Захворюваність - виявлення злоякісних новоутворень шкіри

ГЛАВА 3 ЗАХВОРЮВАНІСТЬ ЗНК
Протягом 1985-1989 рр. ЗНК постійно займали перше місце в загальній структурі онкологічної патології, залишаючи позаду рак молочної залози, шлунка, товстої кишки, легенів (рис. 13). Питома вага злоякісних новоутворень основних локалізацій представлений в табл. 6. Як видно з таблиці, на частку раку шкіри доводилося 16,4-23,6% від загального числа всіх злоякісних новоутворень (табл. 7), причому чоловіки страждали дещо частіше, ніж жінки. Цей показник в цілому по СРСР в 1990 р склав 9,6% (Трапезников Н.Н., Двойрін В. В., 1990), а по Москві в 1989 р 5,7-6% (Трапезников Н.Н. і співавт., 1990). Таким чином, за нашими даними, частка раку шкіри в загальній структурі онкопатології перевищувала таку в цілому по СРСР приблизно в 1,5-2 рази, по Москві - в 3-4 рази.
Меланома займала одне з останніх місць в структурі захворюваності злоякісними пухлинами всіх локалізацій. Її питома вага склала в середньому 2,6% (табл. 8), що в 2,3 рази вище, ніж в СРСР (Трапезников Н.Н., Двойрін В. В., 1990) і в 1,7 - ніж у Москві (Трапезников Н.Н. і співавт., 1990). Для порівняння зазначимо, що в США цей показник в 1990 р дорівнював 2,65% (Cancer facts, 1990).
При вивченні динаміки захворюваності на рак шкіри осіб обох статей з 1985 по 1989 р відзначена тенденція до зростання вперше виявлених хворих з 1,65 до 2,07 на 1000 чоловік прикріпленого дорослого населення (табл. 9), т. Е. На 25,5 %. Темпи зростання захворюваності склали в середньому 9,6% на рік (табл. 11). Захворюваність чоловіків зросла за 5 років з 1,94 до 2,35, жінок- з 1,45 до 1,88 (табл. 9). Середній темп зростання захворюваності чоловіків був в 3,5 рази нижче, ніж жінок (табл. 11).
Для меланоми показники захворюваності склали 0,19 в 1985 р і 0,35 в 1989 р на 1000 осіб прикріпленого дорослого контингенту (табл. 10). Таким чином, захворюваність на меланому осіб обох статей за 5 років зросла на 84,2% (майже в 2 рази) із середнім темпом зростання 12,6% в рік (табл. 11). У США захворюваність на меланому збільшується на 4% в рік (Cancer facts, 1990). Темп зростання захворюваності меланомою чоловіків був в 1,7 рази нижче, ніж жінок (табл. 11).

Мал. 13. Структура захворюваності на злоякісні новоутворення, 1985-1990 рр. (Обидві статі)

Таблиця 6

Структура захворюваності на злоякісні новоутворення
Тенденція до зростання захворюваності пухлинами шкіри характерна для населення багатьох країн світу, а також м Москви і СРСР в цілому (Трапезников Н.Н., Двойрін В. В., 1990 Трапезников Н.Н. і співавт., 1990 Cancer facts , 1990 Marks R, 1987). Однак отримані нами показники захворюваності на рак шкіри чоловіків в різні роки були вище таких у Москві в 3,9-9,4 рази, в СРСР - 1,7-5,4 рази (табл. 12). Жінки різних вікових груп у досліджуваній нами популяції в різні роки страждали на рак в 2,4-11,4 рази частіше, ніж у Москві та в 1,1 -4,0 рази частіше, ніж в СРСР (табл. 13).
Таблиця 7
Структура захворюваності на рак шкіри

Таблиця 8
Структура захворюваності на меланому

Таблиця 9 Динаміка захворюваності на рак шкіри,
1985-1989 рр. (1: 1000)

Мал. 14. Співвідношення чоловіків і жінок, хворих на рак шкіри

Таблиця 10 Динаміка захворюваності на меланому,
1985-1989 рр. (1: 1000)

Мал. 15. Співвідношення хворих на меланому чоловіків і жінок

Таблиця 11
Темпи приросту захворюваності ЗНК, 1985-1989 рр. (%)

Таблиця 12
Порівняльна оцінка захворюваності на рак шкіри за даними СРСР, м Москви і власним. *
Чоловіки (1: 1000)

Примітка:
* Захворюваність в м Москві і СРСР представлена в перерахунку на 1000 чоловік чоловічого і жіночого населення-
** Дані по СРСР включають і шкіру, і меланому (шифр 172,173).
У досліджуваної нами популяції чоловіки вікових груп 50-59, 60-69, 70 і більше років страждали на меланому в 2-9,6 разів частіше, ніж в Москві, 40-49 років - не так часто (табл. 14) - жінки 40- 49 років - в 3,6-4,8 рази частіше, ніж у Москві (табл. 15). Захворюваність на меланому в цілому в СРСР осіб обох статей в різні роки була в 14-18 разів нижче, ніж в популяції, що вивчається (Трапезников Н. H., Двойрін В. В., 1990 Трапезников Н.Н. і співавт., 1990) .
Порівняльна оцінка захворюваності на рак шкіри за даними СРСР, м Москви і власним. *
Жінки (1: 1 000)

Таблиця 14 Порівняльна оцінка захворюваності на меланому за даними СРСР, м Москви і власним. *
Чоловіки (1: 1 000)
Таблиця 13

Примітка:
* Захворюваність в м Москві і СРСР представлена в перерахунку на 1000 чоловік чоловічого і жіночого населення-
дані по СРСР включають і шкіру, і меланому (шифр 172,173).
Досліджувана популяція не відрізняється за основними параметрами від населення Москви. Отримані нами високі показники захворюваності ЗНК населення, що знаходиться на постійному лікарського нагляду, пояснюються, ймовірно, з одного боку, високою ефективністю системи спостереження за пацієнтами, зокрема, регулярними оглядами дерматологом осіб старше 50 років, настороженістю лікарів усіх спеціальностей щодо ЗНК, а з інший - відсутністю програмованого, цілеспрямованого пошуку пухлин шкіри лікарями загальної лікувальної мережі, переважанням ЗНК у осіб 50

похилого та старечого віку, які практично випадають з поля зору лікарів-дерматологів шкірно-венерологічних диспансерів.
Стандартизовані показники захворюваності (табл. 16,17) перевищують такі за СРСР і Москві у чоловіків в 2,2-2,7 і 3,5 4,7 рази при раку і в 2,2-8,5 і 1,3 -6,0 раз при меланоме- у жінок - в 1,9-2,7 і 3,5-4,8 рази при раку і в 2,7-7,5 і 1,8-5,2 рази при меланомі .
Порівняльна оцінка стандартизованих показників захворюваності на рак шкіри (вікової стандарт розподілу населення СРСР, 1989 г.)
З (1: 100 000)

Таблиця 16
Таблиця 15
Порівняльна оцінка захворюваності на меланому за даними СРСР, м Москви і власним. *
Жінки (1: 1 000)

Примітка:
* Захворюваність в м Москві і СРСР представлена в перерахунку на 1000 чоловік чоловічого і жіночого населення-
** Дані по СРСР включають і шкіру, і меланому (шифр 172,173).

Порівняльна оцінка стандартизованих показників захворюваності на меланому (вікової стандарт розподілу населення СРСР, 1989 г.)
(1: 100 000)

Аналіз захворюваності по підлозі показав, що рак шкіри протягом декількох років постійно утримував лідируючі позиції в структурі захворюваності чоловічого і жіночого дорослого населення, що знаходиться на постійному диспансерному спостереженні (табл. 7). Відзначимо, що в структурі захворюваності чоловічого і жіночого населення Москви (1989 г.) рак шкіри займав тільки 4 місце (5,4% і 6,2% відповідно) (Трапезников Н.Н. і співавт., 1990). Чоловіки, за нашими даними, страждали на рак в середньому в 1,4 рази частіше, ніж жінки (рис. 14), причому ця тенденція характерна для всього досліджуваного періоду.

Меланомою чоловіки страждали в середньому в 1,3 рази частіше, ніж жінки, проте в 1987 і 1989 рр. жінки хворіли кілька частіше (рис. 15).
Серед жінок, які перебувають на постійному диспансерному спостереженні, раком в 1985 р захворіла одна з 850, в 1989 - одна з 790- меланомою в 1985 г.- одна з 5650, а в 1989 р.- одна з 4760. Раком шкіри в 1985 м захворів один з 515 чоловіків, меланомою - один з 4531. У1989 р раком шкіри захворів один з 500, на меланому - один з 4610 (табл. 7,8).
Як відомо, при плануванні ракових програм важливо знати структуру захворюваності в окремих вікових групах.
Чоловіки вікової групи 70 і більше років страждали на рак в 5 9 разів частіше, ніж 50-59 років і в 1,5-3,5 рази частіше, ніж 60-69 років (рис. 16). Аналогічна тенденція характерна і для жінок. Залежність захворюваності від статі в вікових групах 30-39, 40-49, 50-59, 60-69 років практично була відсутня, а жінки старше 70 років хворіли епітеліоми в 1,2-4 рази рідше, ніж чоловіки того ж віку (табл. 18-22, рис. 18-22).

Мал. 16. Захворюваність на рак шкіри в залежності від віку,
1985-1989 рр.

Мал. 17. Захворюваність на меланому в залежності від віку, 1985-1989 рр.
Меланома зустрічалася у чоловіків 70 і більше років в 3,6 рази частіше, ніж 50-59 років, в 2,3 рази - ніж 60-69 років і в 3,4 рази частіше, ніж у жінок вікової групи старше 70 років (рис . 17). Серед жінок на меланому переважно страждали жінки вікової групи 40-49 років: у 1,6 рази частіше, ніж до 40 років і 50-59 років (табл. 23-27, рис. 23-27).


Мал. 18. Динаміка захворюваності на рак шкіри (30-39 років)
Таблиця 18
Захворюваність на рак шкіри, 30-39 років (1 -.1000)

Таблиця 19
55

Мал. 19. Динаміка захворюваності на рак шкіри (40-49 років)
Захворюваність на рак шкіри, 40-49 років (1: 1000)

Таблиця 20 Захворюваність на рак шкіри, 50-59 років (1: 1000)

Таблиця 21
Захворюваність на рак шкіри, 60-69 років (1: 1000)

Мал. 21. Динаміка захворюваності на рак шкіри (60-69 років)

Таблиця 22 Захворюваність на рак шкіри, 70-79 років (1: 1 000)

Мал. 22. Динаміка захворюваності на рак шкіри (70-79 років)
Таблиця 23
Захворюваність на меланому, 30-39 років (1: 1000)

Мал. 23. Динаміка захворюваності на меланому (30-39 років)
Таблиця 24
Захворюваність на меланому, 40-49 років (1: 1 000)

Мал. 24. Динаміка захворюваності на меланому (40-49 років)
Таблиця 25
Захворюваність на меланому, 50-59 років (1: 1000)

Мал. 25. Динаміка захворюваності на меланому (50-59 років)
Таблиця 26
Захворюваність на меланому, 60-69 років (1: 1 000)

Мал. 26. Динаміка захворюваності на меланому (60-69 років)
Таблиця 27
Захворюваність на меланому, 70-79 років (1: 1 000)

Мал. 27

Мал. 27. Динаміка захворюваності на меланому (70-79 років)

висновки:

1. Серед населення, що знаходиться на постійному лікарського нагляду ЗНК займали перше місце в загальній структурі онкопатології протягом 1985-1989 рр., Складаючи 16,4-23,6% від загального числа всіх вперше виявлених злоякісних новоутворень.
2. Оцінка динаміки захворюваності ЗНК осіб, які перебувають на постійному лікарського нагляду, свідчить про зростання вперше виявлених хворих із середнім темпом зростання 9,6% в рік при раку і 12,6% - при меланомі.
3. Серед осіб, які перебувають під постійним лікарським наглядом, зберігається прямо пропорційна залежність (типова для популяції в цілому) між частотою раку і віком хворих, причому у віці до 60 років жінки хворіють в 2-3 рази частіше, ніж чоловіки, а після 60 - в 1, 5 рази рідше. Меланомою частіше страждають жінки 40-49 років.
4. Істотна відмінність повозрастних коефіцієнтів захворюваності, отриманих нами в м Москві і в СРСР, пояснюється, в першу чергу, різною ефективністю диспансерної системи спостереження і обстеження пацієнтів.