Помилки і ускладнення в період амбулаторного доліковування хворих - переломи щелеп

ПОМИЛКИ І УСКЛАДНЕННЯ ПІД ЧАС АМБУЛАТОРНОГО доліковування ХВОРИХ З ПЕРЕЛОМАМИ ЩЕЛЕП
Близько 83% хворих з переломами нижньої щелепи виписують з клініки до визначеного результату лікування з напрямком в поліклініку «для доліковування».
Великий відсоток виписуються для доліковування в поліклініку начебто свідчить про спадкоємність в лікуванні хворих з переломами нижньої щелепи. На жаль, це далеко не так: 5,5% хворих, повторно госпіталізуються з приводу ускладнень, - це не тільки непрямий показник помилок, допущених в період стаціонарного лікування, а й наслідок похибок амбулаторного доліковування.
Момент виписки хворого зі стаціонару дуже відповідальний. По суті справи, хворий переходить від фахівця-травматолога до фахівця меншою кваліфікації і з меншими технічними можливостями. Внаслідок цього велике значення надається тим докладним рекомендаціям щодо подальшого ведення хворого, які повинні бути вказані в виписаний довідці.
Основну масу хворих з неускладненими переломами нижньої щелепи виписують з відділення на 10-14-й день, в період формування кісткової мозолі. Основна вимога до лікування переломів кістки - міцна фіксація уламків на весь період загоєння перелому. Ось цей вельми важливий принцип при амбулаторному доліковуванні нерідко порушують як самі хворі, так і лікарі поліклініки. Хворий психологічно втрачає елемент настороженості, так як сам факт виписки зі стаціонару як би говорить про те, що все вже позаду, що лікування закінчено і необхідно лише долечіваніе- крім того, немає вже сигналів про те, що потрібно дбайливо ставитися до пошкодженої кістки, - самопочуття хороше, набряк спав, болі пройшли. Слід нагадати ще про одну особливість цього контингенту хворих, у яких основною причиною перелому була побутова травма: багато хворих - це люди, в якійсь мірі недостатньо дисципліновані, і вони не завжди прислухаються до тих порад, які дає лікар. Виходячи з цього, не можна всю провину перекладати на плечі фахівців поліклініки, хоча вони і несуть основну відповідальність за ті ускладнення, які виникли в процесі амбулаторного доліковування хворого. В ускладненнях нерідко винен і сам хворий, який нерегулярно відвідує поліклініку, не виконує ті рекомендації щодо поведінки, режиму харчування та догляду за порожниною рота, які дані йому при виписці.
Вивчення історій хвороби 139 хворих, госпіталізованих повторно через виниклих ускладнень, показало, що багато хто з тих, хто порушував лікувальний режим при первинній госпіталізації, надійшли до відділення знову.
Аналізуючи повторні надходження, доводиться, на жаль, констатувати, що амбулаторне лікування хворих, виписаних в стоматологічні поліклініки за місцем проживання, практично не проводилося. Як правило, систематичного контролю за прикусом і станом назубних шин не здійснювалося і, за рідкісними винятками, всі доліковування зводилося до продовження лікарняного листа. Дуже рідко призначалися фізіотерапевтичні процедури.
Всі огріхи в амбулаторному лікуванні хворих з переломами нижньої щелепи пояснюються тим, що далеко не всі працівники поліклінік мають достатні знання і навички, щоб кваліфіковано лікувати переломи. Поліклініки не оснащені достатньою кількістю необхідного інструментарію і матеріалів для Назубних шинирования.
При існуючому стані ідеальним було б, як правильно вказує Т. М. Лур`є (1967, 1969, 1975), виписувати хворих зі стаціонару після настання клінічного одужання, іншими словами, лікувати там, де здійснюється повсякденне систематичне спостереження за хворим, де забезпечено раціональне харчування і ретельний догляд за порожниною рота. На жаль, це неможливо через брак спеціалізованих ліжок.
Для забезпечення наступності в реабілітації хворих з травмою обличчя найбільш раціональною формою організації допомоги в постгоспітальний періоді слід вважати організацію кабінетів або прийомів реабілітації в стоматологічних поліклініках [Лур`є Т. М., Малишев В. А., 1973].
Однією з організаційних заходів є створення в Ленінграді поліклінічного центру для доліковування хворих з травмою щелепно-лицьової області. У цьому центрі, відкритому на початку 70-х років, працюють кваліфіковані фахівці, забезпечені необхідним інструментарієм і матеріалами, а також мають у своєму розпорядженні фізіотерапевтичний і рентгенологічний кабінети як для здійснення комплексного лікування хворих, так і для динамічного контролю за процесом загоєння перелому. Робота центру реабілітації вже дає позитивні результати [Козлов В. А. та ін., 1980].
Для підвищення діагностичних навичок в розпізнаванні переломів щелеп необхідно організувати спеціальні заняття для стоматологів поліклінік, лікарів травматологічних пунктів та лікарів-хірургів поліклінік.
Аналізу помилок на різних етапах надання медичної допомоги приділяє велику увагу Т. М. Лур`є (1975). Детально ознайомившись зі станом надання допомоги хворим з травмою обличчя в ряді лікувальних установ країни, автор так само як і А. М. Баренбойм (1950), ділить все помилки на діагностичні, лікувальні та організаційні, розкриваючи основний зміст їх в кожній групі.
Розбір наших клінічних спостережень, а також аналіз помилок і ускладнень, які відзначені на різних етапах надання медичної допомоги постраждалим з переломами щелеп, показали, що на кожному етапі зустрічається складне переплетення діагностичних, лікувальних та організаційних помилок, які негативно впливають на процес загоєння перелому. Внаслідок цього ми вважали більш доцільним згрупувати всі найбільш часто зустрічаються помилки і ускладнення в залежності від етапу надання медичної допомоги.