Фальсифікація гіпотези - логіка лікарської діагностики

Другий етап в ланцюзі критичної перевірки гіпотези - зіставлення виведених охарактеризованих чином наслідків Е з фактами. Воно може мати два результати: або наслідок Е не підтвердиться, або воно підтвердиться. Спочатку розглянемо варіант, коли слідство Е гіпотези Н і закономірності W не підтверджується. Питається, яке пізнавальне значення ми зобов`язані приписати в цьому випадку гіпотезі Н? Відповідь на це питання дає наступне міркування, що є логічною реконструкцією відтворених вище ситуацій J-3, з якими мав справу Земельвейс:

Нагадаю, що знак «Д» позначає логічний союз «і» (кон`юнкцію), а знак «П» - логічне заперечення ( «невірно, що»).
Дане міркування протікає по логічній схемі, що має своєю основою застосування вже відомого нам правила modus tollens. Перша його посилка є импликативного судження, яке стверджує, що «їли істинні закономірність W і гіпотеза Н, то істинним буде і їх наслідок Е. Як закономірності W в першій з ситуацій Земельвейса виступає очевидне в своїй істинності импликативного судження такого змісту:

1. Якщо причина високого рівня захворюваності пологової лихоманкою в першому відділенні укладена в факторах зовнішнього середовища лікарні (Н), то високий рівень захворюваності на цю хворобу повинен мати місце і в другому пологовому відділенні лікарні (Е).

У другій ситуації цією закономірністю є істинне твердження:

1. Якщо причина високого рівня захворюваності пологової лихоманкою породіль першого відділення полягає в травмі родових шляхів при обстеженні породіль (Н), то зменшення числа таких обстежень приведе до помітного зниження рівня захворюваності в цьому відділенні (Е).

У третій ситуації цією закономірністю є таке судження:

1. Якщо причина високого рівня захворюваності пологової лихоманкою породіль першого відділення укладена в психічної травми, пов`язаної з відвідуванням відділення священиком (Н), то усунення причини цієї травми призведе до зниження рівня захворюваності на цю хворобу (Е).

Друга посилка аналізованого міркування 2, констатує, що слідство Е - помилково, т. Е. Не підтверджується зіставленням з фактичним станом справ. Саме так було під час перевірки Земмельвейсом слідства, яке витікає з гіпотези, згідно з якою причина високого рівня захворюваності пологової лихоманкою в першому відділенні полягає в якихось факторах зовнішнього середовища Віденської лікарні. Це наслідок йшлося:

1. Високий рівень захворюваності пологової лихоманкою має місце і в другому пологовому відділенні лікарні.

Точно так же хибним виявилося і наслідок іншої гіпотези, відповідно до якої причина високого рівня захворюваності названої хворобою в першому відділенні полягає в травмі родових шляхів при обстеженні породіль. Це слідство мало такий зміст:

1. Зменшення числа обстежених породіль професорами, асистентами та студентами, які проводили до цього розтин трупів, призведе до помітного зниження рівня захворюваності пологової лихоманкою в першому відділенні лікарні.

Нарешті, не підтвердилося і наслідок гіпотези, яка стверджувала, що причиною високого рівня захворюваності пологової лихоманкою в першому відділенні лікарні є ті психічні перебудови у породіль даного відділення, які пов`язані з відвідуванням вмираючих священиком. Це наслідок таке:

1. Усунення психічного впливу на породіль, пов`язаного з появою священика з його сумної місією, призводить до зниження рівня захворюваності пологової лихоманкою.

Висновок 3. розглянутого міркування 2. констатує, що за умови істинності посилок 1. і 2. не можуть бути одночасно істинними і закономірність W, і гіпотеза Н. В цій конфліктній ситуації природним представляється рішення лікаря, що складається у відхиленні висунутої ним гіпотези. Тому подальше його міркування протікає так:

Відтворимо це логічно бездоганне розмірковування в розгорнутій формі:

1. 1. Невірно, що одночасно істинними і закономірність W, і гіпотеза Н;

Власне, викладене вище характеризує проведені Земмельвейсом міркування як приклади міркувань-спростувань, оскільки їх результатом стало обгрунтування помилковості відповідних висловлювань, які є гіпотезами. Спростування лікарем помилкових гіпотез щодо можливого у пацієнта захворювання в принципі протікає аналогічним чином.
Відзначимо також, що вище була описана свідомо спрощена модель дослідницької процедури, яка спростовує (фальсифікують) гіпотезу. У реальному «тканини» діагностичного пошуку клінічні явища, які спростовують гіпотезу лікаря щодо основного захворювання можуть бути обумовлені не відсутністю даного захворювання, а наявністю у пацієнта, крім основного, інших хвороб (супутнього, фонового захворювання, ускладнення основної хвороби). І тільки ретельно проведена диференційна діагностика може остаточно вирішити долю перевіряється гіпотези. Причому фальсифікованої гіпотеза вважається, як правило, лише тоді, коли одночасно кілька її клінічно істотних наслідків (ознак) не виявляються при обстеженні хворого. Ця традиція з чисто логічної точки зору може здатися дивною, проте її коріння треба шукати в іншому - в можливості помилок емпіричної констатації симптомів, що становлять зміст клінічних наслідків діагностичної гіпотези. На цьому рівні діагностичного пошуку може статися так, що з якихось причин один з передбачуваних гіпотезою симптомів лікар не зумів виявити, хоча в дійсності цей симптом у хворого є. Не виключено, що саме ця помилково-негативна інтерпретація щодо даного симптому і послужить лікаря підставою для відхилення перевіряється гіпотези. Як «блокування» такого роду помилок і виступає дана традиція.