Особливості клініки паратифів а й в - черевний тиф і паратифи

Відео: клініка паратифів

При загальному зниженні захворюваності на тиф і паратифи останнім часом спостерігається зростання питомої ваги паратифів А і В.
Наростання паратифів А в країні відзначають І. Л. Богданов (1945), І. Р. Брауде (1947), Е. І. Звєрєв (1967), І. К. Мусабаев (1968) та ін.
Паратиф А настільки нагадує черевний тиф, що клінічно його відрізнити неможливо. Якщо і є певні особливості прояву хвороби, то вони виявляються тільки при груповому зіставленні черевного тифу з паратифом А. До них відноситься більш часто зустрічається гострий початок хвороби. Так, у 62,8% хворих паратифом А спостерігали гострий початок хвороби В. Г. Дубовський і А. К. Чеботарьов (1972). Ще частіше захворювання починалося гостро (71%) - в спостереженнях М. А Борисової (1972). У той же час, за даними В. Н. Лейман (1964), характерними симптомами паратифів А служать поступове початок (75% хворих), інтоксикація, млявість, адинамія, головний біль, порушення або відсутність сну, відсутність апетиту. У більшості хворих обличчя бліде, на шкірі папульозно-розеольозний висип, причому кількість елементів невелика. Мова обкладений, потовщений. Зміни з боку серцево-судинної системи характеризуються відносною брадикардією, приглушення тонів серця, гіпотонією. Живіт, як правило, роздутий, при пальпації чутливий в ілеоцекальногообласті. Печінка і селезінка збільшені. При тяжкому перебігу характерний тифозний статус. Картина периферичної крові також мало відрізняється від такої при черевному тифі.
За спостереженнями К. Т. Тищенко (1972), симптоматика при паратифе А більш полиморфна. Основними симптомами хвороби є ті ж ознаки, що і при черевному тифі, але у 74% хворих початок хвороби було гостре, у 65,3% спостерігалися озноб і познабливание, у 21,6% -потлівость в початковій фазі хвороби, більш ніж у третьої частини хворих (39,1%) - гіперемія зіву і фарингіт, майже у кожного четвертого (24,6%) - явища гастроентериту. У порівнянні з черевним тифом майже в три рази частіше (16,1%) зустрічається реміттірующей тип лихоманки, у 74,6% хворих - розеолезная висип, причому у 19,6% -обільная. Ураження шлунково-кишкового тракту проявляється проносами (51,4%) або запорами (44,6%), метеоризмом (68,9%) ,. Перебіг захворювання в загальному більш доброякісний порівняно е черевним тифом, в два рази рідше спостерігалися ускладнення і важкі форми хвороби. Хронічне носійство формується у 13,3% перехворілих.
За даними одних авторів (Н. К. Розенберг, 1935- А. А. Колтипін, 1940, і ін.), Паратифи У по клінічній картині нічим не відрізняється від черевного тіфа- за даними інших, нагадує клініку легкого перебігу черевного тифу (Б . Вальковіст, цит. за X. А. Юнусової, 1962). А. Ф. Білібін (1949), К. В. Бунін (1960) та інші вказують на поліморфізм клініки паратифів В. Більшість клініцистів відзначають, що при паратифе У майже в 4 рази рідше зустрічається тифозний статус, у меншого числа хворих можна виявити висип на шкірі. Як і при паратифе А, рідше виявляється гепатоліенальнийсиндром, але зате в кілька разів частіше спостерігаються розлади функції шлунково-кишкового тракту. У крові хворих паратифом В частіше, ніж при черевному тифі, виявляються лейкоцитоз і збільшення ШОЕ.
М. А. Борисова (1972) спостерігала рецидиви хвороби у 14% хворих паратифом А, у 5% -паратіфом В і у 8% -брюшним тифом. Ускладнення, по Даним автора, при паратифе А були у 20% хворих, паратифе В - у 7% і у 14% -за черевний тиф,
У 67% спостерігалися нами хворих паратиф В протікав як виражений черевний тиф з типовою симптоматикою. Клінічно спостерігалися наступні його варіанти: типовий - у 67% хворих, гастроентерітіческій - у 18%, колотіф- у 8,3% і грипоподібний у 6,7% хворих.
Паратиф В може протікати виключно легко. У 3,7% хворих ми спостерігали варіанти хвороби, коли температурна реакція тривала всього один-два дня (діагноз підтверджений виділенням збудника з крові). У той же час у 8,6% хворих перебіг захворювання був вкрай важко, спостерігалися тифозний статус, важкі ускладнення: кишкова кровотеча або перфоративного перитоніт.
Хоча лихоманка є постійним і найбільш характерним симптомом паратифів В, проте, але нашими спостереженнями, при сучасному перебігу у 17,3% хворих температурна реакція не перевищувала 3 днів, У 37,1% -тримати протягом 4-7 днів, 8-14 днів лихоманка тривала у 30,2% і понад 14 днів-у 15,6% хворих. Отже, більш ніж у половини хворих тривалість лихоманки не перевищувала одного тижня (табл. 15). Стійка висока температура відзначена тільки у хворих, більш ніж у половини хворих вона була субфебрильною.
ТАБЛИЦЯ 15
Тривалість гарячкового періоду при черевному тифі і паратифі В

ТАБЛИЦЯ 16 Частота деяких симптомів при паратифе В

Показники абсолютного вмісту лейкоцитів крові хворих паратифом В в розпал хвороби

Гострий початок хвороби спостерігалося у 70,8% і поступове - у 29,2% хворих.
Найбільш характерні симптоми паратифів В і їх частота представлені в табл. 16. До симптомів, яке трапляється більш ніж у половини хворих, слід віднести поряд з лихоманкою також головний біль (54,7%), обкладений язик (95,5%), здуття живота (68,5%), збільшення печінки (87, 4%), відносну брадикардію (54,4%). Порівняно рідко у хворих спостерігалося порушення сну (13,5%), рідко - блідість шкірних покривів (16,6%), висип на шкірі (16,1% »). Периферична кров при паратифе В в минулому характеризувалася, як і при черевному тифі, лейкопенією, анеозинофілією, відносним лімфомопоцітозом і паличкоядерних зрушенням вліво. Найбільш властиві паратифу В зміни при сучасному перебігу, отримані при обстеженні хворих легкій, середньо-і важкої формами хвороби, представлені в табл. 17, 18, 19.

ТАБЛИЦЯ 18
Показники периферичної крові в розпал паратифів В

Дослідження показали, що в розпал паратифів В середній вміст лейкоцитів у хворих знаходиться в межах норми. Якщо в минулому характерним вважалося зниження загального рівня лейкоцитів, то ми спостерігали лейкопенію тільки у 3% хворих легким, у 7,3% - срсднетяжелим і у 27,5% хворих - важким перебігом хвороби. У той же час у 26,5% хворих з легким перебігом, у 29,8% -середній і у 16,7% з тяжким перебігом вміст лейкоцитів перевищувало норму (див. Табл. 18).
ТАБЛИЦЯ 19
Показники периферичної крові у хворих паратифом В при виписці зі стаціонару

Отже, чим важче протікає захворювання, тим частіше спостерігається лейкопенія, в той час як лейкоцитоз більш часто виявляється у хворих легким перебігом.
Зміна гемограми при класичному перебігу тифо-паратіфозних захворювань характеризувалося анеозинофілією, нейтропенією з паличкоядерних зрушенням вліво і відносним лімфомоноцитозом. Серед спостерігалися нами хворих при легкому перебігу еозинофіли відсутні у 35,6% хворих, при середньотяжкому - у 32,8% і майже у половини (46,3%) - при тяжкому перебігу. У решти кількість їх було в межах норми або навіть підвищений. Абсолютна зміст їх в цих випадках складало 139,6 ± 16,5- 152,9 + 28,1 і 83,5 + 2,9 в 1 мм 3, при нормі 120-240. Кількість паличкоядерних нейтрофілів в середньому в 1 мм 3 знаходилося в межах норми. Однак у 19% хворих з легким перебігом, у 25,7% -среднетяжелим і у 16,2% хворих з тяжким перебігом процентний вміст їх було збільшеним. Абсолютне зменшення сегментоядерних нейтрофілів виявлено більш ніж у половини хворих з важким перебігом (56,7%), майже у половини з (45%) середньотяжким і легким перебігом. Абсолютна кількість їх було знижено при тяжкому перебігу і знаходилося, в межах нижньої межі норми у хворих з легким і середньотяжким перебігом.
У минулі роки при тифо-паратіфозних захворюваннях спостерігався відносний лімфомоноцитоз. Як показали наші дослідження, якщо в нормі в 1 мм 3 знаходиться 1500-2000 лімфоцитів, то у хворих паратифом В їх абсолютний вміст збільшено, особливо при важкому перебігу. Збільшення процентного вмісту лімфоцитів відзначено у 67,8% -59,4% хворих і залежало від тяжкості хвороби. Моноцитоз при аналізі лейкоцитарної формули особливо часто спостерігався при легкому перебігу. Середні показники кількісного вмісту їх виявилися в межах норми.
При виписці хворих зі стаціонару більшість показників крові нормалізується (див. Табл. 19), хоча у 37,1-55% перехворілих зміст, сегментоядерних нейтрофілів залишалося зниженим, а у 61,1 - 77,7% процентний вміст лімфоцитів і у 15, 3 - 40% процентний вміст моноцитів було підвищено.
Таким чином, гематологічні зрушення при сучасному перебігу паратифу В характеризуються більш рідкісним, ніж в минулі роки, зниженням загального вмісту лейкоцитів, рідше спостерігається анеозінофілія.
Накопичилося достатньо фактів, що підтверджують положення, що частота і тяжкість інфекційних хвороб багато в чому залежать від сили імунної відповіді організму на збудник. Експериментальні та клінічні спостереження свідчать про те, що здатність до імунної відповіді, його сила визначаються активністю Т-лімфоцитів, а також рівнем імуноглобулінів, особливо класу М. В зв`язку з тим, що природні антитіла, зокрема ізогемагглютінінов, відносяться до групи IgM, можна було очікувати певну залежність між схильністю до інфекційних захворювань і груповою приналежністю, вплив групи крові на тяжкість та наслідки захворювання.
Така залежність доведена при описторхозе, бруцельозі, формуванні черевнотифозними бактеріоносійство (Е. В. Чорнохвостова, 1969- Н. Н. Озерецковская, 1973, і ін.).
Зіставлення частоти груп крові у спостерігалися нами хворих паратифом В, взаємозв`язок тяжкості перебігу та групової приналежності представлені в табл. 20, з якої видно, що паратиф В розвивався дещо рідше у осіб з II групою крові і частіше - з III. Правда, різниця була незначною. У той же час відзначена певна залежність тяжкості перебігу хвороби від групової приналежності хворих. Якщо легкий перебіг в середньому становило 53,9%, то у хворих з III групою крові - тільки 33,3%. У осіб цієї групи не тільки частіше реєструвався паратиф В, але і частіше перебіг захворювання був в середньо-і важкої формі.

Частота захворюваності, тяжкість перебігу та група крові за системою АВО при паратифе В
(Е. С. Бєлозьоров, І. Л. Чигрин, 1977)

Не відмічено тяжкого перебігу паратифу В у хворих, що мають IV групу крові.
Наведені вище дані свідчать про те, що між тяжкістю перебігу паратифу В і груповою приналежністю хворих за системою АВО є певна залежність.

Поєднання черевного тифу з паратифом В

Своєрідним різновидом мікст-патології є поєднане протягом черевного тифу з паратифом В. І. К. Мусабаев і співавт. (1969) спостерігали 60 таких хворих, у яких діагноз був підтверджений виділенням обох збудників. Клінічними особливостями цієї патології є більш частий відсоток поступового початку перебігу хвороби, більш часте порушення сну, велика частота рецидивів хвороби. Дисфункція шлунково-кишкового тракту при черевному тифі зустрічалася у 57,7%, а при комбінованому перебігу - у 80% хворих. Температурна реакція ремитирующего типу у них була в два рази, постійного типу - в 1,5 рази частіше. Після закінчення гострого періоду тривалий субфебрилітет спостерігався в 5 разів частіше, а перебіг захворювання в цілому було більш важким. З епідеміологічних особливостей відзначено більш часте виникнення подібної мікст-патології у жінок (в 1,7 рази). Зустрічалося подібне течія в основному у людей молодого віку. Осіб старше 50 років не було, в той час як при черевному тифі вони становлять 11,4%. Дані клінічної картини у хворих з поєднаним перебігом черевного тифу і паратифів В демонструє табл. 21.

ТАБЛИЦЯ 21
Частота основних симптомів при комбінованої і черевно-тифозної інфекції (%)
але даними І. К. Мусабаєвим і співавт. (1969)

Наводимо одне зі спостережень, описане нашими співробітниками (М. Б. Алтшул, Е. А. Бейсембаев, 1976), що свідчить про виражений ураженні шлунково-кишкового тракту при одночасному перебігу черевного тифу з паратифом В.

Хвора Б., 19 років. Захворіла гостро 26 / VI 1973 року. З`явилися стомлюваність, головний біль, потім протягом декількох годин блювота, болі в животі, рідкий стілець зі слизом, підвищилася температура до 39 °. На наступний день хвора госпіталізована в інфекційне відділення з діагнозом «гостра дизентерія». При надходженні загальний стан задовільний. Шкірні покриви звичайного забарвлення, висипки не було. З боку органів дихання і серцево-судинної системи патології виявлено не було. Мова вологий, обкладений білим нальотом. Живіт при пальпації болючий навколо пупка. Печінка і селезінка не пальпировались. Було призначено лікування ентеросептола, фталазол. Розріджений стілець 2-3 рази на день і незначні болі в животі тривали до 5-го дня перебування в стаціонарі.
Аналіз крові: ер. 3 650 000, л. 6900, е. 5, і. 1, с. 64, лімфи. 27, мон. 3, ШОЕ-27 мм / год. Копрограма: поодинокі лейкоцити, еритроцити, слиз. Після першого курсу лікування проведена ректороманоскопия, виявлені катаральні зміни слизової оболонки товстої кишки. Клінічно діагностована бактеріальна дизентерія. На 17-й день перебування в стаціонарі знову з`явився рідкий стілець, болі в животі. З калу виділено паличка Еберта, а на 21-й день - збудники паратифів В і черевного типу одночасно. Реакція Відаля в цей період з діагностикумів черевного типу 1: 800 і з паратифом В - 1: 400.