Частота рецидивів і смертність - виявлення злоякісних новоутворень шкіри

ГЛАВА 8
Частота рецидивів І СМЕРТНІСТЬ ПРИ ЗНК

1. Частота рецидивів І СМЕРТНІСТЬ при раку шкіри

При лікуванні БКР найбільш часто застосовували криодеструкцию - у 285 (46,34%) хворих (табл. 4). Ефективність методу, т. Е. Найближчі результати, за нашими даними, збігаються з результатами Lubritz R. (1990) - 97%. Рецидиви виявлені через 2-5 років лише в 2 (0,7%) випадках, на відміну від Н. І. шуму (1991), яка зареєструвала їх у 3% пацієнтів. При ПКР криодеструкцию не застосовували.
Хірургічне висічення як самостійний метод лікування БКР використовували у 190 (30,9%) хворих (табл. 4). Найближчі результати були сприятливі у всіх хворих. Рецидивів і метастазів не відзначено жодного разу. Для порівняння зазначимо, що на думку Estrada S. М. (1989) ефективність методу становить 94%, число рецидивів - в 2 рази нижче, ніж при інших способах лікування (Шаренко В. ісоавт., 1989- Spindler Е., 1991). Після хірургічного видалення ПКР 7 хворим проводили променеву терапію. Рецидивів не виявлено. Генералізація процесу відзначена в одному випадку (14,29%).
Після електроексцизії БКР рецидив відзначений у одного з 27 хворих, тобто в 3,7% випадків. При ПКР електроексцизії не застосовували.
Ефективність лазерної деструкції, що проводиться 14 (2,4%) хворим БКР і 2 (0,2%) - ПКР, склала 100% - рецидивів і метастазів не виявлено.
Променеву терапію при БКР призначали 16 (2,6%) хворим. Ефективність - 95%, що не суперечить даним Л. А. Остапенко (1986) - 82-100%. Рецидив зареєстрований у 1 (5%) хворого, т. Е. Не так часто, ніж іншими авторами - 3,5-59% (Алтуфьев В. А., 1991). При ПКР, як зазначалося вище, променеву терапію проводили на регіонарні лімфовузли і на область післяопераційного рубця після хірургічного видалення пухлини 7 (1%) хворим. Генералізація процесу відзначена в одному випадку (14,29%).
Смертність хворих на рак шкіри раніше ніким не вивчалася. Питома вага померлих від БКР в загальній структурі смертності від 112
злоякісних пухлин всіх локалізацій в 1985 - 1990 рр. дорівнює нулю, від ПКР - в середньому 0,098% (табл. 38).

Таблиця 38
Питома вага померлих від ЗНК в загальній структурі смертності від злоякісних новоутворень всіх локалізацій (%)

Мал. 55. Динаміка питомої ваги померлих від меланоми, 1985-1990 рр.
Причиною смерті хворих БКР за досліджуваний період були супутні захворювання, переважно серцево-судинної системи (табл. 39). При ПКР лише один хворий помер від генералізації процесу, інші - від конкуруючих (в основному, серцево-судинних) захворювань. Таким чином, має місце суттєва різниця між смертністю хворих з епітеліоми і від епітелію.
5-річна виживаність при БКР становить 100%, при ПКР - 95,45%. Аналогічні результати отримані Karjalainen S. et al. (1989): 100% і 87,7% відповідно.
Таблиця 39
Смертність хворих епітеліоми

1. Частота рецидивів І СМЕРТНІСТЬ при меланомі

Лікування проведено 80 хворим (табл.5). Рецидив в області післяопераційного рубця зареєстрований лише у одного хворого (1,25%).
5-річна виживаність простежено у 36 хворих на меланому в 1985-1987 рр. Серед них I стадія була діагностована у 29 пацієнтів, II - у 5. Всі хворі з I і II стадією меланоми живі протягом 5 років. У однієї хворої діагностовано III стадія меланоми (рівень інвазії по Кларку - 4 товщина по Бреслоу - 4). Незважаючи на проведену терапію, ця хвора померла від генералізації пухлинного процесу через 15 місяців з моменту виявлення пухлини. IV стадія меланоми (рівень інвазії по Кларку - 5, товщина по Бреслоу - 5) діагностовано у одного хворого, чоловіки 82 років. 114
У зв`язку з похилим віком та численними конкуруючими захворюваннями пацієнтові проводилося лише симптоматичне лікування. Смерть наступила від прогресування пухлинного процесу через 5 місяців з моменту виявлення меланоми. Крім того, один хворий, чоловік 48 років, з меланомою I стадії помер від інфаркту міокарда. Таким чином, 5-річна виживаність в цілому по групі склала 91,66%.
Віддалені результати лікування протягом 4 років простежено ще у 15 хворих на меланому, діагностованою в 1988 р Всі хворі з I стадією меланоми (13 пацієнтів) живі протягом цього терміну. З 2 хворих з II стадією меланоми від прогресування пухлинного процесу помер один пацієнт (чоловік 58 років, рівень інвазії по Кларку - 3, товщина по Бреслоу - 3). Від супутніх захворювань не помер ніхто.
Віддалені результати лікування протягом 3 років простежено у 31 хворого. Серед них перша стадія діагностована у 28, II - у 2, стадія не встановлена у одного хворого. У цій групі ні від прогресування пухлинного процесу, ні від супутніх захворювань не помер жоден пацієнт.
Віддалені результати лікування, отримані нами, значно краще, ніж у Вагнера Р. І. та Анісімова В. В. (1987) - 69%, Loree Т. R., Spiro R. Н. (1989) - 56%, Mendonca М . Е. etal. (1989) - 54%, Vreeburg G. С. М. et al. (1988) - 65%. Ймовірно, це пояснюється розробкою і впровадженням програми активної діагностики меланоми шкіри, яка дозволяє виявити меланому в 82,9% випадків на I стадії захворювання. Результати аналогічних робіт, опублікованих онкологами, відносяться до хворих, спрямованим в онкологічні установи лікарями різних спеціальностей, в основному, при зверненні до них пацієнтів на пізніх стадіях захворювання. Так, наприклад, за даними Яценко Д. і співавт. (1989), при первинному огляді у 58,6% хворих на меланому виявлено ураження регіонарних лімфовузлів, а у 45,7% - генералізований процес.
При першій стадії меланоми 5-річна виживаність становить 94-100% (Bischoff I., Wozniak K.-D., 1989- Ghussen F. et al., 1990 Karakousis CP et al., 1989- Koh HK et al., 1990- Seebacher C. et al., 1990) (табл. 40), 10-річна - 93,6% (Gutman M. et al., 1989).
У структурі смертності від онкологічних захворювань в 1985-1990 рр. на частку злоякісної меланоми шкіри доводилося від 0 до 5,13% (табл. 38, рис. 55), в середньому - 1,77% (у чоловіків - 1,21%, у жінок - 2,42%).
Істотна різниця між смертністю хворих від меланоми і з меланомою представлена в табл. 41 і на рис. 56. Раніше аналіз смертності хворих на меланому вітчизняними авторами не проводився, а по даними Brandt С. Є. et al. (1990), 3% хворих помирають від прогресування пухлини, 4% - від конкуруючих захворювань без ознак рецидиву і метастазів.
Таблиця 40
Порівняльна оцінка 5-річної виживаності хворих на меланому (%)

Таблиця 41

Смертність хворих на меланому

Мал. 56. Динаміка смертності хворих на меланому Висновки:

1. Серед хірургічних методів лікування раку шкіри найбільш часто застосовували криодеструкцию - у 46,3% хворих. Найближчі результати її при БКР сприятливі в 97% випадків. Частота рецидивів - 0,5% лише у одного хворого (1,25%).
2. Хірургічне висічення, що застосовується у 31% хворих, ефективно при БКР в усіх випадках. При ПКР хірургічне видалення використовується в комплексі з променевою терапією. Ефективність комбінованого лікування (хірургічне видалення + променева терапія) - 85,7%, генералізація процесу виявлена лише у одного хворого (14,3%).
3. Рання діагностика меланоми дозволяє обмежити радикальну терапію досить економною резекцією (на 2-5 см від краю пухлини) у більшості хворих (72%).
4. 5-річна виживаність хворих ЗНК в умовах раннього виявлення та ранньої адекватної терапії становить 100% при БКР, 95,45% - при ПКР, 91,7% - при меланомі.
5. Смертність хворих злоякісними пухлинами шкіри протягом 1985-1990 рр. склала в середньому 0,9% від загального числа померлих від усіх злоякісних новоутворень, причому смертність від БКР дорівнює нулю, від ПКР - 0,098%, від меланоми - 1,77%.