Цукрознижувальні пероральні препарати - дитячий цукровий діабет

Пероральні цукрознижувальні препарати не знайшли широкого застосування при цукровому діабеті у дітей, хоча і опубліковані дані про сприятливі результати їх застосування у дітей та підлітків на ранніх стадіях діабету.
Пероральні цукрознижувальні препарати діляться на бігуаніди і сульфаніламіди.
Бігуаніди і їх застосування у дітей, хворих на цукровий діабет

Бігуаніди є похідними гуанідину, гіпоглікемічну дію якого стало відомо на початку століття, коли Франк в 1926 р вперше застосував в клініці одне з похідних гуанідину - сінталін. Однак сінталін володів вираженою токсичністю, що перешкоджало його подальшого клінічного застосування.
Через 30 років Опдіг з співр. отримали бігуаніди, практично не викликають токсичних явищ і надають хороше гіпоглікемічну дію. У 50-х роках був синтезований ряд нових препаратів, які стали застосовуватися в клініці: фенілетілбігуанід (фенформин, діботін), бутілбігуанід (буформин, сілубін, адебіт), диметилбігуанід (метформін, глюкофаг). В останні роки в клініці не використовуються препарати групи фенілетілбігуаніда в зв`язку з сильною стимуляцією утворення лактату.
В даний час бігуаніди випускаються у вигляді препаратів звичайної дії (4-6 год) і пролонгованої дії (10-16 год). Бігуаніди укладають в спеціальні капсули або в оболонку таблетки вводять речовини, які забезпечують продовження дії.
Механізм дії бігуанідів ще недостатньо з`ясований. Більшість дослідників вважають, що бігуаніди впливають на внепанкреатіческім механізми, а не стимулюють секрецію інсуліну. Бігуаніди діють на транспорт глюкози на рівні клітинних мембран і також, як інсулін, сприяють підвищенню проникності клітинних мембран для глюкози. Фіксуючи в стінках шлунка і кишечника, вони зменшують резорбцію глюкози в шлунково-кишковому тракті, а в печінці сприяють збільшенню утворення глікогену і зниження глюконеогенезу, перешкоджають жировій інфільтрації органа. Загальновизнано вплив бигуанидов на жировий обмін. Вони знижують підвищений рівень холестерину, тригліцеридів і
вільних жирних кислот в сироватці крові у хворих на діабет. Таким чином, нормалізує вплив бигуанидов на ліпідний обмін має розглядатися як профілактика судинних ускладнень. Впливаючи на білковий обмін, ці препарати сприяють проникненню амінокислот через клітинні мембрани і таким чином дають анаболічний ефект. На відміну від інсуліну бігуаніди не посилюють апетит, сприяють катаболізму жирів, пригнічують їх синтез і таким чином стимулюють зниження маси тіла у хворих на цукровий діабет з ожирінням. Бігуаніди знижують резистентність до інсуліну, але механізм цієї дії залишається неясним. Бігуаніди можна застосовувати у вигляді монотерапії, а також у поєднанні з інсуліном і сульфаніламідними препаратами. Основним показанням до призначення бігуанідів є цукровий діабет середньої тяжкості в поєднанні з ожирінням. Протипоказаннями для монотерапії бігуанідами є важкі форми цукрового діабету, кетоацидоз, майбутні оперативні втручання, інфекції, діабетичні ангіопатії.
Протипоказання до сумісному застосуванні бігуанідів з сульфаніламідними препаратами ті ж.
Побічні явища при лікуванні бігуанідами спостерігаються в основному з боку шлунково-кишкового тракту: металевий присмак у роті і шлунково-кишковий дискомфорт. Якщо препарат не скасувати, то можливі важкі розлади. Зрідка відзначається токсичний вплив на печінку, виникає жовтяниця. Бігуаніди можуть викликати алергічні реакції у вигляді шкірних висипань.
Застосування бигуанидов при цукровому діабеті у дітей залишається спірним. Спочатку вважали, що у дітей ці препарати замінять щоденні ін`єкції інсуліну, але ці надії не виправдалися.

Енергетичний голод і кетоацидоз, що виникають в результаті згорання вуглеводів анаеробним шляхом, обмежують застосування бігуанідів у дітей. Крім того, у дітей нерідко відзначаються побічні дії препарату і його непереносимість.
У дитячій клініці ІЕЕ та ХГ АМН РF вивчали ефективність бігуанідние препаратів (адебіт, сілубінретард) у хворих інсулінорезистентності на цукровий діабет, у випадках лабільного перебігу захворювання зі схильністю до частих гіпоглікемічних станів, а також у дітей з початковими формами цукрового діабету, які отримували тільки дієтотерапію або невеликі дози інсуліну. Крім того, ми призначали бігуаніди при латентному діабеті з метою профілактики його переходу в маніфестну форму.
При інсулінбрезістентном діабеті і лабільному перебігу захворювання бігуаніди призначали на фоні введення пролонгованих видів інсуліну, в період відносної компенсації захворювання. Первісна добова доза адебіта становила 50 мг, сілубінаретарда - 100 мг. Через 3 дні дозу бигуанидов підвищували на 50-100 мг і залишали незмінною протягом 7-10 днів для оцінки ефективності лікування. Надалі дозу змінювали індивідуально. Максимальна доза адебіта не перевищувала 300 мг, сілубіна-ретарда - 200 мг. Добова доза рівномірно розподілявся на 2-3 прийоми. Бігуанідние препарати рекомендується приймати в кінці їди, не розкушувавши і не розчиняючи, а запиваючи невеликою кількістю рідини. Комбінована терапія бігуанідами протягом 3-4 тижнів сприяла хорошій компенсації вуглеводного обміну, зниження добової дози інсуліну при важкій формі цукрового діабету на 20%, при середньо - на 30-35% від вихідної. Загальна тривалість лікування бігуанідами становила від 8 міс. до 2 років.
Бігуаніди у дітей на початкових стадіях цукрового діабету у вигляді монотерапії також давали певний ефект, але компенсація захворювання зберігалася максимум року. Причиною скасування бигуанидов на початковій стадії цукрового діабету у дітей ставали декомпенсація стану і явища ацидозу.
При латентному перебігу захворювання у дітей з ожирінням призначення бігуанідів сприяло зниженню маси тіла, а у деяких хворих - нормалізації толерантності до глюкози і зниження імунореактивного інсуліну.
Таким чином, застосування бігуанідів можливо у окремих хворих дітей старшого віку, при відсутності кетоацидозу, при інсулінорезистентності діабеті і тільки в поєднанні з інсуліном. Про ефективність комплексного лікування інсуліном і адебітом при цукровому діабеті у дітей повідомляють ряд авторів. У табл. 2 наведені відомості про застосовувані препаратах бігуанідового ряду.
Таблиця 2. Характеристика препаратів бігуанідового ряду