Помилки і небезпеки в анестезіології дитячого віку - помилки і небезпеки в хірургії дитячого віку
Відео: Як сісти на Шпагат! Секрет шпагату!
Відео: Художня гімнастика м`яч. Виступ з м`ячем
глава VIII
ПОМИЛКИ І НЕБЕЗПЕКИ В АНЕСТЕЗІОЛОГІЇ ДИТЯЧОГО ВІКУ
Помилки або упущення в роботі анестезіолога дитячого віку можливі практично на будь-якому відрізку його діяльності.
Причинами професійних помилок анестезіологів є: 1) недостатній професійний досвід або низька кваліфікація- 2) ігнорування анестезіологом загальноприйнятих принципів знеболювання і анестезіологічної тактікі- 3) неповноцінне обстеження хворого, суб`єктивізм в оцінці отриманих даних-4) помилкове самолюбство і переоцінка власної особистості-5) хворобливе стан анестезіолога або його перевтома. Названі причини помилок зустрічаються найбільш часто.
Друга група причин помилок пов`язана з вихідним станом дитини (складність, атипичность клінічної картини захворювання, супутні захворювання, вкрай важке вихідне стан) або з недостатністю оснащення анестезіологічної служби сучасною апаратурою та медикаментами. В останньому випадку особливе місце займає справність наркозних апаратів і інструментарію, якими користується анестезіолог.
Діагностичні помилки є одним із перших місць серед всіх професійних помилок, що здійснюються анестезіологами. Частота виникнення лікувальних помилок залежить від багатьох об`єктивних і суб`єктивних причин. Важко назвати точний відсоток подібних помилок, так як облік їх ведеться далеко не регулярно. Можна вважати, що частота діагностичних помилок у анестезіологів навряд чи буде менше, ніж у хірургів, а у останніх, за даними Н. І. Краківського, вони коливаються від 2-3 до 10-15% і більше.
Найбільша кількість діагностичних помилок зустрічається при оцінці стану хворого і визначення ступеня анестезіологічного та операційного ризику. У хворих, яким наркоз проводять в плановому порядку, відсоток подібних помилок буде, природно, менше, так як у них можливе використання спеціальної апаратури для уточнення діагнозу або виявлення ускладнень і супутніх захворювань. Анестезіолог має можливість спостерігати за дитиною протягом тривалого часу і встановити моменти, що обтяжують проведення наркозу (алергічні стани, спазмофілію, непереносимість або ідіосинкразію до певних медикаментів і т. Д.). Ці ж питання при планових операціях можуть бути більш детально уточнені у батьків, родичів або медичного персоналу того установи, де раніше дитина лікувався. При планових наркозах можна провести більш повний обсяг лабораторних та функціональних досліджень, більш ретельно підготувати до роботи апаратуру і персонал, в більш широкому масштабі використовувати консультації або консиліуми і т. Д. Звичайно, повнота вирішення всіх цих питань залежить не тільки від часу проведення знеболювання, але і від тяжкості стану дитини, його віку, технічної оснащеності відділення анестезіології та дитячої хірургії, кваліфікації кадрів і т. д.
У дітей, що надходять в хірургічний стаціонар у важкому стані, обумовленому основним захворюванням або супутніми ускладненнями, так само як і у дітей першого року життя, багато фізіологічні та біохімічні параметри не можуть бути визначені, що підвищує можливість неправильної оцінки стану дитини і може служити причиною різного роду ускладнень під час наркозу.
Стає зрозумілим, що відсоток діагностичних помилок може різко зрости при оцінці стану дитини, що надходить в хірургічний стаціонар з невідкладним захворюванням, що вимагає термінової операції. Не дивно, що у всіх схемах визначення анестезіологічного та операційного ризику фактор терміновості, невідкладності оперативного втручання значно збільшує ступінь операційного ризику, навіть за інших рівних умов. Анестезіолог, зустрічаючись з дитиною в подібних ситуаціях, потрапляє в дуже скрутне становище. При наявності мінімальної інформації про стан хворого анестезіолог повинен визначити, які шанси дитини благополучно перенести операцію.
Лікувально-тактичні помилки найчастіше представляють собою неправильний вибір способу наркозу, передчасне або, навпаки, запізніле початок знеболювання, недостатність передопераційної підготовки і за часом, і за обсягом, передчасне пробудження хворого, недооцінку загального стану дитини, застосування непоказаних або неприйнятного способу анестезії у даного хворого і т. д.
Лікувально-тактичні помилки найчастіше відбуваються у анестезіологів з недостатньою кваліфікацією або у досить досвідчених, але недобросовісно відносяться до своєї справи (особи з підвищеним зарозумілістю, помилковим самолюбством, вираженим суб`єктивізмом в оцінці отриманих даних і т. Д.). Більш часто лікувально-тактичні помилки зустрічаються в невідкладної анестезіології та при анестезії новонароджених і дітей до 1 року.
Технічні помилки зустрічаються в дитячій анестезіології значно рідше, ніж у хірургів. Це пов`язано з меншим арсеналом технічних прийомів, які виконують ці фахівці під час операції. До технічних помилок в дитячій анестезіології можуть бути віднесені такі, як травматична інтубація, неправильний підбір інтубаційних трубок по діаметру і довжині, неправильна підготовка і недостатня перевірка перед наркозом наркозного апарату або апарату для штучної вентиляції легенів, залишені в ротовій порожнині сторонні тіла (марлеві тампони, серветки) і т. д.
Дитина М., 6 міс, поступив у клініку дитячої хірургії з діагнозом «інвагінація кишок». Після відповідної підготовки був оперований під ендотрахеальним наркозом із застосуванням м`язових релаксантів. Для поліпшення герметизації верхніх дихальних шляхів анестезіолог зробив тампонаду ротовій порожнині марлевими тампонами. Після закінчення операції анестезіолог, переконавшись в адекватності спонтанного дихання, видалив тампони з ротової порожнини і справив екстубацію. Однак через деякий час у дитини з`явилося утруднене дихання, став наростати ціаноз. Огляд ротової порожнини за допомогою прямої ларингоскопії дозволив виявити залишений марлевий тампон, який частково перекривав голосову щілину. Видалення цього тампона призвело до відновлення адекватного дихання, і подальший післяопераційний період протікав без ускладнень.
Організаційні помилки включають досить велику групу прорахунків, пов`язаних з недостатнім обладнанням та оснащенням анестезіологічного відділення, допуском до проведення наркозу недостатньо підготовлених кадрів анестезіологів і сестер-анестезисток, відсутністю в відділенні достатньої кількості малотоксичних анестетиків і м`язових релаксантів, непідготовленістю для цілодобової роботи наркозних апаратів і респіраторів, відсутністю або недостатньою кількістю крові і кровозамінників для надання невідкладної допомоги дітям, поганим контролем за роботою анестезіологічного-операційного блоку, особливо в нічний час, і т. д.
До організаційних помилок можна віднести і помилки у веденні анестезіологічної медичної документації. Йдеться про правильність ведення протоколу знеболювання (наркозно карти) і записів в історії хвороби. Нам неодноразово доводилося стикатися з різноманітними дефектами медичної документації, особливо в тих випадках, коли анестезія протікає з ускладненнями, а в безпосередньому посленаркозном періоді проводяться реанімаційні заходи. У штовханині справ у важкого хворого нерідко беруться якісь важливі моменти, які потім буває важко відновити. Потрібно постійно пам`ятати, що будь-який запис в історії хвороби або наркозно карті може мати судово-медичне значення. Документи при правильному, безпомилковому веденні допоможуть не тільки реабілітувати лікаря, але і встановити справжній стан справ у випадках виникнення конфлікту між родичами хворого і лікувальним закладом.
