Захворюваність і смертність хворих на рак шкіри - виявлення злоякісних новоутворень шкіри
Відео: Онкологічна захворюваність і смертність в Казахстані
Відео: Як уберегтися від онкології? Поради лікаря - в рубриці «Коментарі фахівця»
ГЛАВА 1
Деякі питання епідеміології злоякісних новоутворень шкіри І ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРМАТООНКОЛОГІЧЕСКОЙ СЛУЖБИ
- ЗАХВОРЮВАНІСТЬ І СМЕРТНІСТЬ ХВОРИХ НА РАК ШКІРИ І МЕЛАНОМУ
Науково-обґрунтоване планування і успішне управління онкологічною службою, оцінка ефективності реалізованих нею заходів, а також вирішення багатьох інших наукових і практичних завдань неможливо без чітко налагодженої системи обліку своєчасно надходить для аналізу достовірної інформації. Досить інформативними і ємними критеріями стану здоров`я населення є показники захворюваності, смертності та їх похідні.
Число нововиявлених злоякісних новоутворень стрімко зростає в усьому світі (Muir С. S., 1987). Серед усіх пухлин людини ЗНК займають особливе становище. Вони найбільш широко поширені, виключно різноманітні за своєю клініко-морфологічної картини, легко доступні для клінічного і лабораторного дослідження (Беренбейн Б. А., 1991). Однак, не дивлячись на легкість і простоту діагностики, захворюваність ЗНК і смертність від них ростуть з кожним роком (Аксель Е.М., Двойрін В. В., 1992 Двойрін В. В. та співавт., 1990 Трапезников Н. Н . і співавт., 1990 Ballou JA, Dix D., 1989- Henriksen Т. et al., 1990 Urbach F., 1989).
У структурі онкологічної захворюваності частка раку шкіри коливається від 0,8% в Японії до 50% в США і Австралії (Giles G. G., 1989- Marks R., 1987,1989). Питома вага меланоми досяг 4% серед всієї вперше виявленої онкологічної патології (обидві статі) в США в 1990 р (Cancer facts, 1990), 10% - серед чоловіків і 25% - серед жінок в Австралії, штат Квісленд (Muir С. S . et al., 1987).
В СРСР в 1990 р ЗНК захворіли 10,7% від загального числа хворих з вперше в житті встановленим діагнозом злоякісного новоутворення (3 місце): рак шкіри - 9,6%, на меланому - 1,1% (Трапезников Н.Н. і співавт., 1990). Ці показники у жінок були в 1,5 рази вище, ніж у чоловіків: при раку шкіри - 11,7% і 7,6%, при меланомі - 1,3% і 0,8% відповідно. У Росії в 1991 р в структурі захворюваності і чоловіків і жінок рак шкіри займав 3 місце (7,0% і 11,6% відповідно), меланома - 9 місце (0,8% і 1,4% відповідно) (Двойрін В . В. і співавт., 1992). У структурі захворюваності на злоякісні новоутворення населення обох статей колишніх союзних республік захворюваність ЗНК коливалася від 6,9% в Азербайджані до 16% в Таджикистані. Серед чоловіків частка ЗНК була найбільшою - 11,9% - в Таджикистані, найменшою - 5,1% - у Вірменії. Серед жінок питома вага ЗНК коливався від 6,9% в Азербайджані до 17,2% в Киргизстані. У Москві в 1991 р питома вага раку шкіри склав 5,4% у чоловіків і 6,3% - у жінок, меланоми - 1,2% у чоловіків і 1,6% - у жінок (Двойрін В. В. та співавт ., 1992).
Захворюваність на рак шкіри, за даними різних авторів, коливається від 1 на 100 000 серед корінного населення ПАР до 300 на 100 000 серед білого населення деяких штатів США (Marks R., 1987), на меланому - від 0,2 до 30,9 у чоловіків і від 1,1 до 28,5 у жінок (Muir С. S. et al., 1987). Зростання захворюваності ЗНК зареєстрований на всіх континентах (Cook К. R., 1990 Episteme S., 1990 Ferrandiz С., 1990 Friedman RJ et al., 1990 Parkin D. М., 1987 Sadamori N. et al. , 1990), причому прогноз в цьому відношенні на найближчі 60 років несприятливий (Murdoch J. С.). Прогресуюче падіння концентрації озону в атмосфері в результаті «світлового забруднення» і, внаслідок цього, підвищення інтенсивності сонячної енергії і зниження вироблення мелатоніну, особливо в юному і похилому віці (Kerenyi NA et al., 1990), безсумнівно впливають на захворюваність на рак шкіри і меланому (Lee J. А. Н., 1989- Marks R., 1987). Так наприклад, в Норвегії протягом 30 років (1956-1988) захворюваність на рак шкіри зросла у чоловіків в 2 рази, у жінок - в 1,7 рази (Magnus К., 1991). У Німеччині (ФРН) за 25 років (1975-1989 рр.) Захворюваність на меланому виросла в 2 рази (Garbe С., Orfanos С. Є., 1989). В СРСР протягом 1965-1990 рр. захворюваність чоловічого населення ЗНК зросла на 41% (з 15,2 до 21,5 на 100 000), жіночого - на 28% (з 22,5 до 28,8 на 100 000). Серед країн СНД найбільший ріст захворюваності на рак шкіри осіб обох статей в 1965-1990 рр. зареєстрований в Киргизстані і на Україні, найменший - в Узбекистані. Максимальне зростання захворюваності меланомою відзначений в Прибалтиці, найменший - в Середній Азії (Двойрін В. В. та співавт., 1990). У Росії в 1985-1991 рр. захворюваність на рак шкіри чоловіків скоротилася на 0,9%, жінок - на 0,4%, а захворюваність на меланому зросла у чоловіків на 0,1%, у жінок - на 0,2% (Двойрін В. В. та співавт., 1992 ). У Москві протягом 1985-1989 рр. захворюваність на рак шкіри у чоловіків знизилася на 3%, у жінок - істотно не змінилася, захворюваність на меланому у чоловіків - істотно не змінилася, у жінок знизилася на 6,5% (Двойрін В. В. та співавт., 1990). До 2000 р очікується приріст захворюваності ЗНК в Росії в 1,8 рази в порівнянні з 1980 р
Аналіз захворюваності за статтю та віком показує, що в Західній Європі на рак шкіри страждають частіше чоловіки (понад 60% від усіх вперше виявлених хворих) (Culli М. et al., 1989- Staehelin J. et al., 1990). В цілому по СРСР в 1990 р захворюваність на рак шкіри жінок в 1,3 рази перевищила таку у чоловіків, по Росії в 1991 р.- в 1,7 рази, в Москві - в 1,2 рази (Двойрін В. В. та співавт., 1990,1992). Ця тенденція характерна як для базально-, так і для плоскоклітинного раку. Меланома частіше зустрічається у чоловіків в США і більшості країн Західної Європи, у жінок - в Східній Європі і північних європейських країнах (Hoogendoorn D., 1990 McKee С, М., 1988- Slingluff С. L., 1990 Tasic-Dimov D . et al., 1989). На території СРСР, в т. Ч. В Москві і Санкт-Петербурзі, жінки страждають на меланому приблизно в 1,2 рази частіше, ніж чоловіки (Трапезников Н.Н. і співавт., 1990), однак прогноз, як відомо, гірше у чоловіків (Hoogendoorn D. et al., 1990).
Частота і ступінь ризику захворювання на рак шкіри зростає прямо пропорційно віку всюди в світі, досягаючи максимуму після 75 років (Аксель Е.М. і співавт., 1992 Двойрін В.`В. І співавт., 1992 Ballou JA et al., 1989- Culli М. et al., 1989). Наприклад, поширеність раку шкіри серед осіб старше 40 років в Астралии (штат Вікторія) становить 2,32%, що еквівалентно 3700 на 100 000 населення (Marks R., 1987). Для меланоми, на думку Ситникова Г. С. та співавт. (1990), характерні 2 піку захворюваності: для жінок - в 40-49 і 60-69 років, для чоловіків в 45-49 і 65-69 років. А за результатами Аксель Е.М. і співавт. (1992), захворюваність на меланому зростає прямо пропорційно віку.
Ефективність протиракової боротьби найбільш адекватно відображає не захворюваність, а смертність населення (Аксель Е.М. і співавт., 1992 Двойрін В. В. та співавт., 1992 Doll R., 1989), бо цей показник залежить від соціальних факторів ( особливостей економіки, науково-технічного прогресу та ін.) в більшій мірі, ніж від біологічних (рис. 1).
У структурі смертності від ЗНК чоловічого населення Росії в 1990 році на долю ЗНК доводиться 0,82%, жіночого - 1,3%. Смертність жінок від ЗНК в Росії в середньому в 1,1 рази вище, ніж чоловіків. Причому смертність жінок вище у віці від 0 до 39 років, чоловіків - від 40 до 85 і старше (Двойрін В. В. та співавт., 1992), однак імовірність померти від ЗНК протягом життя у всіх вікових групах для чоловіків вище, ніж для жінок. Смертність від ЗНК в Москві в 1990 р склала 3,3 на 100 000 чоловік.
Смертність від базаліом становить 0,12% від загального числа хворих, від плоскоклітинного раку - 3-4,3% (Немирівський М. А., 1974 Frenzt G. et al., 1991). Невисокий відсоток смертності в поєднанні з високою захворюваністю фактично являє собою значну кількість пацієнтів, що гинуть від раку.
Мал. 1. Фактори, що визначають рівень смертності від злоякісних новоутворень (по Е. М. Аксель, В. В. Двойріну, 1992)
Смертність від меланоми в США в 1990 р склала 1,2% від загального числа померлих від онкологічних захворювань, причому смертність чоловіків, хворих на меланому, протягом останніх 35 років зросла на 183%, жінок - на 88% (Cancer facts, 1990) . У Нідерландах за останні 40 років смертність від меланоми зросла в 4 рази (Hoogendoorn D., 1990 Nelemans PJ et al., 1990), у ФРН за останні 30 років - в 2 рази (Garbe С., Orfanos С. Є., 1989), що відповідає середньостатистичним тенденціям в світі (Davis DL et al., 1990). Смертність серед чоловіків вище, ніж у жінок, особливо у віковій групі 30-69 років (Hoogendoorn D., 1990). 60% чоловіків вмирають від меланоми влітку (у червні-листопаді), 70% жінок - взимку (в жовтні-березні) (Akslen L. A. et al., 1989).
Смертність хворих від ЗНК в СРСР серед чоловіків за 1965- 1990 рр. виросла на 167%, серед жінок - на 171% (Трапезников Н.Н. і співавт., 1990), в Росії протягом 1980-1990 рр. - На 33,3% і 15,4% відповідно (Двойрін В. В. та співавт., 1992).
Таким чином, несприятлива епідеміологічна ситуація щодо ЗНК в більшості країн світу, СРСР і Росії свідчить про актуальність вивчення цих пухлин і вдосконалення організаційних форм дерматоонкологіческой допомоги населенню.
