Ускладнення з боку рани - застосування антибіотиків для профілактики ранніх ускладнень - ускладнення апендектомії

Складним і недостатньо вивченим питанням є застосування антибіотиків для профілактики ранніх ускладнень з боку операційної рани. З початком широкого застосування антибіотиків в хірургічній практиці з`явилися роботи по їх використанню в післяопераційному періоді і з профілактичною метою при глухому шві рани (І. Г. Бушуєв, 1953- Н. І. Блінов, Л. В. Григор`єва, 1954- А. М . Марцінкевічус, 1955). У зв`язку з цим цікаву динаміку нагноений призводить А. П. Баженова (1952), яка спостерігала в 1946 р 24% нагноєнь, в 1947 - 7%, в 1948 - 0,4%, в 1949 - 0,07% (широке застосування пеніциліну), в 1950 р.- 2,5%. Як видно, вже на наступний рік після початку широкого застосування пеніциліну з профілактичною метою число нагноєнь збільшилася більш ніж в 30 разів. Різні пропозиції щодо вдосконалення введення антибіотиків як в процесі оперативного втручання (К. І. Пикин, 1952- С. І. Кушнер, 1955- С. І. Хайгрехт, 1964), так і після нього (Н. П. Сушин з співавт. , 1958) не змогли поліпшити загальний стан. За сучасними даними, відсоток нагноєнь ще досить високий, досягає 5-6% (М. П. Постолов з співавт., 1971- Д. Л. Піковський, Ю. І. Єрофєєв, 1971) і не має тенденції до зниження.
Більш того, за даними Girnace, Schwick (1971), в післявоєнні роки відзначається зростання числа нагноений після апендектомії з 2,7 до 4,7%, а в осіб старше 50 років - навіть до 15,4%.
Серед причин збільшення гнійних ускладнень багато дослідників вбачають, по-перше, притуплення уваги хірургів до заходів профілактики гнійної інфекції в зв`язку з появою потужних засобів боротьби з нею і, по-друге, поява штамів стафілокока, резистентного до найбільш поширеним і широко застосовуваних антибіотиків (К . Е. Рудяк, І. Н. Улановський, 1960 Л. Р. Криштальський, 1962- А. Д. Юхимець з співавт., 1972).
У зв`язку з цим стає вельми актуальною проблема внутрішньолікарняної інфекції та госпіталізації. Джерелами внутрішньо лікарняного зараження є перш за все мікроорганізми з повітря операційних і інших приміщень, з предметів догляду, постільної білизни, інструментарію та перев`язувального матеріалу.
Серед різних заходів організаційного та лікувального плану боротьби з внутрішньолікарняної інфекцією певне місце слід відводити припинення широкого безконтрольного застосування антибіотиків, в тому числі і для профілактики нагноєння післяопераційних ран. Вельми показовими в цьому відношенні є дані Б. Я. Кисельова (1968), вивчила вплив пеніциліну на загоєння рани після апендектомії. За даними автора, застосування пеніциліну з профілактичною метою майже в 2 рази подовжило терміни відновлення працездатності в амбулаторному періоді лікування. Ця обставина пояснюється тим, що після виписки зі стаціонару і припинення введення антибіотиків створюються сприятливі умови для розвитку ослаблених мікроорганізмів, млявого нагноєння післяопераційного рубця, часто з виникненням лігатурних свищів.
Про більш частому розвитку інфекційних ускладнень в чистих ранах при профілактичному застосуванні антибіотиків кажуть Dillon, Postlethwait, Bowling (1969). К. Е. Рудяк і І. Н. Улановський (1960) звертають увагу на те, що стафілококова інфекція в умовах антибіотикотерапії стає особливо агресивною (підвищується вірулентність мікробного штаму). Введення антибіотиків затримує загоєння і рубцювання ран шляхом придушення нормальної міграції лейкоцитів (Л. М. Недвецька з співавт., 1972). Якщо до цього додати небезпека розвитку важких алергічних реакцій у сенсибилизированного людини, аж до смертельних випадків від анафілактичного шоку, нераціональність, а часом і шкідливість профілактичного застосування антибіотиків після апендектомії з сумнівною метою домогтися первинного загоєння стає очевидною.
Це положення зовсім не означає нашої безпорадності в справі захисту хворого від інфекції. Хірургічні методи профілактики ускладнень загоєння рани, боротьба з внутрішньолікарняної інфекцією, раціональне застосування антибактеріальних та інших засобів дозволяють значно поліпшити результати апендектомії, домогтися укорочення термінів одужання. В основі цього лежить рання діагностика захворювання, своєчасна госпіталізація і технічно правильне виконання оперативного втручання.