Системні артеріальні гіпертензії - труднощі діагностики захворювань серцево-судинної системи

Відео: Захворювання серця I частина Артеріальні гіпертензії

Епідеміологічні дослідження, проведені в останні роки, свідчать про значну поширеність АГ. Так, за даними, отриманими в Ленінграді співробітниками лабораторії Інституту експериментальної медицини АМН СРСР і НДІ кардіології М3 РРФСР, частота АГ серед дітей шкільного віку досягає 7,1%. У чоловіків у віці 30-39 років АГ зустрічається в 18,1% - у віці 40-49 років - в 35,1% - при виключенні прикордонної артеріальної гіпертензії частота відповідно становить 7,3 і 12,1% *. Найбільш часто АГ виявляють в старших вікових групах.
Своєчасне виявлення АГ до теперішнього часу залишається невирішеною проблемою: у 20-40% осіб, які страждають на АГ, хвороба залишається нерозпізнаною [86]. Приблизно половина хворих АГ не відчувають нездужання і не звертаються до лікаря, тому значна частина пацієнтів можуть бути виявлені тільки при масовому обстеженні населення.
Абсолютна більшість хворих АГ страждають ГБ- у відносно невеликої частини АГ носить симптоматичний характер, т. Е. Є проявом захворювань, яких налічується більше 50. Результати вибіркових досліджень показують, що частота САГ серед усіх АГ становить 1 - 7% [83]. Більш високі величини наводять автори, які вивчали це питання в спеціалізованих клініках (25-60%). Однак ці дані не можуть бути поширені на все населення, оскільки в спеціалізовані відділення хворі зазвичай госпіталізуються після попереднього відбору. Разом з тим зіставлення наведених показників частоти вказує на великі можливості догоспітальному діагностики артеріальної гіпертензії
При наявності АГ завжди потрібно диференціальна діагностика. Це тим більш важливо, що ГБ являє собою приклад захворювання, що не має специфічних маркерів, т. Е. Позитивних діагностичних ознак.
* За рекомендацією Комітету експертів ВООЗ [36], у дорослих за нормальні умовно приймають величини АТ, котрі не отримують 12,7 кПа (95 мм рт. Ст.) - Для діастолічного і 21,3 кПа (160 мм рт. Ст.) - для систолічного тиску Рівень діастолічного АТ - 12,0-12,6 кПа (від 90 до 94 мм рт. ст.) і систолічного-18,7 -21,2 кПа (від 140 до 159 мм рт. ст.) прийнято відносити до небезпечної зони (прикордонної артеріальної гіпертензії) - більш високі значення - до АГ.

продовження

Відео: Серцево судинна система О.БУТАКОВА

Загальноприйнятим є положення про те, що діагноз ГБ може бути поставлений на будь-якому етапі тільки шляхом виключення всіх ймовірних у даного хворого форм САГ. На практиці це положення нерідко не виконується. Так, за даними А. А. Крилова і співавт. [32], при експертній оцінці амбулаторних карт хворих АГ в 5,7% спостережень знайдені дані, які змушують підозрювати симптоматичний характер гіпертензії, але не звернули на себе увагу дільничного терапевта. Рідкісні, серед звертаються в поліклініки, хворі з САГ «губляться» в масі хворих ГБ. При втраті лікарем диференційно-діагностичної настороженості виявлення АГ супроводжується шаблонної постановкою діагнозу ГБ. Для хворого з САГ на ранній стадії це означає втрату шансу на радикальне лікування АГ, на усунення її причини.
Відправним пунктом диференціальної діагностики А Г є їх етіологічна класифікація. Основи сучасної класифікації АГ закладені ще Г. Ф. Лангом в 1950 р, який розділив їх на ГБ і САГ, і А. Л. М`ясникова в 1965 р, що виділив 4 групи САГ: ниркові, ендокринні, гемодинамічні і АГ, пов`язані з органічним ураженням ЦНС. Особливо численна і різнорідна група захворювань, що призводять до нефрогенної симптоматичної артеріальної гіпертензії. Раціональним представляється умовне підрозділ НЕФРОГЕННИХ гіпертензій на 3 форми: на АГ, обумовлену патологією ниркових артерій (Реноваскулярна), первинним ураженням паренхіми нирок і порушенням відтоку сечі з них [92]. У табл. I наводиться перелік основних захворювань, що призводять до розвитку САГ.
Зрозуміло, диференціальна діагностика надзвичайно великої групи САГ, що включає в себе і рідкісні захворювання, постачає чимало труднощів. Прояви захворювань, що призводять до САГ, відомі лікарям, але в повсякденній практиці «класичні» варіанти перебігу патологічного процесу зустрічаються рідко. Навіть при тривалому перебігу симптоматичної артеріальної гіпертензії «класичні» симптоми можуть бути відсутні, а постановка діагнозу може вимагати складного обстеження. Труднощі диференціальної діагностики поглиблюються і тим, що нерідко у хворих є поєднання декількох захворювань, що призводять до розвитку симптоматичної артеріальної гіпертензії. У діагностиці артеріальної гіпертензії часто зустрічаються помилки суб`єктивної природи, пов`язані з незнанням або з непослідовним застосуванням методики диференціальної діагностики артеріальної гіпертензії [43, 51].