Показання до апендектомії при хронічному апендициті - ускладнення апендектомії

Відео: Чи можлива профілактика апендициту?

Апендектомії при хронічному апендициті, з точки зору оперують хірургів, у більшості хворих є виправданими. На жаль, багато віддалені відростки не наражати гістологічного дослідження, що не дає права судити про доцільність такої операції. Іноді навіть дані гістологічного дослідження не завжди достовірно свідчать про хронічне запалення. Ймовірно, можна отримати ствердну відповідь, піддаючи гістологічного дослідження червоподібні відростки осіб, у яких не було ніяких скарг і ніяких клінічних ознак хронічного апендициту. Займаючись пластикою стравоходу з товстої кишки і в ряді випадків використовуючи для створення штучного стравоходу праву її половину з ілеоцекального відділу, ми, переміщаючи цей відділ в грудну порожнину і на шию, попередньо виконували апендектомія. Всі оперовані нами хворі скарг, що вказують на запалення червоподібного відростка, не висували і симптомів цього захворювання у них не було. Після видалення червоподібного відростка у 8 хворих ми, без вказівки причин вилучення, передали їх в патогістологічну лабораторію, де виявилися зміни, які дозволили встановити патоморфологічні діагноз - «загострення хронічного апендициту».
Все це свідчить про відносність діагнозу хронічного апендициту в більшості випадків. При цьому слід мати на увазі, що нерідко після апендектомії, проведеної без достатніх підстав, залишаються ті ж явища, що і до операції, а крім того, може виникнути ряд ускладнень в пізньому післяопераційному періоді, пов`язаних безпосередньо з самим втручанням (спайкова хвороба, культіти , невриноми рубця І т. д.).
Ми не стоїмо на тих позиціях, що слід відмовлятися від оперативного лікування хронічного апендициту. Такий діагноз існує і оперативне лікування треба проводити, але слід строго обмежити показання до нього. Вірогідним слід вважати діагноз, якщо в минулому у хворого були напади гострого апендициту і зараз зберігаються резидуальних явища. Тим більше операція абсолютно показана у випадках, коли за старих часів у хворого був аппендикулярний інфільтрат. Небезпека повторення його диктує необхідність оперативного лікування. Діагноз є виправданим, якщо він встановлюється за сукупністю анамнестичних, об`єктивних і рентгенологічних ознак і разом з тим відкидаються інші захворювання органів черевної порожнини або прилеглих органів заочеревинного простору (сечовивідних шляхів і т. Д.).
Обсяг передопераційної підготовки при гострому апендициті мінімальний. Ніяких заходів, крім гігієнічної ванни (та й то лише при неускладнених формах), не робиться. У передбаченні операції хворі повинні відмовитися від прийому їжі.
Підготовка до операції хворих на хронічний апендицитом може бути кілька розширена. Перш за все необхідно пам`ятати, що операція в цих випадках може бути виконана лише при відсутності протипоказань до неї. Наявність захворювань, в якійсь мірі ускладнюють перебіг післяопераційного періоду, змушує відмовитися від оперативного лікування. У цих випадках апендектомія слід проводити на висоті нападу або після відносного усунення супутнього захворювання.
Операції в осіб із захворюваннями серцево-судинної системи, діабетом потрібно виробляти лише за умови повної їх компенсації і відповідної підготовки хворого.
В процесі передопераційного дослідження хворих слід надавати значення простудних захворювань, гнійничкові поразок шкіри, особливо в області операційного поля. Все це відсуває термін оперативного втручання.
При виконанні операції в плановому порядку хірург має можливість подбати про відповідну підготовку шлунково-кишкового тракту. З цією метою за 2-3 дні до операції хворого переводять на щадну дієту, а напередодні операції призначають очисну клізму. Це є важливим заходом в передбаченні неминучого парезу кишечника в перші післяопераційні дні. Безпосередня підготовка в день операції зводиться до турботи про стан операційного поля і премедикації у вигляді введення промедолу і атропіну для потенціювання місцевої анестезії.
У сучасній хірургії при гострому апендициті більшість операцій виконують під місцевою анестезією. Очевидно, місцева анестезія при простих, неускладнених формах апендициту є цілком прийнятною. При цьому мається на увазі, що хірург досконало володіє технікою місцевої анестезії. У передбаченні складнощів майбутнього втручання у осіб, де воно буде утруднено в силу конструкційних особливостей або тяжкості патологічного процесу, слід заздалегідь вибирати вид загального знеболювання. Загальне знеболювання ми вважаємо за доцільне і при ознаках розлитого перитоніту або неясності діагнозу, коли джерело перитоніту невідомий. Подібна точка зору висловлюється і іншими хірургами (В. С. Савельєв з співавт., 1971- М. М. Ковальов з співавт., 1972).
Відома і широко поширена формула: кожному хворому свій метод знеболення - мабуть, найбільш характерна для апендектомії, що виконується в терміновому порядку. Хірург сам обирає найбільш прийнятну анестезію в даних конкретних умовах. Важливо лише, щоб всі ці питання були своєчасно продумані перед операцією. Найбільш невдалим варіантом є перехід на загальне знеболювання під час операції при її технічні труднощі або внаслідок неадекватної реакції хворого. Невдалим є і зміна виду загального знеболювання в процесі проведення оперативного втручання (перехід від масочного наркозу до інтубації). Продумуючи план майбутньої операції, хірург повинен все врахувати і залишити для себе можливість широкого поля дії в неясних випадках. Тому в аналогічних ситуаціях ми вважаємо за краще користуватися загальним знеболенням у вигляді ендотрахеальної наркозу з м`язовими релаксантами.