Лікування - неспецифічний мезентеріальний лімфаденіт у дітей

Відео: лімфоденіт 1

Відсутність єдиного погляду на етіологію і патогенез неспецифічного мезентериального лімфаденіту є причиною різного підходу до питань лікування даного захворювання І. С. Тріумфова (1957), Weeder (1951), Mayo (1957) вважають, що інфекція в мезентеріальні лімфовузли потрапляє з червоподібного відростка і тому апендектомія при гострому і хронічному неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті є, на їхню думку, лікувальним фактором.
Однак більшість клініцистів вважають, що гістологічно нормальний червоподібний відросток навряд чи може бути причиною даного захворювання. Отже, видалення червоподібного відростка не може дати лікувального ефекту при неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті (McQuid, 1951, і ін.).
За нашими даними, суб`єктивні та об`єктивні ознаки захворювання продовжували триматися після апендектомії у всіх оперованих хворих. Рецидиви болю в животі і біль брижі тонкої кишки при пальпації зникли у них тільки після застосування консервативного лікування.
Більшість вітчизняних і зарубіжних авторів вважають, що операція необхідна тільки при деструктивної формі гострого неспецифічного мезентериального лімфаденіту, а також у випадках, коли не можна повністю виключити апендицит або інше захворювання органів черевної порожнини.
Якщо неспецифічний мезентеріальний лімфаденіт виявляється під час операції, то, як вказують В. К. Мазурова (1966), М. М. Царьков (1967), Л. Н. Єлагін, М. В. Парамонова (1976), потрібно застосувати новокаїнову блокаду з антибіотиками брижі тонкої кишки.
Розчин новокаїну з антибіотиками, введений в брижі тонкої кишки, знімає біль і зменшує запалення в мезентеріальних лімфовузлах.
Ми всім оперованих хворих з гострим і хронічним неспецифічним мезентеріальним лимфаденитом вводили в брижі тонкої кишки 40-60 мл 0,25% розчину новокаїну з антибіотиками. Крім того, 28 хворим на гострий простим неспецифічним мезентеріальним лимфаденитом, у яких зазначалося бурхливу течію захворювання (висока температура тіла, збільшення кількості лейкоцитів, порушення загального стану і наявність великої кількості випоту в черевній порожнині), під час операції встановили мікроіррігатор для внутрішньочеревного введення антибіотиків.
При деструктивному неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті, який завжди супроводжується перитонітом, після проведення новокаїнової блокади з антибіотиками черевна порожнина ретельно осушують і потім в обов`язковому порядку встановлюється поліетиленова трубка для введення антибіотиків.
При неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті, якщо хворий піддався оперативному втручанню, рекомендується видаляти червоподібний відросток навіть якщо він не змінений. Це пов`язано з тим, що після операції на животі у хворого залишається дезориентирующий «аппендикулярний» рубець (А. Ф. Звєрєв, 1961).
На наш погляд, апендектомія в таких випадках виправдана ще й тому, що неспецифічний мезентеріальний лімфаденіт не виліковує відразу. Він нерідко набуває хронічного перебігу з частими загостреннями, під час яких буває нелегко знову виключити гострий і хронічний апендицит.
У випадках, коли діагноз гострого або хронічного неспецифічного мезентериального лімфаденіту не викликає сумнівів, лікування повинно бути консервативним. У такого лікування потребують також хворі, у яких неспецифічний мезентеріальний лімфаденіт був виявлений під час операції.
М. С. Пушкіна (1959), Б. А. Чумак (1966), С. Я. Долецький, Р. І. Кузьмайте (1969) велике значення в лікуванні неспецифічного мезентериального лімфаденіту надавали санації порожнини рота, дегельмінтизації, створення умов для нормального функціонування органів черевної порожнини.
Г. Т. Красовський (1962) також рекомендував починати лікування даного захворювання з санації всіх супутніх джерел інфекції, які він вважав вогнищами сенсибілізації (алергізації) організму.
Супутні хронічні захворювання (тонзиліт, гайморит, карієс зубів) були у 45,9% наших хворих неспецифічним мезентеріальним лимфаденитом. Лікування основного захворювання ми завжди починали з ліквідації цих осередків інфекції.
Для нормалізації функціонування органів черевної порожнини при неспецифічному мезентеріальні лімфаденіті велике значення має дієтичне харчування.
В. К. Мазурова (1966), Schenk, Landenbach (1961), Umdenstock (1964) та інші рекомендують призначати хворим щадну дієту з обмеженням жирної і солоної їжі.
Ми призначали своїм хворим дієту, запропоновану Г. М. Козаковим (1960). Ця дієта передбачає виключення з раціону продуктів, які можуть викликати механічне або хімічне подразнення кишок. Крім того, їжа не повинна бути дуже холодною або гарячою. Кількість жиру в ній повинно бути рівним фізіологічній нормі, кількість вуглеводів - нижче, а кількість білка - вище норми.