Боротьба з гіпертермією, пневмонією та іншими в післяопераційний період - лікування остеомієліту у дітей

Гіпертермія в післяопераційний період частіше спостерігається після операцій з приводу гострого гематогенного остеомієліту та є наслідком тривалої інтоксикації бактеріальними токсинами і накопиченими продуктами білкового розпаду. При хронічному остеомієліті підйом температури може бути пов`язаний із загостренням запального процесу або недостатньої санацією вогнища під час оперативного втручання. Можливий і інший генез - травматичність, великий обсяг оперативного втручання, гіпоксія і т. Д.
Залежно від патогенезу гіпертермії терапія буде мати деякі особливості. Якщо підйом температури пов`язаний з інтоксикацією організму, то знижують її тими ж методами, що і до операції (див. Главу III). При явищах гіпоксії призначають інгаляції зволоженим киснем.
Слід пам`ятати, що в післяопераційний період гіпертермія може бути обумовлена і приєдналася ускладненням, зокрема пневмонією, загостренням запального або токсичного процесу в нирках.

Профілактика і лікування післяопераційної пневмонії

Післяопераційна пневмонія у дітей, хворих на гострий гематогенний остеомієліт, виникає частіше через недостатню передопераційної підготовки (НЕ опорожнен шлунок, недостатня премедикація, скупчення слизу в верхніх дихальних шляхах і т. Д.) Або в результаті метастазування гнійних емболів з первинного вогнища. Клінічні прояви пневмонії можуть бути виражені ще до операції або проявляються в післяопераційний період.
Одним з істотних методів профілактики післяопераційної пневмонії є ретельна передопераційна підготовка, попередження охолодження гіпсовими пов`язками, активна дихальна гімнастика з перших днів післяопераційного періоду.
При хронічному гематогенному остеомієліті які мали до пневмонії факторами є сенсибілізація організму, іммобілізація, тривалий постільний режим, виснаження дитини і зниження імунореактивних можливостей.
Для профілактики, а також при лікуванні пневмонії хворим призначають вдихання зволоженого кисню протягом 3-4 днів. Оксигенотерапія одночасно застосовується для зменшення метеоризму, що особливо доцільно для дітей з громіздкими гіпсовими пов`язками. Ефективним заходом профілактики пневмоній є інгаляції лужними розчинами в комбінації з антибіотиками. Інгаляції проводять 4-6 разів на добу протягом 3-4 днів.
При появі перших ознак пневмонії починають активну комплексне лікування за загальними правилами: антибіотикотерапії, сульфаніламідні препарати, оксигенотерапія, внутрішньовенне введення гіпертонічних розчинів - 40% глюкози, 10% хлористого кальція- банки, гірчичники, фізіотерапія і дихальна гімнастика. Дози призначають разом з педіатром.

інші ускладнення

У післяопераційний період спостерігається і ряд інших ускладнень: набряк подсвязочного простору, порушення діяльності серцево-судинної і видільної систем, функції печінки і т. Д. Більшість цих ускладнень при гострому остеомієліті зустрічаються ще в доопераційний період, тоді ж приступають до їх лікування. Перераховані ускладнення при хронічному остеомієліті є протипоказанням до оперативного втручання.
З так званих місцевих причин слід вказати якість іммобілізації кінцівки. Воно визначає не тільки сприятливий перебіг запального процесу, але і попереджає такі грізні ускладнення, як патологічні переломи, рецидиви несправжніх суглобів і т. Д.
Бувають різні види іммобілізації. При гострому гематогенному остеомієліті часто використовують гіпсові шипи, гіпсові корита і ліжечка. Така іммобілізація дозволяє створити повний спокій в воне поразки, попереджає розвиток патологічних установок кінцівок, дає можливість виробляти перев`язки, вводити в осередок антибіотики, стежити за динамікою набряку. Міняють гіпсові пов`язки індивідуально по мірі їх забруднення або порушення цілості.
Після некректомія або кістковопластичних операцій накладають глухі, безпідкладкові гіпсові пов`язки, міцність яких повинна забезпечити активну регенерацію в зоні оперативного втручання. Часта зміна гіпсових пов`язок небажана через небезпеку порушення регенерації і формування помилкового суглоба.
Попереджають розвиток ускладнень і іншими методами. Так, наприклад, при кокситі, остеомієліті головки, шийки стегна хворому накладають гіпсовий чобіток в положенні внутрішньої ротації, за який здійснюють витягування. Така іммобілізація після стихання гострого періоду дозволяє своєчасно почати розробляти суглоб.
При кістковопластичних операціях іммобілізацію здійснюють дистракційно-компресійними апаратами Ілізарова, Гудушаурі, які дозволяють виробляти перев`язки, стежити за станом шкіри і кінцівки в цілому.
Місцеве лікування в післяопераційний період залежить від форми остеомієліту, його течії, радикальності лікування.
Після розтину поднадкостнічний флегмон по Краснобаева рани дренують перчаточной гумою, а потім накладають відсмоктувальну пов`язку.
Більш складне лікування післяопераційних ран при хронічному остеомієліті. Залежно від оперативного втручання рану зашивають наглухо або дренують (А. А. Малютін з співавт., 1974 А. Ц. Скоморовский з співавт., 1974). В. Н. Шилов, О. А. Ушаков, Д. М. Додуадзе (1973), К. Адамаліев (1974) вважають за доцільне в зоні оперативного втручання створити вакуум. З цією метою до дренажній трубці через 24-48 год поїло операції підключають вакуум-установку, за допомогою якої створюють негативний тиск до 50-150 мм рт. ст. Ранові відокремлюване відсмоктують протягом 4-6 днів. Рану промивають розчином антисептиків, антибіотиків або срібла (В. Н. Шилов, 1975).
Завдяки вказаній методиці значно підвищився відсоток первинних загоєння, частіше стали накладати глухий шов на операційну рану.
При іммобілізації кінцівки дистракційними апаратами Ілізарова, Гудушаурі місцеве лікування зводиться до ретельного догляду за шкірою навколо спиць. З цією метою проводять щоденні перев`язки, укладаючи на шкіру в області спиць серветки, змочені спиртом, розчином фурациліну та іншими антисептичними препаратами.
Що ж стосується термінів регенерації і іммобілізації, то при гострому гематогенному остеомієліті іммобілізація триває в середньому 1,5-3 міс. Термін її залежить від поширеності процесу, ступеня деструкції кістки і активності репаративної регенерації.
Термін і необхідність іммобілізації при хронічному остеомієліті визначається характером патології. При секвестрації значних ділянок діафіза і метафіза, наявності патологічних переломів, дефектах кісток іммобілізацію накладають до повного відновлення довжини кістки (3-6 міс). У подібних випадках доцільно поряд з гіпсовими пов`язками застосовувати дистракційні апарати, які дають можливість створювати в осередку ураження повну нерухомість при одночасному забезпеченні функції суглобів.
При кістковопластичних операціях перші контрольні рентгенограми можна проводити не раніше ніж через 3 міс. після оперативного втручання. Якість іммобілізації, ретельність накладення гіпсової пов`язки або дистракционного апарату багато в чому визначають активність і спрямованість регенеративного процесу. Протягом цього процесу залежить також від своєчасної навантаження в гіпсі, апараті, ліквідації вогнища інфекції в зоні оперативного втручання і ряду інших чинників.