Профілактика гіпертонічних кризів - гіпертонічний криз
Чи завжди необхідно госпіталізувати хворих в період розвитку гіпертонічного кризу?
Клінічні спостереження багатьох авторів (А. П. Голіков і співавт., 1975- Е. В. Еріна, 1978- Л. Г. Геліс, 1983, і ін.) Свідчать про те, що хворих з некупирующаяся або ускладненим гіпертонічним кризом, а також хворих з неускладненим, але вперше виникли кризом після надання першої допомоги слід госпіталізувати. Хворих з купіруються неускладнених кризом або з легким його плином госпіталізують в загальну палату кардіологічних відділень, де їм проводять заходи, спрямовані на подальше лікування гіпертонічної хвороби та профілактику кризу.
Хворих з серцево-судинними ускладненнями госпіталізують в палати інтенсивної терапії кардіологічних відділень, а хворих з мозковими ускладненнями - в палати інтенсивного спостереження неврологічних відділень.
Профілактикою гіпертонічних кризів повинні займатися лікарі багатьох спеціальностей (кардіологи, терапевти, невропатологи, педіатри, санітарні лікарі). Її потрібно починати з раннього віку. На особливу увагу заслуговують особи з підвищеним артеріальним тиском. Як відзначають багато авторів (А. П. Голіков і співавт., 1975- 3. А. Магомедова, 1976- Г. П. Шульцев, 1979- Е. В. Еріна, 1981- К. Bischoff, 1981- G. Wamback і співавт., 1981, і ін.), профілактика гіпертонічних кризів має проводитися з урахуванням етіологічних факторів і патогенетичних механізмів, а також перебігу хвороби. При цьому істотним є проведення патогенетично обгрунтованого диференційованого систематичного лікування, а також проведення спеціальних заходів, спрямованих на ослаблення функціональних порушень центральної нервової системи, що лежать в основі виникнення кризів.
Лікувально-профілактичні заходи при гіпертонічних кризах, що виникли як рефлекторні реакції у відповідь на раптову ішемію і гіпоксію мозку, при різкому зниженні артеріального тиску, а також при порушенні кровообігу переважно в басейні хребетних і базилярної артерій повинні бути спрямовані на поліпшення кровопостачання мозку за допомогою кардіотонічних засобів і боротьбу з венозної гіпотензією - застосування серцевих глікозидів, еуфіліну, кофеїну (Е. В. Еріна, 1978).
Для профілактики гіпертонічних кризів, які розвинулися внаслідок зриву адаптаційних можливостей центральної нервової системи, що носять характер гіпоталамічних порушень або гіпоталамодісцікуляторного типу, основними заходами є: нормалізація стану центральної нервової системи - дотримання режиму праці, побуту, харчування, зняття емоційної напруги шляхом застосування різних седативних препаратів і транквілізаторів . Необхідно також прагнути до зменшення явищ підвищеної збудливості підкіркових вазомоторних центрів за допомогою застосування різних медикаментозних засобів і, перш за все, препаратів раувольфіі- до поліпшення регіонарного (коронарного і, в першу чергу, мозкового) кровообігу шляхом застосування судинорозширювальних засобів, що підвищують тонус вен. З метою підвищення стійкості центральної нервової системи і поліпшення метаболізму нервових клітин пріменяются- комплекс вітамінів, компламин, седативні препарати, аминалон і ін. У жінок в клімактеричний період доцільно тривало застосовувати амбосекс по 2 таблетки під язик до повного розчинення 2-3 рази на день ( після консультації гінеколога і лабораторного дослідження гормонального дзеркала), бажано використовувати транквілізатори, які тривалий час застосовувати препарати валеріани. Для попередження виникнення кризів
в передменструальний період Е. В. Еріна (1978) рекомендує щомісяця призначати діуретичні препарати за 6-8 днів до початку менструацій- метеочутливим хворим - курси нейротропной терапії, які слід проводити навесні і восени на додаток до здійснюваної гіпотензивної терапії.
Хворим з пізніми стадіями захворювання і високими цифрами артеріального тиску проводять систематичну диференційовану терапію медикаментозними засобами (ганглії-блокатори, салуретики і нейроуретікі).
У комплексі заходів щодо профілактики гіпертонічних кризів значне місце займають психотерапевтичні заходи, спрямовані на зняття емоційної напруги і зміна власного ставлення хворого до хронічних психотравма і до самої хвороби.
Як показали дослідження Е. М. Руціцкого і Ф. І. Василенко (1975), соматовегетативних розлади у хворих гіпертонічними кризами мали прямий зв`язок з емоційно-вольовою сферою - почуттям тривоги, яке спочатку носило невмотивований характер, але в подальшому переростало в страх очікування нападу . Тому кожна зустріч хворого з лікарем, прийом процедури або проведення параклинического дослідження повинні бути психотерапевтичних опосередковані.
При проведенні раціональної психотерапії основну увагу приділяють на вироблення адекватного ставлення до травмуючим ситуацій і почуття страху як пусковому механізму гіпертонічного кризу. Психотерапія в цих випадках досягається шляхом інформаційного впливу на психіку хворого і зняття неправильних і перебільшених умовиводів про своє захворювання шляхом переконання хворих про благополучному результаті захворювання і ефективності лікування.
За останні роки велику популярність придбала аутогеннетренування, як метод психотерапії і психопрофілактики. За свідченням ряду авторів (І. М. Перехрест, 1966- А. Г. Панов і співавт., 1973- Е. М. Руціцкій, Ф. І. Василенко, 1975, і ін.), Аутогеннетренування підвищує можливість саморегуляції, сприяє нормалізації вищої нервової діяльності, емоційної сфери і ряду вегетативних функцій. Вона стає механізмом попередження внутрішньої напруги, почуття страху, тривоги, дозволяє самому хворому проводити профілактичну емоційну перебудову, що сприяє попередженню і порушення мозкового і кардіального кровообігу.
Багаторічне використання аутогенного тренування у наших хворих призводило до зниження артеріального тиску, що дозволяло зменшити дозу гіпотензивних препаратів.
Аутогенне тренування доцільно поєднувати з попередньо призначеної дихальною гімнастикою - освоєння ритмічного діафрагмального дихання під рахунок в розумі з метою розвитку здатності концентрації уваги.
Для закріплення нових рефлекторних зв`язків і опосередкування аутогенного тренування застосовують гипнотерапию, яку проводить лікар-фахівець в амбулаторних або стаціонарних умовах.
Дуже важливим для хворих на гіпертонічну хворобу з кризовим перебігом ввести в режим щоденні систематичні фізичні вправи, прогулянки на свіжому повітрі, правильний розподіл часу прийому їжі, кількості і якості їжі з достатнім вмістом вітамінів. Потрібно забезпечити раціональне працевлаштування осіб, які перенесли гіпертонічний криз, з урахуванням їх навантаження і працездатності. При необхідності - ставити питання про скорочення робочого дня і зміни умов праці, надання додаткового відпочинку. При виявленні кризів і в разі їх повторення необхідно вивчити спосіб життя хворого і режим його трудової діяльності з метою усунення шкідливо діючих факторів і обставин.
Особливе значення в профілактиці гіпертонічних кризів має організація динамічного диспансерного спостереження хворих терапевтом (кардіологом) і невропатологом з регулярним дослідженням очного дна, ЕКГ, артеріального тиску, судинного тонусу, коагулограми, білкового складу крові та інших показників. Диспансеризація цих хворих допомагає виявити фактори, що призводять і викликають кризи, уточнити вплив виробничих умов, сімейно-побутовий обстановки. Хворим на підставі даних диспансерного спостереження необхідно рекомендувати заняття лікувальною гімнастикою, раціональне використання вихідних днів і відпусток. Звертати особливу увагу на необхідність припинення куріння і вживання алкоголю.
Для диспансерних хворих рекомендується скласти індивідуальний план лікувально-профілактичних заходів, який передбачає організацію лікування (медикаментозного, фізіотерапевтичного і санаторно-курортного), профілактичну госпіталізацію.
З метою збереження артеріального тиску в нормальних або близьких до нормальних величин терапію гіпотензивними препаратами потрібно проводити тривало. Слід також забезпечити хворим достатній прийом вітамінів, седативних, снодійних, ліпотропних засобів і при необхідності - серцевих.
При частих і затяжних гіпертонічних кризах зі стійким підвищенням артеріального тиску, а також з наявністю вогнищевих мозкових порушень хворих направляють на МСЕК і переводять на інвалідність.
