Офтальмохромоскопію при помутніння прозорих середовищ - офтальмохромоскопію
Питання про розрізнення деталей дна очі в бескрасном світлі при помутніння прозорих середовищ становить інтерес як з практичної точки зору, так і тому, що літературні дані з цього питання суперечливі, а теоретичні обгрунтування цих даних неясні.
Affolter (1916) стверджує, що при наявності помутнінь в склоподібному тілі деталі дна очі видно при дослідженні в бескрасном світлі краще, ніж у звичайному. Незважаючи на те, що така особливість офтальмоскопии в бескрасном світлі була б дуже цінною якістю її, Vogt (1925) у великій роботі по офтальмоскопии в бескрасном світі не згадує про це спостереженні.
Serr (1937), який вивчав картину дна ока при помутніння прозорих середовищ із застосуванням різних джерел світла, знайшов, що дослідження в бескрасном світі не дають ніяких переваг у порівнянні зі звичайним дослідженням.
Що стосується теоретичної сторони цього питання, то при першій же спробі обґрунтувати, чому в бескрасном світлі при наявності помутнінь в прозорих середовищах можуть краще виділятися деталі на дні ока, ми стикаємося з серйозними труднощами. Ці труднощі можуть нас швидше привести до висновку, що при наявності помутнінь, наприклад в склоподібному тілі, деталі на дні ока повинні бути видні в бескрасном світі гірше, ніж в звичайному, змішаному світлі.
Дійсно, якщо ми будемо розглядати склоподібне тіло з помутніннями в ньому як каламутну середу в фізичному сенсі цього поняття, то треба прийняти, що промені в такому середовищі будуть поширюватися, підкоряючись закону Релея, який свідчить, що інтенсивність розсіяного в каламутній середовищі світла пропорційна частоті його в четвертого ступеня або, що те ж саме, обернено пропорційна довжині хвилі в четвертого ступеня. Іншими словами, промені з меншою довжиною хвилі розсіюються в каламутній середовищі сильніше променів з більшою довжиною хвилі.
Саме цим, як відомо, пояснюється той факт, що при помутніння прозорих середовищ ока диск зорового нерва здається більш червоним, ніж це є насправді.
З точки зору цікавить нас це означає, що бескрасном світло, який за своїм складом є переважно короткохвильовим світлом, розсіюється каламутній середовищем сильніше, ніж звичайний змішаний світло. Червоні промені, які найкраще проникають через каламутну середу, в складі бескрасном світла абсолютно відсутні. Відповідно і освітленість дна ока при цьому повинна бути менше, ніж при звичайному змішаному світлі. Ці міркування вірні для дуже густих помутнінь, майже повністю поглинають короткохвильові промені. Що стосується менш густих помутнінь, які в якійсь мірі пропускають короткохвильові промені, то тут починають діяти інші фактори, дійсно сприяють поліпшенню видимості деяких деталей на дні ока. До цих деталей відносяться судини і крововиливи на дні ока, які в силу контрасту між чорними судинами і більш світлим дном проявляються краще, незважаючи на знижену освітленість очного дна. Таким чином, при густих помутніннях деталі дна очі повинні бути видні в бескрасном світі гірше, ніж у звичайному. При неінтенсивних ж помутніння, навпаки, судини і крововиливи повинні бути видні в бескрасном світлі краще, ніж у звичайному.
Проведені нами порівняльні дослідження дна ока в бескрасном і звичайному світлі при помутнінні прозорих середовищ показали справедливість наведених вище міркувань. При дуже густих помутніння, коли в звичайному світлі ледь можна було визначити місце розташування диска зорового нерва, ми не бачили ніяких переваг і при офтальмоскопії в бескрасном світлі. Це можна проілюструвати наступним спостереженням.
Хворий П., 30 років. Діагноз: рецидив періфлебіти сітківки правого ока. Гострота зору правого ока 0,07, лівого ока 1,0. Зір на правому оці знизилася тиждень тому. Два роки тому перебував на стаціонарному лікуванні в клініці з приводу періфлебіти сітківки на цьому ж оці.
При дослідженні правого ока в світлі в склоподібному тілі виявлено велику кількість плаваючих помутнінь у вигляді великих грудок, ниток і дифузійної каламуті. При офтальмоскопії в звичайному світлі дно видно в дуже густому тумані. Ледве вдається розрізнити розташування диска зорового нерва. При посиленні освітлення шляхом перегарту лампи електроофтальмоскопа контури диска видно кілька краще.
При дослідженні дна очі в бескрасном світлі контури диска видно значно гірше. Помутніння, що знаходяться безпосередньо перед ним, стали менш прозорими і більш контрастними, ніж диск.
Таке погіршення розрізнення ледь помітних у звичайному світлі деталей дна ока при наявності густих помутнінь в склоподібному тілі зазначалося при дослідженні в бескрасном світлі неодноразово. У той же час у хворих з менш густими помутніннями розрізнення судин і крововиливів в бескрасном світлі виявлялася явно кращої.
У хворої Л. через помутніння склоподібного тіла дно очі було видно в тумані. У бескрасном світлі вдалося уточнити, що бурий очажок в макулярної області, ледь помітний в звичайному світлі, є крововиливом. Кілька вище цього крововиливу було виявлено ще одне, зовсім нерозрізнене в звичайному світлі. Краще було видно судини і крововиливи при офтальмоскопії в бескрасном світлі і у інших хворих з неінтенсивними помутніннями в склоподібному тілі.
Таким чином, клінічні дослідження підтвердили припущення, що світло, позбавлений корисних променів, всупереч твердженням Affolter (1916), не володіє підвищеною проникністю і не в змозі проникнути крізь такі помутніння, які є непроникними для променів змішаного світла.
Тільки ті деталі, які і при нормальній прозорості середовищ видно в бескрасном світлі краще, ніж в звичайному, будуть краще видно і при не дуже густих помутніннях саме в силу контрасту з дном очі.
Властивість променів з меншою довжиною хвилі розсіюватися в помутніннях середовищ очі сильніше променів з більшою довжиною хвилі призводить також до того, що дно очі при помутніння середовищ забарвлюється не в звичайний для бескрасном світла синьо-зелений колір, а в жовто-зелений. Це пояснюється тим, що сині промені більше інших розсіюються помутніннями і в меншій кількості досягають дна ока, а відбившись від дна, піддаються вторинному розсіюванню і в око спостерігача потрапляють в меншій кількості, ніж інші промені, що входили до складу бескрасном світла. Решта жовті й зелені промені надають тому дну очі жовто-зелений відтінок.
Така зміна кольору дна ока при офтальмоскопії через напівпрозорі середовища очі змусило провести порівняльне дослідження хворих з помутніннями прозорих середовищ, зокрема з помутніннями склоподібного тіла, також і в жовто-зелене світло. При цьому виявилося, що деталі дна очі видно краще, ніж в звичайному і в бескрасном світлі.
Чому при помутніння прозорих середовищ ока деякі деталі очного дна виступають при дослідженні в жовто-зелене світло краще, ніж в бескрасном? Це можна пояснити тим, що при застосуванні жовто зеленого світла зменшується вуалюють дію короткохвильових променів. Останні при застосуванні звичайного або бескрасном світла в більшій кількості відображаються частинками, плаваючими в склоподібному тілі. Крім того, в жовто-зеленому світлі дно очі здається більш світлим, ніж в бескрасном, тому темні судини і крововиливи виділяються на цьому тлі більш контрастно. Застосування жовто-зеленого освітлення в багатьох випадках дозволяло розрізнити судини і крововиливи при таких помутніння, коли ні в звичайному, ні в бескрасном світлі розглянути будь-які деталі на дні ока було неможливо.
