Черевний тиф у щеплених - черевний тиф і паратифи

Повідомлення різних авторів про перебіг черевного тифу у щеплених, хворих на черевний тиф, неоднорідні. Так, Maclagen (1900), Melwille (1901) та інші клініцисти повідомляли про більш важкому перебігу і високому відсотку летальності у хворих щеплених. Поряд з `цим, за даними Tooth (1900), летальність у щеплених склала 5,6%, а у нещеплених - 14%. Суперечливі також відомості про вплив щеплень і опубліковані в наступні роки.
Узагальнюючи великий матеріал по клініці черевного тифу в період першої світової війни, Seifert (1917) повідомляє про більш легкому перебігу і меншою летальності у щеплених. Підтверджують дані про більш легкому перебігу меншою летальності серед щеплених І. Ф. Донченко (1937), М. Е. Агріпскій, Malnotte (1932), Williams (1936). У той же час не знайшли полегшує впливу щеплень Miyashita (1929), Montel (1936) та ін.

Суперечлива література з цього питання і за спостереженнями в період другої світової війни. С. Є. Шапіро (1946), С. В. Юлаєв (1947), Jordan, Jones (1945) не відзначили впливу вакцинації на тяжкість перебігу, а Е. Я. Лацінік (1946), М. М. Лисковца (1951) та інші спостерігали більш легкий перебіг і менший відсоток ускладнень у щеплених.
Н. К. Розенберг (1938), Б. Я. Падалка (1947), А. Ф. Білібін (1949) відзначили гострий початок черевного тифу у щеплених, а Е. Я. Лацінік (1946) - тільки у 40%.
За спостереженнями Л. А. Сєрової (1960), у 63%: щеплених, хворих черевних тифом, тривалість гарячкового періоду була в межах 1 тижня. у 35% від 8 до 21 дня. У щеплених дітей, за даними X. А. Юнусової і співавт. (1964), тифо-паратіфозние захворювання частіше мали легке (40%) або середньотяжкий (52%) перебіг. Рецидиви у щеплених розвинулися в 13%, а ускладнення - у 7% хворих дітей.

Тривалість і характеристика гарячкового періоду
(По Л. Б. Хейфец, 1968)

Введення в практику аналізу ефективності вакцинації за методом строго контрольованого польового досвіду виключало елемент випадковості або, у всякому разі, низвело його до мінімуму. Результати спостережень і зіставлень клініки черевного тифу у щеплених і нещеплених школярів, отримані Л. Б. Хейфеца (1968), представлені в табл. 22, 23, 24, свідчать про збільшення частоти легких форм у щеплених корпускулярної вакциною. Тривалість гарячкового періоду була коротшою у щеплених корпускулярними вакцинами. Найбільший період лихоманки спостерігався у нещеплених, хоча ступінь її вираженості була такою ж, як і у щеплених. Відзначено також однаковий серед щеплених і нещеплених характер клінічних проявів хвороби.
Для профілактики черевного тифу в ряді районів проводиться вакцинація населення спиртової моновакциною, збагаченої Ві-антигеном. Питання про особливості перебігу черевного тифу у щеплених такий вакциною, є спірним. Наявні в літературі відомості про епідеміологічну характеристику, клінічних та імунологічних проявах у цих хворих досить суперечливі (Н. Р. Іванов, 1965 Л. Б. Хейфец, 1969- П. І. П`янков, 1970 і ін.).
За період 1967-1972 років ми спостерігали 47 осіб, хворих на черевний тиф, які протягом найближчого року до захворювання були щеплені спиртової моновакциною в поєднанні з Ві-антигеном. Результати зіставлення з клінічною картиною хвороби у нещеплених хворих представлені в табл. 25.
У щеплених значно частіше спостерігалося гострий початок хвороби, більш ніж у половини черевний тиф протікав в легкій формі, важкий перебіг зазначалося в п`ять разів рідше, ніж у нещеплених. У третини хворих тривалість лихоманки не перевищувала 1 тижня, у 86,2% лихоманка закінчувалася в перші 2 тижні, в той час як у нещеплених - тільки у 37,3% хворих. Тільки у 1/4 щеплених виявлена висип на шкірі, і в 63,4% вона виявлена у нещеплених. За частотою збільшення печінки в групах різниця невелика, але збільшення селезінки тільки в 12,3% випадків мало місце в групі щеплених і в 33,1% -у нещеплених. У два рази частіше виявлено у нещеплених порушення або відсутність апетиту.

ТАБЛИЦЯ 24
Характеристика тяжкості перебігу черевного тифу в спостережуваних групах
(Діагноз підтверджений гемокультурой- по Л. Б: Хейфец, 1968)

Частота деяких клінічних проявів черевного тифу у щеплених моновакциною, збагаченої Ві-антигенів (%)

Майже у всіх хворих, які не отримували вакцинальні препарати, був відсутній або був порушений сон і в 60,2% -у групі щеплених. Більш ніж в два рази частіше у щеплених в периферичної крові виявлено лейкоцитоз, зате більш ніж в три рази частіше у нещеплених відзначена лейкопенія.
Істотно змінюється і якісна характеристика клінічних проявів у хворих під впливом вакцини. Так, температурна реакція досить часто у цих хворих була субфебрильною, у 87,4% максимальний підйом не перевищував 38,5% в той же час у нещеплених в 62,9% максимальний підйом перевищував ці показники.
Якщо у нещеплених головний біль найчастіше була дифузійної, гнітючої, стійко трималася протягом усіх годин дня, то у щеплених вона вранці могла бути відсутнім і з`являлася лише в другій половині дня. Тривалість цього симптому також у щеплених коротше майже в два рази. У 23,9% щеплених скарг на головний біль не було протягом всієї хвороби, майже третина хворих вказували не стільки на головний біль, скільки на тяжкість в голові.

Висип на шкірі у щеплених в 56,3% з`явилася раніше 8-го дня захворювання, через 3-4 дня у більшості вона зникла, а у нещеплених в основному висипання відзначалися на 8-21-й день хвороби, у 83,5%: були підсипання і трималася висип в середньому 4-6 днів. З 10 провідних симптомів черевного тифу (лихоманка, головний біль, порушення сну, порушення апетиту, інтоксикація, характерну мову, висип, гепато-ліемальний синдром, роздутий живіт, відносна брадикардія) наявність всіх в групі нещеплених виявлено у 50,4%, а в групі щеплених - у 12,3% хворих.
Значно частіше у щеплених зміни периферичної крові характеризуються нормоцитозом або лейкоцитозом, зате рідше спостерігаються лейкопенія і лімфо-моноцитоз. Паличкоядерних зсув нейтрофілів вираженийпомірно.
Серед госпіталізованих у стаціонар хворих на черевний тиф, раніше щеплених, висеваемость збудника з крові така ж, як і у невакцинованих.
Таким чином, вакцинація сухий спиртовий вакциною, збагаченої Ві-антигеном, полегшує клінічний перебіг черевного тифу, скорочує період хвороби. Але поряд з цим вакцинація сприяє наростанню числа легких і стертих форм хвороби, дуже важких для діагностики, що ускладнює заходи боротьби з інфекцією.