігали Kolar з співавт. (1967) у 19-річного хворого з склерозуючим лейкоенцефаліти, у якого через 17 місяців після операції повністю зникли гіперкінези, хоча він і залишався імбіцільним. При оцінці результатів тімектоміі слід враховувати, що клінічний ефект може проявлятися не відразу, а лише через більш-менш тривалий времп після операції. Richmond з співавт. (1963) повідомили про тимчасове поліпшення стану хворої з ідіопатичною тромбоцитопенією і аутоімунноїгемолітичної анемією, що відбувся після курсу рентгенівського опромінення області вилочкової
залози. Однак повторні курси рентгенотерапії, проведені у цієї хворої, виявилися неефективними.
На значення вилочкової залози у розвитку аутоімунних процесів вказує також спостереження De Groot, Perlo, Gephart (1967), в якому у 20летній хворий, що страждала прогресуючою міастенією, що поєднується з тиреотоксикозом, після видалення вилочкової залози була відзначена ремісія міастенії і повне зникнення ознак тиреотоксикозу. При цьому титр антітіроглобулінових антитіл впав у неї після операції з 1: 1 256000 до 1: 612, що дало підставу авторам розглядати виникнення тиреотоксикозу як прояв імунної реакції.
У деяких випадках утворення в вилочкової залозі лімфатичних фолікулів з центрами розмноження може спостерігатися і при інших (неаутоіммунних) захворюваннях. Однак, на відміну від аутоімунних захворювань, будь-якої закономірності їх виявлення при цьому відзначити не вдається. Так, наприклад, в літературі наводиться опис лімфатичних фолікулів, з центрами розмноження в вилочкової залозі у померлого від цирозу печінки (Corridan, 1963), тоді як у чотирьох обстежених нами померлих з цирозом печінки лімфатичні фолікули в вилочкової залозі виявити не вдалося. У той же час вони спостерігалися у чоловіка 47 років, який загинув від прогредиентной форми кліщового енцефаліту і 56-річного чоловіка, який загинув від правця Цілком можливо, що освіта лімфатичних фолікулів з центрами розмноження в вилочкової залозі в подібних випадках є також відображенням аутоімунних процесів, що виникають вдруге в перебіг хвороби.
