Ти тут

Додаткові методи дослідження - неспецифічний мезентеріальний лімфаденіт у дітей

Зміст
Неспецифічний мезентеріальний лімфаденіт у дітей
Анатомія і фізіологія лімфатичного апарату тонкої кишки
Етіологія і патогенез
Патоморфологія
Класифікація
клініка
Перебіг різних форм захворювання
Додаткові методи дослідження
діагностика
Диференціальна діагностика
лікування
Лікарські засоби
фізіотерапія

Морфологічні зміни крові

Морфологічні зміни крові при неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті залежать від стадії і тривалості захворювання. При гострому неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті кількість лейкоцитів в крові підвищується до 10-109/ Л - 28 • 109/ Л і більше (Л. В. Аваліані, С. С. Чхартішвілі, 1977- І. Н. Ломаченко, 1978- А. Г. Разіньков, В. Т. Цісар, Г. М. Борзенкова, 1979- Firica, Radulescu , Lepadat, Gradinaru, 1970). За нашими даними, при простій формі гострого неспецифічного мезентериального лімфаденіту кількість лейкоцитів становило 9,6 • 109/ Л - 15-109/ Л (55,4% хворих), а при деструктивної - 9,0 • 109/ Л - 20 • 109/ Л (73,3% хворих).
При хронічному неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті кількість лейкоцитів в крові залишається в межах норми (Г. М. Казаков, 1959, 1960 А. Ф. Звєрєв, 1963- Szadkowski, Rzepecki, 1972, і ін.). Це підтверджується і нашими даними: з 489 хворих на хронічний неспецифічний мезентеріальним лимфаденитом тільки у 46 (9,4%) ми відзначили підвищення кількості лейкоцитів до 9 109/ Л - 11 • 109/ Л.
При гострому неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті змінюється лейкоцитарна формула крові. Так, з 327 хворих цією формою захворювання, у 241 (73,8%) нами було відзначено збільшення кількості нейтрофілів до 0,74-0,86. Був також зсув лейкоцитарної формули крові вліво. Це узгоджується з літературними даними (І. Н. Ломаченко, Г. В. Кисельов, 1980 МаlottKe, Domynows Ka, Krai Ka, 1971, і ін.).
У 232 (96,2%) хворих збільшення кількості нейтрофілів супроводжувалося зниженням кількості лімфоцитів до 0,11-0,16.
На 12-14-й день від початку захворювання ознаки гострого запалення зменшуються. При цьому кількість нейтрофілів знижується і збільшується кількість моноцитів до 0,1-0,12 у 40,5% хворих (за нашими даними). Це свідчить про реакцію ретикуло-ендотеліальної системи у відповідь на наявну в організмі інфекцію і інтоксикацію.
При хронічному неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті з 489 обстежених хворих у 164 (33,5%) ми виявили збільшення кількості лімфоцитів, у 132 (27%) - збільшення кількості еозинофілів і у 49 (10%) - збільшення кількості моноцитів.
Склад червоної крові при гострому неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті не змінюється. При хронічній формі даного захворювання можна іноді виявити гіпохромну або нормохромнаяанемія. За нашими даними, з 489 хворих з хронічним неспецифічним мезентеріальним лимфаденитом анемія мала місце у 91 (18,6%).
Крім збільшення кількості лейкоцитів і зсуву лейкоцитарної формули вліво, найбільш раннім і постійною ознакою гострого запалення є збільшення ШОЕ.
На збільшення ШОЕ при гострому неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті вказували Н. Б. Ситковский, В. Я. Радіоненко, 1979- І. Н. Ломаченко, Г. В. Кисельов, 1980, та інші.
Збільшена ШОЕ була у 86% від загального числа обстежених нами хворих на гострий неспецифічний мезентеріальним лимфаденитом. При цьому збільшення ШОЕ відбувається відповідно до тяжкості перебігу захворювання. Нормалізація цього показника настає після одужання хворого. Тому ШОЕ тут має не тільки діагностичне, але і важливе прогностичне значення.
При хронічному неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті ШОЕ, як правило, не змінюється.
Таким чином, морфологічні зміни крові при неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті відрізняються поліморфізмом. Крім того, ці зміни не є специфічними для даного захворювання, оскільки вони в рівній мірі властиві будь-якому запальному процесу. Отже, вивчення морфології крові при неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті має більше значення для прогнозу, ніж для постановки діагнозу. Лапароскопія. Це відносно простий і безпечний метод дослідження, який має велику діагностичну цінність при гострих захворюваннях черевної порожнини (Н. Л. Кущ, А. Д. Тимченко, 1969, 1973- С. Я. Долецький, А. В. Окулов, С. І . Шпрінгвальд-Удріс, 1971, і ін.).
Ми зробили лапароскопію 31 хворому з метою диференціальної діагностики гострого неспецифічного мезентериального лімфаденіту і гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини (гострий апендицит, дивертикуліт, первинний перитоніт). Дослідження проводилося за загальноприйнятою методикою з використанням лапароскопа вітчизняного виробництва (модель 162 заводу «Красногвардеец»), а також з використанням сконструйованого нами спеціального тупокінцеву зонда, який вводиться в черевну порожнину через голку для накладення пневмоперитонеума. Цим зондом можна легко розсунути петлі кишок для полегшення огляду червоподібного відростка, брижі тонкої кишки.
У 12 хворих (з 31) ми діагностували гострий неспецифічний мезентеріальний лімфаденіт, у 10 - гострий апендицит, у 8 - первинний перитоніт і у 1 - туберкульозний перитоніт.
Під час лапароскопії при неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті видно збільшені в розмірах (до 2-3 см в діаметрі), гіперемійовані, пухкі лімфовузли брижі тонкої кишки. Сама брижі завжди виглядала набряклою. Під контролем лапароскопа ми виробляли пункційну біопсію одного або двох найбільших мезентеріальних лімфовузлів, а в брижі вводили антибіотик широкого спектру дії на 0,25% розчині новокаїну. Діагноз неспецифічного мезентериального лімфаденіту виставлявся тільки в тих випадках, коли не було будь-якої іншої патології.
Операція 12 хворим з гострим неспецифічним мезентеріальним лимфаденитом не робити. Вони отримали курс консервативного лікування і надалі одужали.
У випадках, коли було виявлено первинний (8 хворих) і туберкульозний перитоніт (1 хворий), операція також не проводилась. Під контролем лапароскопа була проведена аспірація випоту з черевної порожнини. Після вилучення лапароскопа в отвір в черевній стінці встановлювався поліетиленовий мікроіррігатор для введення антибіотиків.
Оперативне втручання після лапароскопії було вироблено 10 хворим, у яких був виявлений гострий апендицит. Під час операції діагноз гострого апендициту був підтверджений у всіх випадках. Всі хворі одужали.
Таким чином, лапароскопія є не тільки важливим діагностичним методом дослідження, а й цінним підмогою у виборі тактики лікування і проведення лікувальних заходів.
Яких-небудь ускладнень, пов`язаних із застосуванням цього методу, ми не спостерігали.



Увага, тільки СЬОГОДНІ!
Поділися в соц мережах:

Схожі повідомлення