Рекомендації для психічної і соціальної адаптації - після перенесеного інсульту

Відео: Реабілітаційний центр і готель «Br ze»

У людини, який переніс інсульт, часто порушуються взаємини з навколишнім світом, змінюється в тій чи іншій мірі і сама особистість хворого - відбувається його психічна і соціальна дезадаптація (розлад пристосованості). Тому завданням не тільки лікарів, методистів з лікувальної гімнастики, логопедів, психологів, а й рідних і близьких хворого, інакше кажучи, всіх, хто бере участь в процесі реабілітації, є відновлення його соціальних контактів, побутових навичок і в певній мірі працездатності.
У багатьох хворих відновлення побутових навичок перший час може трохи відставати від відновлення рухів. Такі хворі з уже непогано відновленими рухами не можуть самі одягнутися, потребують сторонньої допомоги при митті у ванні, бояться одні виходити на вулицю. Завдання цього етапу відновлення - навчити хворого повного обслуговування себе в побуті,
навчити обходитися без сторонньої допомоги при одяганні, запалювати газ, підігрівати їжу, користуватися ванною, виходити одному на вулицю.
Ряд чинників може затримувати відновлення самообслуговування і працездатності. Так, у деяких хворих, які перенесли інсульт, розвиваються небажані зміни емоційних і вольових якостей, змінюється ставлення до навколишнього і самому собі. Ці зміни гальмують процес соціальної адаптації хворого.
Так, наприклад, при великих ураженнях кори правої півкулі головного мозку, поряд з порушенням рухів в лівих кінцівках, у хворих виникає зниження рухової і психічної активності. У різних хворих це зниження активності може бути виражено в різній мірі: від добродушного, безтурботного ставлення до своєї хвороби (до наявного рухового дефекту) до повної апатії.
Навіть при відносно непоганому відновленні рухів хворі можуть байдуже лежати в ліжку. Якщо їх посадити перед телевізором, вони також годинами бездумно дивляться одну передачу за одною. При цьому не можна вважати, що їх думки витають десь далеко. Вони можуть докладно розповісти все, що бачили. Але побачене і почуте не викликає у них належних емоцій. Збереження пам`яті та інтелекту у таких хворих поєднується з емоційною тупістю і відсутністю ініціативи.
Одночасно з притуплюванням емоцій і безініціативність у подібних хворих спостерігаються й інші зміни особистості: розгальмування, що виявляється в нетактовності, схильності до плоских жартів і недоречним зауваженням. Причому все це може виникнути навіть у тих, хто до хвороби відрізнявся високою культурою поведінки. Нерідко у хворих, які перенесли інсульт в правій півкулі головного мозку, спостерігаються різні прояви некритичного ставлення до свого захворювання і наявного рухового дефекту: від недооцінки їх до повного ігнорування і навіть заперечення (синдром анозогнозии).
Відновлення ходьби, самообслуговування і працездатності у хворих
зі зниженою психічної і рухової активністю і анозогнозией різко ускладнено. Різні дії вони здійснюють не стільки за внутрішнім бажанням, скільки в результаті стимулювання ззовні. Виконують, наприклад, вправи з лікувальної гімнастики тільки в присутності методиста, в решту часу ж байдуже лежать або сидять.
З такими хворими необхідна наполеглива робота з метою вироблення у них потреби до рухів, до ходьби і самообслуговування. На першому етапі для цього потрібна постійна стимуляція ззовні.
Роль сім`ї в здійсненні цієї стимуляції неоціненна, особливо після виписки хворого з лікарні. Будинки, під контролем рідних і близьких він повинен регулярно проводити заняття з лікувальної гімнастики. Необхідно обов`язково залучати хворого до виконання посильних для нього домашніх обов`язків, таких, як участь у прибиранні приміщення, в митті посуду, накриванні на стіл.
Бажано на кожен день складати план (краще письмовий) з точним і детальним зазначенням, коли і що хворий повинен зробити. Перший час, звичайно, одних письмових інструкцій виявляється недостатньо, і потрібно постійно спонукати хворого до діяльності, іноді навіть долаючи опір з його боку.
Слід невпинно нагадувати хворому, що ніякі чудодійні ліки і методи фізіотерапії не приведуть до відновлення порушених рухів без зусиль з його боку, пояснювати йому, що якщо він буде 45-60 хвилин в день займатися з методистом лікувальної гімнастикою, а решту часу лежати або сидіти у телевізора, то це не приведе до позитивних зрушень в його стані.
Досвід показав, що наполегливі зусилля з боку близьких і рідних хворого, наполегливі заняття комплексом відновної терапії призводять до значного відновлення рухів, побутових навичок, соціальних контактів, до згладжування порушень в емоційної і вольової сферах. До хворих поступово повертається їх колишня активність, вони починають самостійно, без спонукання ззовні займатися лікувальною гімнастикою, цікавитися оточуючим, сім`єю, справами службовими і виробничими, поступово включаються в соціальне життя, багато хто з них повертаються на колишнє місце роботи.
Контроль емоційно-вольової сфери
Поєднання слабкість, підвищена втомлюваність зі зниженим, пригніченим настроєм становить основу ознак астенодепресивного синдрому. Такі зміни з боку емоційно-вольової сфери часто виникають в результаті інсульту (астенія - слабкість, бессіліе- депресія - знижений, пригнічений настрій). Наявність у хворих цього синдрому перешкоджає успішному проведенню відновлювальних заходів.
Справа в тому, що через швидко виникає стомлюваності такі хворі не витримують тривалих занять, а через зниженого настрою, зневіри в свої сили і в можливості відновлення часто навіть відмовляються займатися. Їх настрій можна охарактеризувати як стан капітуляції.
По своїй поведінці, чисто зовні, вони іноді нагадують хворих зі зниженою руховою активністю, що настає при ураженні правої півкулі мозку, хоча причини різні. Це і треба враховувати при проведенні відновлювальних заходів. Так, якщо у хворих з астенодепрессівнимі синдромом зниження активності пов`язане з швидкою стомлюваністю і невір`ям у успіх, то гипоактивность (при ураженні правої півкулі) обумовлена глибоким порушенням вольових процесів, емоційним зубожінням і недооцінкою свого стану.
У подоланні астенодепресивного синдрому значна роль належить психотерапії поряд з ліками, що підвищують настрій (антидепресанти) і тонус центральної нервової системи (нейростімулятори). Не тільки лікар, а й рідні, близькі хворого повинні постійно зміцнювати в ньому віру в свої сили, впевненість, що в новій, ситуації, що змінилася він знайде своє
місце в житті. У бесідах з хворим необхідно підкреслювати важливість його думки для членів сім`ї, радитися з ним по всім сімейним питань.
Велику роль, за нашими спостереженнями, можуть зіграти в цьому і співробітники по роботі, підтримуючи в хворому надію в можливість повернення до праці. З підвищенням настрою, при більш оптимістичному погляді на майбутнє знижується стомлюваність, хворому стає легше переносити фізичні навантаження.
В ході відновного лікування у хворих нерідко виникають різні невротичні реакції, супроводжувані страхом. Найчастіше страх вийти одному на вулицю. Але іноді виникає і страх перед самостійним пересуванням навіть в межах приміщення. Такий хворий може ходити самостійно - спираючись на палицю або навіть без неї, і рекомендується, щоб поруч з ним обов`язково хтось був для страховки від падіння. Посиленню подібних страхів нерідко сприяють передували падіння, які іноді трапляються при перших спробах самостійно пересуватися після інсульту.
Ускладнюють справу і інші страхи, пов`язані з самостійним пересуванням: боязнь сходи, ліфти, великих відкритих просторів і т. П. Хоча хворі і можуть відносно добре пересуватися в межах замкнутих просторів (в квартирі, в лікарняному коридорі), все ж вони бояться без супроводжуючих спускатися по сходах, а тим більше користуватися міським транспортом.
Існують різні методи подолання подібних страхів, в їх числі і лікарська терапія, яка зменшує страх за допомогою транквілізаторів. Але ж можуть допомогти рідні та близькі хворого: брати участь в щоденних тренуваннях хворого в ходьбі по сходах, в користуванні ліфтом, при його самостійному пересуванні по вулиці.
Спочатку супроводжуючий лише підтримує хворого, допомагає йому, а в подальшому тільки знаходиться поруч. У міру того як хворий опановує навиком ходьби, йому необхідно на прикладах показувати, що він може обійтися і без сторонньої допомоги. Саме при такій
практиці - поступового розширення самостійності - страх згодом досить швидко зникає. Але в той же час не можна що називається підганяти хворого, форсувати його самостійність: це може привести до зворотного ефекту - посилення страху.
Важливу роль в боротьбі зі страхами та іншими невротичними проявами (безсонням, дратівливістю) грає аутогеннетренування, яку можна проводити і в домашніх умовах.

Подолання страхів самонавіюванням

Хворі з наслідками інсульту повинні виконувати вправи аутогенного тренування в положенні лежачи на кушетці або дивані, в зручній позі, що сприяє максимальному розслабленню м`язів. Під голову слід покласти невисоку подушку, очі закрити, руки витягнути уздовж тіла. В середньому кожне заняття триває 30-40 хвилин, а проводити їх краще вранці (відразу після сну) і ввечері (перед сном).
Для аутогенного тренування рекомендується комплекс з шести стандартних вправ, кожне з яких розучують протягом декількох занять. На початку кожного заняття хворий подумки вимовляє кілька разів фразу «Я абсолютно спокійний» до тих пір, поки їм не опанує відчуття спокою, умиротворення, відчуженості від повсякденних турбот. Цією підготовчої формулою навіювання створюється внутрішня настройка на наступні вправи.
Але не у всіх за допомогою цієї простої формули вдається викликати стан спокою. Люди з підвищеною збудливістю повинні налаштовувати себе поступово, за допомогою послідовного самонавіювання:
- Я заспокоююсь ...
- Я стаю зовсім спокійним ...
- Я заспокоївся ...
- Повний спокій охоплює моє тіло ... обволікає мене ...
Підготовчі формули заспокоєння вимовляються не поспішаючи, повільно і підкріплюються образним поданням.

Відео: Доброго дня! - Як захиститися від спеки?

Особливості способу життя

Крім надлишкового нераціонального харчування, порушення обміну речовин і розвитку атеросклерозу сприяє малорухливий спосіб життя. На жаль, багато людей, чия професія відрізняється дефіцитом рухів, не контролюють цей фактор ризику: вільний від роботи час не використовують для занять фізкультурою і спортом, лижних і піших прогулянок, туризму, відвідування басейну, не захоплюються роботою на садовій ділянці. Тим більше це важливо людям, які перенесли інсульт, чия активність обмежена або руховим дефектом, або виникла в результаті змін психіки загальмованістю, апатією, небажанням що-небудь робити.
Неоціненна роль сім`ї в справі організації для хворого нормального рухового режиму. Крім заняття лікувальною гімнастикою, які слід проводити 2-3 рази в день, хворим необхідні щоденні прогулянки (бажано 2-3 рази в день), тривалість і тривалість яких залежить від ступеня тяжкості парезу і стану серцевої діяльності. Значною мірою ці питання регулюються в залежності від самопочуття хворого і частоти його пульсу.
Хворі з хорошим відновленням рухів можуть здійснювати прогулянки з поступовим збільшенням їх тривалості (за часом і відстані), прогулянки по пересіченій місцевості, при хорошому відновленні рухів вирішуються нетривалі лижні прогулянки, плавання в басейні, ненагрузочние спортивні ігри (настільний теніс, більярд і т. Д .).
Зрозуміло, при цьому необхідно періодично звертатися до лікаря, проводити електрокардіографічне дослідження, вимірювати артеріальний тиск. Під час занять лікувальною гімнастикою, на прогулянках хворий може сам контролювати свій пульс. Максимально допустима кількість скорочень для людей у віці 40 років вважається 180, для віку 50 років - 170, 60 років - 160 (воно дорівнює 220 мінус вік). Під час занять лікувальною гімнастикою, при швидкій ходьбі пульс не повинен перевищувати 75 % від максимально допустимого числа серцевих скорочень, але краще, коли воно не перевищує 60%.
Таким чином, для людини 40 дет допустиме прискорення пульсу складає 108-135 ударів в хвилину, для 50 років - 102-127, для 60 років - 96-120, для 70 років - 90-112. У зв`язку з тим що захворювання мозкових судин часто супроводжує ураження судин серця, навантаження слід збільшувати поступово. При виникненні відчуттів загальної слабкості, пітливості, а тим більше болю в області серця або запамороченні фізичне навантаження необхідно відразу припинити і звернутися до лікаря. Відновити заняття можна тільки після дозволу лікаря.
Що сприяють розвитку інсульту фактором є нервово-психічне перенапруження, що супроводжується негативними емоціями, яке в науковій літературі й у повсякденній мові отримало назву «стрес». Причиною його можуть бути, наприклад, різні негаразди та конфлікти в родині і на роботі, незадоволеність своїм становищем, неможливість здійснити намічені плани, хвороба або смерть близької людини.
Всі ці причини можуть нерідко в тій чи іншій мірі присутній в житті хворого, який переніс інсульт. Здоровий психологічний клімат в родині є надійним захистом від різних психологічних стресів, що підстерігають хворого. Безсумнівно, при будь-яких несподіваних неприємності, психотравмах, що супроводжуються вираженими емоційними реакціями, необхідно звернутися до допомоги ліків, але все їх необхідно приймати, тільки порадившись з лікарем.