Помилки і ускладнення при лікуванні переломів щелеп - переломи щелеп

Відео: Остеотомія верхньої щелепи

Відео: Переломи РУКИ (добірка)

У травні 1968 року в Ленінграді відбувся розширений пленум правління Всеросійського наукового медичного товариства стоматологів спільно з наукової сесією кафедри щелепно-лицевої хірургії зі стоматологією Військово-медичної академії ім., С. М. Кірова, присвяченій питанням організації та лікування травм щелепно-лицевої ділянки .
На пленумі були детально обговорені організаційні, діагностичні та лікувальні помилки і ускладнення, що спостерігаються в процесі надання медичної допомоги постраждалим з переломами щелеп.
На VII Республіканській конференції стоматологів Української РСР спільно з пленумом правління Українського республіканського наукового медичного товариства стоматологів (1969) основним питанням порядку денного була проблема профілактики ускладнень в хірургічній стоматології, в тому числі розбиралися помилки і ускладнення, що зустрічаються при наданні допомоги хворим з ушкодженнями щелепно-лицевої області.
За останні роки накопичений великий досвід в справі організації допомоги та лікування хворих з переломами щелеп мирного часу. Ретельний аналіз помилок і ускладнень, які, безумовно, є на будь-якому етапі надання медичної допомоги, в кожному лікувальному закладі, що займається лікуванням таких хворих, - ось шлях розробки профілактичних заходів, спрямованих на поліпшення медичного обслуговування населення нашої країни.

ПОМИЛКИ ПРИ НАДАННІ ДОПОМОГИ ХВОРИМ З ПЕРЕЛОМАМИ ЩЕЛЕП НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ

Відео: Fracture of the lower jaw. Resection of the body of the mandible, tooth extraction 3.8, 4.8

Пошкодження щелепно-лицьової області взагалі і нижньої щелепи зокрема мають свої особливості, які в ряді випадків недостатньо добре відомі не тільки лікарям-неспеціалістам, але навіть і деяким стоматологам. В результаті на догоспітальному етапі так часто зустрічаються помилки діагностичного, лікувально-профілактичного та організаційного порядку.
Які ж причини, що лежать в основі такого становища? Це нерідко пізнє звернення за медичною допомогою самого потерпілого. На першому місці серед хворих, що надійшли в клініку в пізні терміни, коштують постраждалі, які отримали пошкодження нижньої щелепи в результаті побутової травми. Причиною запізнілого звернення цих хворих є не тільки необізнаність в питаннях «самодіагностики», але, мабуть, в першу чергу ту обставину, що ряд осіб, які отримали травму в стані алкогольного сп`яніння, умисно відтягують момент зустрічі з медичним працівником.
При виробничої та транспортної травми терміни звернення за медичною допомогою, як правило, обчислюються годинами, а в ряді випадків - хвилинами.
Друга причина несвоєчасну діагностику - недостатня поінформованість медичних працівників в питаннях клініки переломів щелеп. Мабуть, на першому місці серед них стоять дільничні лікарі. Так, за нашими даними, у жодного з хворих з такими ушкодженнями лікар, викликаний на будинок, не діагностував перелому нижньої щелепи і жоден з них не був госпіталізований за направленням дільничного лікаря. Нерідкі випадки, коли дільничний лікар, не розібравшись в діагнозі, не закликає на допомогу інших фахівців і «лікує» такого потерпілого на дому різними тепловими процедурами, сульфаніламідами та антибіотиками без іммобілізації пошкодженої щелепи.
Однак не будемо строго судити дільничних лікарів-терапевтів, у яких немає досвіду в діагностиці ушкоджень кісток лицевого скелета, зокрема ниж
ній щелепи, а також немає під рукою такого підмоги, як рентгенографічний метод обстеження. Викликає велику стурбованість той факт, що хірурги поліклінік також часто вже не діагностують переломи нижньої щелепи.
Необхідно звернути увагу ще на одну помилку, яка нерідко спостерігається на догоспітальному етапі і є наслідком неправильної діагностики. При поєднанні перелому будь-якої кістки лицьового скелета з пораненням м`яких тканин хірург, що не розпізнавши перелому, приступає до хірургічної обра лення тільки м`яких тканин, закінчуючи її накладенням швів. У цьому випадку порушується основне положення щелепно-лицевої травматології, заклю чающей в тому, що хірургічна обробка повинна бути одномоментною і вичерпної. А в результаті такої хибної практики в спеціалізованому стаціонарі доводиться розшивати рани м`яких тканин, проводити обробку кісткової рани, вправлення і закріплення уламків. Найбільш часто ця помилка зустрічається при переломах виличної кістки, кісток носа і, особливо, нижньої щелепи.
На жаль, не тільки хірурги поліклінік, а й висококваліфіковані лікарі-травматологи допускають описані вище помилки.
Хвора Т-ова в результаті автомобільної катастрофи отримала травму. Лікувалася амбулаторно в травматологічному пункті з приводу забитого плеча та грудної клітки. Тільки через 12 днів був діагностований подвійний перелом нижньої щелепи в областізубів.
Варто окремо зупинитися на помилках в діагностиці і як наслідок цього на неправильній лікувальній тактиці лікарів-стоматологів здоровпунктів, стоматологічних кабінетів і поліклінік.
Лікарі-стоматологи і зубні лікарі при первинному зверненні хворих не можуть у встановленні діагнозу перелому нижньої щелепи, навіть при подвійних переломах.
Запізніла госпіталізація і як наслідок цього пізно почате спеціалізоване лікування залежали також і від грубих діагностичних помилок, серед яких найбільш серйозною є нераспознавание перелому і відсутність диференціальної діагностики про одонтогенних запальним процесом.
Зниження настороженості щодо травми щелепно-лицевої ділянки призводить нерідко до того, що анамнез захворювання збирають вкрай поверхово. Адже нерідко трапляється так, що лікар як би підпадає «під діагноз», висловлений хворим, який, не розбираючись в тому, що з ним відбувається, бачить причину своїх страждань в першу чергу в хвороби того чи іншого зуба.
Добре відомо, яку важливу роль у встановленні діагнозу при травмі особи, крім об`єктивних клінічних ознак, грає рентгенологічне обстеження. На жаль, навіть у неясних випадках деякі стоматологи рідко вдаються до допомоги рентгенолога. У тих випадках, коли в травматологічних пунктах та стоматологічних поліклініках проводилося рентгенологічне обстеження, воно нерідко, як уже вказувалося, було неповноцінним.
Серед організаційних помилок в наданні медичної допомоги постраждалим з пошкодженням щелеп на догоспітальному етапі зустрічаються такі, в основі яких лежить притуплення почуття особистої відповідальності лікаря за долю хворого. Відмова в прийомі в день звернення, неповноцінне обстеження, направлення хворого від одного лікаря до іншого без достатніх на те підстав, тривалий рентгенологічне обстеження-вся ця непотрібна і шкідлива «багатоетапність» відтягує терміни надходження постраждалого в спеціалізований стаціонар.
Аналізуючи дані наших спостережень за 20 років, слід зазначити, що в результаті різних похибок на догоспітальному етапі грубі діагностичні помилки були допущені при лікуванні 3,49% загального числа хворих, що надійшли в клініку з приводу переломів щелеп. При одиночних переломах найбільш часто вже не діагностують переломи в області восьмих зубів.
В результаті діагностичних і організаційних помилок терміни надходження таких хворих в стаціонар значно збільшилися. Так, в перші 3 дні надійшло 15,6% хворих, на 4-10-ту добу - 47,1%, пізніше 10-х діб - 37,3%.
Після того як встановлено діагноз перелому щелепи, медичний працівник зобов`язаний негайно приступити до здійснення першого етапу лікування - надання першої допомоги. Вона повинна бути спрямована на забезпечення спокою для зламаної щелепи шляхом тимчасового закріплення уламків. Після проведення заходів, спрямованих на поліпшення загального стану потерпілого (якщо в цьому є необхідність), перш ніж евакуювати хворого в спеціалізований лікувальний заклад, необхідно провести знеболення області перелому і забезпечити транспортну іммобілізацію пошкодженої щелепи.
На жаль, цей основний закон - обов`язкова транспортна іммобілізація пошкодженої кістки - систематично порушується. Так, із загального числа хворих з переломами щелеп, що надійшли в приймальне відділення клініки, лише 1,5% була накладена транспортна іммобілізація. Буквально поодинокі спостереження, коли хворим (за винятком доставлених службою швидкої допомоги з місця події при важких травмах) перед транспортуванням вводять знеболюючі засоби. Такі ж відомості є і в літературі.
Говорячи про транспортування постраждалих з пошкодженням кісток лицьового скелета, зокрема нижньої щелепи, необхідно мати на увазі, що нерідко такі переломи супроводжуються пошкодженням черепа і головного мозку.
Викладені обставини накладають свій, відбиток на спосіб транспортування потерпілого з пункту надання медичної допомоги (здоровпункти, поліклініки, травматологічні пункти) в спеціалізований стаціонар. На жаль, наші спостереження показують, що тільки в рідкісних випадках постраждалих доставляли в клініку санітарним транспортом. Більшість хворих прибували в приймальне відділення самостійно, пішки або користуючись послугами міського транспорту.
Закінчуючи огляд найбільш розповсюджених помилок на догоспітальному етапі надання медичної допомоги, слід зазначити, що в останні роки намітилася тенденція до зниження числа помилок лікувально-діагностичного плану.