Внутрішньоутробна гіпоксія плода - показання до абдомінальному кесаревого - абдомінальне розродження
Як супутнє показання до кесаревого розтину загрозлива внутрішньоутробна гіпоксія плода виділилася в 40-ті роки XX ст. і в даний час міцно увійшла в акушерську практику. Р. Prankamaa, J. Terho (1958), які вивчали це питання на великому матеріалі (5468 кесаревих розтинів), з`ясували, що в 1007 випадках показанням до абдомінальномурозродження послужила загрозлива внутрішньоутробна гіпоксія плода, причому головним - в 637, і супутнім - в 370 . до 1930 р це ускладнення пологів як показання до абдомінальномурозродження жодного разу не зустрілося. З тих пір багато акушерів підкреслювали, що застосування кесаревого розтину при загрозливою внутрішньоутробної гіпоксії плода дозволяє уникнути перинатальної смертності [Harris J. et al., 1959, і ін.]. Згідно С. Wood, J. Pinkerton (1961), у всіх випадках, де стан матері впливає на життєдіяльність внутрішньоутробного плода, при появі перших ознак внутрішньоутробної гіпоксії плода та відсутності умов для швидкого розродження через природні родові шляхи необхідно проводити абдомінальне розродження. За даними J. Dumolin, J. Martin (1957), внутрішньоутробна гіпоксія плода, що не піддається терапії і вимагає розродження абдомінальним шляхом, зустрічається приблизно в 1% від усіх пологів.
Супутнім показанням до кесаревого розтину внутрішньоутробна гіпоксія плода може з`явитися в багатьох акушерських ситуаціях: при невеликих звуженнях тазу, передлежанні плаценти без значного кровотечі, пізніх токсикозах, тазових передлежання плода і т. Д. Особливо несприятлива в прогностичному відношенні внутрішньоутробна гіпоксія плода при наявності слабкості родової діяльності , переношуванні вагітності або у первісток старшого віку. У цих випадках в ще більшому ступені вибір методу розродження повинен схилятися на користь кесаревого розтину. Те ж саме відноситься і до обвиття пуповини, яке заздалегідь діагностовано і яке призвело до внутрішньоутробної гіпоксії плода [Mittelstrass Н., Winkelmann Р. 1955].
В даний час внутрішньоутробна гіпоксія плода займає значне місце серед показань до кесаревого розтину. Немає жодної публікації з даного розділу акушерства, де б при розборі показань до хірургічного розродження це ускладнення вагітності та пологів не трактувалося серйозним чином. Причому воно фігурує в двох аспектах - як основне, провідне, іноді навіть єдине показання, і як супутнє, поєднане при наявності інших, також досить серйозних акушерських ускладнень.
У I період часу в наших спостереженнях внутрішньоутробна гіпоксія плода в основному була супутнім показанням і зустрілася на 1142 операції 152 рази (13,3%), з них 46 - в числі поєднаних показань, 23 - в поєднанні з загрозливим розривом матки, 18 - з неправильним вставленим головки, 7 - з поперечним положенням плода, 58- з анатомічно і клінічно вузьким тазом. Сюди не включені випадки гіпоксії, які були при передлежанні плаценти, бо при цій патології абдомінальне розродження проводилося незалежно від стану плода. Тільки в 5 випадках (0,44%) внутрішньоутробна гіпоксія плода з`явилася основним показанням до абдомінальномурозродження при закритих родових шляхах. В одному з цих випадків під час пологів було діагностовано обвиття пуповини, яке підтвердилося під час операції. У 3 випадках діти вилучені в задовільному стані, а в 2 у синій асфіксії, але були швидко жваві і виписані в хорошому стані.
У II періоді внутрішньоутробна гіпоксія плода як основне показання до абдомінальномурозродження зустрілася з більшою частотою - в 7,5% випадків. Як супутнє показання при наявності іншого серйозного ускладнення пологів - в 2,8% випадків. До останніх нами віднесені рубцеві деформації шийки матки і піхви, неправильні вставляння головки, що виключають нормальні пологи, клінічно вузький таз з ознаками загрози розриву матки, зашитий кишково-статевої свищ. Найчастіше внутрішньоутробна гіпоксія плода була компонентом поєднаних показань - в 51,5% випадків. Таким чином, традиційний напрям в акушерстві - прагнення знизити перинатальну втрату дітей - природно призвело до того, що ставлення до внутрішньоутробної гіпоксії плода стало більш активним.
В Інституті акушерства і гінекології АМН СРСР, за даними В. І. Аліпова та співавт. (1980), питома вага цього свідчення в групі поєднаних показань склав 39,7%.
Вирішення питання про абдомінальному розродженні в разі появи ознак внутрішньоутробної гіпоксії плода ні в якому разі не повинно бути запізнілим, оскільки в іншому випадку операція може з`явитися останньою краплею, що призвела до внутрішньочерепному крововиливу у дитини. Тому основним питанням в цій проблемі є діагностика.
