Лікування хворих на хронічний алкоголізм - інтоксикаційні психози

Відео: Стадії лікування алкоголізму. Лікування в стаціонарі

Відео: ЛІКУВАННЯ АЛКОГОЛІЗМУ

Глава XI ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ АЛКОГОЛІЗМ, ЯКІ ПЕРЕНЕСЛИ АЛКОГОЛЬНІ ПСИХОЗИ
Лікування таких хворих повинно проводитися з урахуванням стадії захворювання, вираженості психічних і соматичних порушень, а також індивідуальних особливостей хворого. Тактика і план лікування будуються на принципах відомої послідовності і періодичності лікування, а також з урахуванням раніше застосовувалася терапії.
При першому ж зверненні хворих до лікаря слід встановити з ними психотерапевтичний контакт, ретельно обстежити хворого, з`ясувати причини, що сприяли розвитку алкоголізму. Визначити нанесений алкогольною інтоксикацією шкоди здоров`ю, пояснити хворому сутність його захворювання, можливість повторного захворювання алкогольним психозом, фіксувати при цьому його увагу на те, що він вже пити нормально, як здорові люди, не може внаслідок зміни у нього реакції на алкоголь, втрати відчуття міри , контролю за кількістю випитого алкоголя- тому він все життя повинен бути абстинентом (непитущим). Установка хворого на повну тверезість повинна проводитися без будь-яких компромісів.
У хворих на хронічний алкоголізм після перенесеного алкогольного психозу виникають астенія, неврозоподібні симптоми, а іноді продовжують мати місце ізольовані слухові і зорові галюцинації, пригнічений настрій і т. П. Слід уникати препаратів цих явищ перш за все повинна бути звернена увага на стан нервово-психічної, серцево судинної та інших систем. Для цього застосовують засоби, що регулюють функції центральної нервової, серцево-судинної систем і ін.
З метою дезінтоксикації рекомендують рясне пиття (молоко, чай, мінеральні води: Єсентуки № 20, боржомі, нарзан). Одночасно слід застосовувати внутрішньовенне вливання 40% розчину глюкози з 5% розчином аскорбінової кислоти по 10 мл-25% розчину уротропіну по 4-5 мл, вітаміни, препарати брому, валеріани. У разі необхідності на короткий термін призначають снодійні засоби. При застосуванні снодійних засобів слід враховувати можливість звикання до них і тому призначають їх лише на короткий термін (3-7 днів). У ряді випадків доцільно призначення нейротропних засобів: мепротана, триоксазин, мепробамат, седуксену - по 0,2 г 1-2 рази на день протягом 7-10 днів. Сприятливий вплив мають амизил-бенактизин (по 0,001-0,002 г 1-2 рази на день протягом 5-20 днів), еленіум (по 5-10 мг на ніч), тизерцин (по 12,5 мг на ніч). Пригнічує до певної міри хворобливий потяг до алкоголю і покращує нервово-психічний стан хворих резерпін, який призначається по 01-025 мг 1-2 рази на день протягом 10-15 днів.
Малі та великі транквілізатори, діючи заспокійливо, гальмують і блокують потік патологічних інтероцептивних імпульсів, що йдуть з боку внутрішнього середовища при позбавленні хворих алкоголю, і до певної міри знижують або пригнічують хворобливий потяг до алкоголю, а також пом`якшують або усувають залишкові явища після перенесеного психозу і нормалізують сон.
Після перенесеного алкогольного психозу у більшості хворих ще довгий час залишаються патологічні порушення вищої нервової діяльності, функцій внутрішніх органів, обміну речовин, вегетативної реактивності. Поряд з цим потяг до алкоголю хоча і втрачає свою гостроту, але не ліквідується. Тому лікування в цей період повинна бути спрямована на загальне оздоровлення організму-одночасно необхідно проводити специфічну протиалкогольну терапію.
Вельми позитивний вплив на хворих на хронічний алкоголізм робить вітамін B15 (пангамат кальцію), який, будучи хорошим дезінтоксікатором, здатний покращувати ліпідний обмін, підвищувати засвоєння кисню тканинами, усувати явища гіпоксії. У більшості хворих, які лікувалися вітаміном В2, змінюється ставлення до алкоголю. Особливо благотворну дію вітамін B12 надає на хворих на хронічний алкоголізм з соматичними порушеннями, зокрема ураженням печінки і серцево-судинної системи. У хворих поліпшується і нормалізується сон навіть без дачі снодійних засобів, поліпшується настрій, зникають або слабшають явища астенії. Захворювання печінки і серцево-судинні захворювання не прогресують, а мають тенденцію до зворотного розвитку, з більш швидким відновленням порушених функцій. Вітамін B15 рекомендується призначати по 50-80 мг 2 рази на день протягом 20 днів, після чого роблять 3-місячну перерву і потім, через 3-6-9 місяців, курс лікування повторюють. Всього проводять 6-8 циклів такого лікування. Дозу вітаміну Bis для кожного хворого підбирають з урахуванням індивідуальних його особливостей, особливо у хворих, у яких виражений атеросклероз судин головного мозку. Вітамін Bis протипоказаний при глаукомі, а також при гіпертонічній хворобі II-III ступеня, тиреотоксикозі. Побічних явищ і ускладнень вітамін B15 не викликає, лише іноді відзначається непереносимість цього препарату. Як показали відповідні експериментальні спостереження, вітамін В2 в більшості випадків нормалізує корковую динаміку і вегетативну реактивність у хворих на хронічний алкоголізм.
Позитивний вплив на хворих на хронічний алкоголізм надає комплекс вітамінів:
Rp. Thyamini bromidi 0,01 Acidi nicotinici 0,05 Riboflavini 0,005 Piridoxini 0,02 Vitamini P 0,02 Acidi ascorbinici 0,15 Glucosae 0,5 D.t.d. N. 60 S. По 1 порошку 2 рази в день після їжі
Вказану суміш призначають по 2 порошку в день протягом місяця, потім роблять місячний перерив- всього протягом року проводять 6 таких циклів.
У ряді випадків позитивний вплив на здоров`я хворих, зокрема на абстинентний синдром, надає аденозинтрифосфорная кислота (АТФ): вона сприяє нормалізації вищої нервової діяльності при хронічному алкоголізмі, покращує настрій, сон, апетит, послаблює тягу до алкоголю. Призначають АТФ у вигляді внутрішньовенних вливань 1% розчину по 1-2 мл, розведених у 3 мл 40% розчину глюкози, протягом 2-5 днів в залежності від стану хворого. Вливання рекомендується робити після їжі і при цьому слід одночасно призначати глутамінової кислоти. У частині випадків доцільно призначати внутрішньовенні вливання 1% розчину АТФ по 1 мл, розлученій в 5 мл 40% розчину глюкози, протягом 20-30 днів. Протипоказаннями до призначення АТФ є інфаркт міокарда, захворювання легенів, ідіосинкразія до цього препарату. Під час ін`єкцій АТФ можуть спостерігатися затримки дихання, кашель, жар в тілі, неприємні відчуття в різних органах. Якщо при введенні АТФ виникає кашель, то слід припинити на кілька секунд подальше введення препаратів, а потім його продовжити.
При завзятій безсонні показано короткочасне застосування еленіум по 5-10 мг, тизерцина по 12,5-25 мг на ніч або вітаміну B15, який також надає снодійну дію, а за відсутності такових- хлоралгидрат, відвар Thymus serpyllum.
Залежно від особливостей клінічного стану при хронічному алкоголізмі іноді доцільно призначати спазмолитин, гексоній, димедрол.
У ряді випадків хронічного алкоголізму доцільно застосування екстракту пасифлори. Екстракт пасифлори виявляє седативну дію, пом`якшує або знижує абстинентний синдром, усуває тягу до алкоголю. Особливо доцільне застосування цього препарату при алкоголізмі у жінок з вазомоторними порушеннями в клімактеричному періоді. Дози препарату варіюють в залежності від індивідуальних властивостей хворих: призначають 10-15-30-40-60 крапель на прийом. Курс лікування 20-30 днів, але іноді препа рат можна застосовувати і до 3-4 місяців. Призначення його протипоказано при явищах стенокардії, інфаркту міокарда, різко вираженому атеросклерозі, атеросклерозі судин головного мозку.
У важких випадках хронічного алкоголізму доцільно застосовувати глутамінової кислоти, активно бере участь у знешкодженні аміаку, синтезі ацетилхоліну і АТФ, перенесення іонів калію. Глутамінова кислота сприяє нормалізації вищої нервової діяльності у хворих на хронічний алкоголізм, особливо тоді, коли є порушення у взаємодії першої та другої сигнальної систем з патологічною перевагою гальмування. Лікування хворих на хронічний алкоголізм глутамінової кислотою показано при ослабленні пам`яті, пригніченому настрої, розладі сну, наявності епілептиформних нападів, явищах токсичної астенії і ін. Призначають препарат по 0,5 г 2-3 рази на день за 15-20 хвилин до їжі. Тривалість лікування від 3 до 6 місяців. При необхідності курс лікування повторюють. При призначенні глутамінової кислоти всередину рекомендується після прийому її протирати зуби і полоскати рот слабким розчином двовуглекислої соди. Під час лікування систематично проводять дослідження крові і сечі. Глутамінова кислота протипоказана при гарячкових станах, захворюваннях печінки, нирок, шлунково-кишкового тракту, захворюваннях кровотворних органів, підвищеній нервовій збудливості. Побічні явища можуть спостерігатися у вигляді блювоти, рідкого стільця, підвищеній збудливості. Після зменшення дозування глутамінової кислоти всі ці явища проходять.
При лікуванні хронічного алкоголізму благотворний вплив на хворих надає також внутрішньовенне вливання 25% розчину сульфату магнію по 4-5 мл. Для пом`якшення реакції, що спостерігається після введення сульфату магнію (відчуття жару, припливу крові і ін.), До неї додають 6-10 мл глюкози. Курс лікування складається з 8-10 внутрішньовенних вливань. Лікування сірчанокислою магнезією патогенетично обгрунтовано, бо, як показують відповідні біохімічні дослідження, у хворих білою гарячкою, хронічний алкоголізм є дефіцит солей магнію. Курс лікування сірчанокислою магнезією слід повторювати через 6 місяців - 1 рік.
Сприятлива дія на хворих на хронічний алкоголізм надають стимулятори нервової системи, зокрема стрихнін, який призначають у вигляді підшкірних ін`єкцій 0,1% розчину по 1 мл протягом 20-30 днів. При астено-депресивний синдром у алкоголіків позитивний вплив надає настоянка аралії маньчжурської, в деяких випадках Тофраніл, мелипрамин, нуредал і інші антидепресанти. Фенамін або фенатін приймають вранці по 0,01 г 1 раз на день протягом декількох днів. Слід враховувати можливість звикання до фенаміну і фенатіну. Настоянку аралії маньчжурської призначають по 10-15 крапель 2 рази в день протягом місяця.
1 При призначенні нуредал протипоказані інші транквілізатори.

Цикли такого лікування можна повторити. Не слід випускати з виду і підшкірних вдування кисню. Вводять кисень повільно по 300- 500 мл під шкіру лопатки або стегна. Перед введенням кисню слід перевірити, чи не перебуває голка в посудині. Курс лікування 8-15 підшкірних вдування. У разі необхідності курс лікування киснем повторюють. Можна використовувати також кисневу палатку. Протипоказані підшкірні введення кисню алкоголікам, хворіють на тяжкі форми кардіосклерозу, стенокардії, гіпертонічної хвороби, епілепсії з частими нападами, активними формами туберкульозу, зі статусом тимико-лімфатікус.
У важких випадках алкоголізму у хворих, багаторазово і безуспішно лікувалися, слід випробувати лік е б н и й сон, що викликається за допомогою гіпнозу або снодійних сумішей, в які входять невеликі дози препаратів барбітурової кислоти (барбаміл 0,15 г-мединал 0,25 г ), бромурала (0,3 г) в суміші з нейротропними засобами (аміназину 0,05 г або резерпіну 0,025 мг). Залежно від індивідуальних властивостей хворого призначають 2 - 3 таких порошку на добу, спостерігаючи, щоб сон був в межах глибокого фізіологічного сну, але не переходив в наркоз. Лікувальний сон при дотриманні всіх запобіжних заходів і постійному спостереженні терапевта застосовують протягом 8- 10 днів з таким розрахунком, щоб хворі спали від 12 до 18 годин. З метою профілактики інтоксикацій барбітуратами призначають хворим комплекс вітамінів і щодня вводять внутрішньовенно глюкозу.
Якщо немає умов для проведення лікувального сну за допомогою фармакологічних засобів або гіпнозу, то доцільно застосовувати електросон по 1-2 години в день протягом 10-20 днів. При проведенні електросну іноді підвищується артеріальний тиск, для його нормалізації призначають резерпін та інші гіпотензивні засоби. Палати, де проводиться лікувальний сон, повинні бути злегка затемнені, добре провітрюваність. Коли хворі прокидаються, вони роблять туалет, приймають їжу. На кожного хворого, якого лікують сном, ведуть спеціальний протокол. В протокол щодня 3 рази в день заносять температуру тіла, пульс, дихання, кількість годин сну, а також реєструють в ньому загальний стан хворого, стілець, сечовипускання і ін. Протипоказаннями до проведення лікувального сну є серцево-судинна недостатність I-II-III ступеня, гарячкові стану.
Соматичні захворювання у алкоголіків лікують за тими ж принципами, що і в терапевтичній клініці. Соматично ослабленим хворим на алкоголізм, виснаженим особам при відсутності протипоказань призначають інсулін в дозі від 5 до 20 ME. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемічної коми хворим вводять внутрішньовенно 10 мл 40% розчину глюкози або дають солодкий чай.
В подальшому при хронічному алкоголізмі вдаються до переробки патологічного динамічного стереотипу - вироблення неприємну і блювотній реакції на алкоголь за допомогою апоморфина, еметіна, іпекакуани, Лікоподіум селяго, сірчанокислої міді, сірчанокислого цинку, блювотного каменю та ін. Для кожного хворого повинна підбиратися оптимальне дозування препарату. Такі засоби, як апоморфін, еметин, Лікоподіум селяго, не тільки викликають загальну обтяжливу тошнотно і блювотну реакцію, а й надають детоксикуючу дію.
Вироблення негативної реакції на алкоголь за допомогою апоморфина проводять наступним чином. Спочатку встановлюють оптимальну дозу апоморфина, здатну викликати блювотну реакцію- ця доза коливається в межах від 1 до 5 мг. Однак в ряді випадків середні і великі дози апоморфіну блювотній реакції не викликають, а викликають її лише мінімальні дози 0,25 0,05 мг, що пояснюється гальмуванням відповідних блювотних центрів, а саме парадоксальною фазою в них, обумовленої хронічною алкогольною інтоксикацією.
У деяких психіатрів є тенденція застосовувати дуже великі дози апоморфіну та інших блювотних засобів. Всякого шаблону при дозуванні апоморфина слід уникати, необхідно виходити з індивідуальних особливостей хворого, його реактивності до апоморфіну. Спостерігаються окремі випадки, коли ні великі, ні дуже малі дози апоморфіну блювотній реакції не викликають. У цих випадках слід підсилювати його дію, поєднуючи ін`єкції апоморфина з одночасним прийомом всередину хлористоводневої еметіна по 0,05 г або кореня іпекакуани по 0,25-0,5 г, або сірчанокислої міді по 0,1-0,3 г (розводять в 200 мл води), або сірчанокислого цинку по 0,25-0,5 г (розводять в 500 г л дистильованої води), або термопсису по 0,05-0,1 р
Поєднання блювотних засобів згідно із законом потенцирования підсилює дію кожного з них. Крім того, призначаються всередину сірчанокислий цинк, сірчанокисла мідь або блювотний камінь (Tartarus stibiaticus) викликають вже блювотну реакцію рефлекторним шляхом, впливаючи на слизову оболонку шлунка.
Можна поєднувати ряд тошнотно і блювотних засобів у вигляді блювотних коктейлів. Звичайно чим сильніше виражена блювотна реакція, тим швидше виробляється негативна реакція на алкоголь. Однак така закономірність спостерігається не завжди. У ряді випадків блювотній реакції не виникає, а лише з`являється тяжке відчуття. Однак негативна реакція на алкоголь при цьому виробляється.
У тих випадках, коли блювотна реакція виражена все ж слабо, вдаються до відповідного словесному навіюванню. При проведенні подібного лікування створюють обстановку, близьку до тієї, в якій хворий зазвичай п`є. На стіл ставлять посуд: пляшки, чарки, стопки, стакани, з яких хворий п`є. Перед проведенням процедури хворому дають їжу (два - три склянки чаю, бутерброди та ін.), А потім вводять підшкірно встановлену для нього дозу апоморфина, яка здатна викликати блювотну реакцію, або дають згадану комбінацію блювотних засобів, тошнотно і блювотні коктейлі. Потім в стопку або чарку наливають 30-50 мл того алкогольного напою, яким хворий зловживає, і змушують його нюхати, а потім зробити невеликий ковток. Безпосередньо перед настанням блювотній реакції просять хворого випити всю дозу даного йому алкоголю.
Блювотна реакція настає через кілька секунд після прийому алкоголю і триває в середньому 3-5 хвилин, а у деяких - до 20-30 хвилин. Зазвичай через 3-4 хвилини після підшкірної ін`єкції апоморфина у хворих виникають гіперсалівація, почервоніння або збліднення особи, відчуття жару або холоду, запаморочення, тяжкість в голові, загальне тяжке стан, тошнотно і блювотна реакція. Тіло покривається потом, пульс на початку реакції частішає, а перед блювотній реакцією сповільнюється. Артеріальний тиск зазвичай знижується, а іноді може падати до дуже низьких меж. Після блювотній реакції хворі відчувають полегшення. До можливих ускладнень відноситься колапс, при якому вводять підшкірно кордіамін і 1 мл 0,1% розчину азотнокислого стрихніну або кофеїну. Доцільно після апоморфин-алкогольної реакції надати хворим можливість поспати 1-2 години з метою заохочення захисних нервових механізмів (охоронне гальмування).
1 сірчанокислий мідь і сірчанокислий цинк можна призначати лише з великою обережністю, так як можуть виникати важкі інтоксикації.

У ряду хворих негативна реакція на алкоголь виробляється досить швидко, після 3-10 поєднань апоморфина з алкоголем, у інших же вона утворюється повільно, після 20-30 таких поєднань. У деяких хворих настає адаптація до апоморфіну. У таких випадках слід варіювати дози апоморфіну, то збільшуючи, то зменшуючи їх, а також вдаватися до одночасного застосування і інших блювотних засобів.
Протипоказаннями до лікування апоморфіном є виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, важкі ступеня гіпотонії, стенокардія, передінфарктний і постінфарктним стану, важкі форми кардіосклерозу, туберкульозу легенів з нахилом до кровотеч, еритремія.
Слід застосовувати свіжоприготовані розчини апоморфіну, бо під впливом повітря і світла вони швидко темніють і втрачають біологічну активність.
У важких випадках хронічного алкоголізму доцільно застосовувати Лікоподіум селяго. Препарат являє собою 5% відвар баранца (Lyccpodium selago). Це рідина жовтувато-зеленуватого кольору, трав`янистої запаху, гіркого смаку. Відвар баранца не стійкий, швидко псується, тому придатний до застосування лише свіжоприготовлений препарат.
Експериментально встановлено, що відвар баранца в терапевтичних дозах має властивість викликати сильну вегетативну реакцію, слиновиділення, пітливість, фібрилярніпосмикування м`язів, незначне падіння артеріального тиску, почастішання або уповільнення пульсу, уражень дихання, загальне тяжке стан, сильну тошнотно і блювотну реакції. Тошнотно реакція триває 2-6 годин, посилюється при прийомі алкоголю і куріння тютюну. Блювотна реакція з`являється 5-8 разів і більше.
Ці властивості баранца використовуються для вироблення негативної умовної реакції на алкоголь.
Застосовується відвар баранца для лікування алкоголізму і вироблення негативної реакції на алкоголь у хворих на хронічний алкоголізм в тих випадках, коли загальноприйняті методи лікування (детоксикационная терапія, вітамінотерапія, лікування апоморфіном, еметином, антабусом, темпозілом, психо- і гіпнотерапія і ін.) Застосовувалися безуспішно.
Лікування відваром баранчика проводять в клініці під наглядом терапевта і як виняток амбулаторно, при наявності для цього відповідних умов (спостереження терапевта і психіатра чи невропатолога, а також організація постійного режиму хоча б протягом 6 годин).
Відраза до алкоголю за допомогою відвару баранца виробляється в набагато коротші терміни, ніж за допомогою інших застосовуваних у практиці засобів (еметин, апоморфін, антабус, темпозіл і ін.). Застосовується всередину по 80-100 мл свіжоприготованого 5% відвару баранчика.
Дрібно подрібнену траву в кількості 10 г поміщають в колбу, доливають до 200 мл водою і кип`ятять 15 хвилин на слабкому вогне- відвару дають охолонути, потім доливають водою до 200 мл, віджимають траву, фільтрують відвар і дають йому охолонути. Через 3-15 хвилин після прийому відвару баранца хворому дають 3-5 мл улюбленого алкогольного напою, паралельно з цим змушують нюхати його. Алкогольні напої дають повторно перед кожною реакцією з метою більш швидкої вироблення відрази до алкоголю. Блювотна реакція настає через 10-15 хвилин після прийому відвару баранчика і алкоголю, а іноді значно пізніше - через 1-3 години. Зазвичай до кінця сеансу не тільки самі алкогольні напої, але і їх словесне позначення (слово «горілка») викликають захисну тошнотно і блювотну реакції. Спостерігаються випадки, коли негативна реакція на алкоголь виробляється вже після 2-3 поєднань. Поряд з негативною реакцією на алкоголь препарат викликає вегетативну мобілізацію, що позитивно діє на весь організм, підвищує його життєвий тонус, покращує нейродинаміку і ін.
З метою профілактики рецидивів алкоголізму необхідно в подальшому проводити повторне (підкріплювальне) лікування Лікоподіум селяго при появі потягу до алкоголю.
При прийомі баранца можливе виникнення болю в животі, рідко непритомних станів, колапсу. Для попередження ускладнень рекомендується перед лікуванням відваром баранчика утримання від алкоголю протягом 3 4 днів, суворе дотримання протипоказань до лікування.
При появі ускладнень (колаптоїдний стан) призначають інгаляцію кисню, внутрішньовенне введення 20-40 мл глюкози з аскорбіновою кіслотой- 0,5-1 мл атропіну в розведенні 1: 1000 підшкірно. При нападах у хворих на епілепсію застосовують клізми з 4% розчину хлоралгідрату, призначають постільний режим (хоча б протягом 6 годин).
Протипоказаннями до застосування є все гостро протікають інфекційні та інші захворювання, епілепсія, важкі форми кардіосклерозу, атеросклерозу судин мозку, коронаросклероз, рецидивний ревмокардит, захворювання серцево-судинної системи в стадії субкомпенсації та декомпенсації, стенокардія, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, важкі захворювання печінки , нефрит, нефроз, кістозна нирка, важкі форми гастриту, гіпертонічна хвороба, туберкульоз легенів зі схильністю до кровотеч, а також туберкульоз інших органів, емфізема легенів, бронхоектатична хвороба, пневмосклероз, бронхіальна астма, тяжкі ендокринні розлади, цукрова хвороба, ураження щитовидної залози, органічні захворювання центральної нервової системи, явища алкогольної кахексії, вік старше 60 років.
Лікування відваром баранчика бажано поєднувати з психотерапією, загальнозміцнюючим лікуванням, вітамінотерапія, фізичними методами лікування, в необхідних випадках працевлаштуванням хворого і динамічним наглядом.
Вироблення негативної реакції на алкоголь може бути також здійснена в гіпнотичному сні і навіть спати при проведенні словесного навіювання наяву.
У ряді випадків важкої стадії хронічного алкоголізму, враховуючи наявність у цього контингенту хворих зниженої реактивності до ряду фармакологічних засобів, що застосовуються в терапії алкоголізму, слід змінювати цю реактивність, використовуючи неспецифічні методи лікування, які піднімають тонус і життєдіяльність організму. Відомо, що неспецифічні чинники стимулюють клітини до підвищеної життєдіяльності, мобілізуючи їх резервні сили. В результаті неспецифічна терапія перетворюється в специфічну. З засобів неспецифічної терапії ми застосовували аутогемотерапию, антиретикулярної цитотоксическую сироватку по Богомольця, сульфазин і ін.
Лікування антабусом, цітраткарбідкальціем проводять з великою обережністю відповідно до інструкцій, затверджених фармакологічним радою Міністерства охорони здоров`я СРСР. Це лікування протипоказано хворим, які перенесли антабусний психози.
Психотерапія, що є одним з основних методів лікування хронічного алкоголізму, повинна пронизувати всі лікувальні заходи, спрямовані на відновлення здоров`я, працездатність і соціальну реадаптацию хворих на алкоголізм. Велике значення слова, бесіди лікаря з хворим загальновідомо. При лікуванні хворих на хронічний алкоголізм застосовують як індивідуальну, так і колективну психо- і гипнотерапию, релаксацію - аутотренінг, самонавіювання та ін. При психотерапії слід виходити з передумов, що в головному мозку у хворих на хронічний алкоголізм створюється патодінаміческая структура (патологічна домінанта), яка представляє собою вогнище застійного збудження. Вона відображає стан, який обумовлений прийомом алкогольних напоїв, які впливають на цілісний організм, і пов`язаної з цим структурою відповідних реакцій, інтегрованих, об`єднаних в одне ціле і виявляються в кінці кінців у вигляді ряду патологічних рефлексів і в першу чергу хворобливого потягу до алкоголю, втрати контролю , почуття міри і ін. Тому слід прагнути до угашенію патологічних алкогольних рефлексів, створення негативного ставлення до патологічних алкогольним асоціаціям, до утворення нової, здорової домінанти, до створення нових інтересів, нових асоціативних зв`язків, пов`язаних з роботою, громадськими справами, сім`єю. При колективної психотерапії проводять ряд бесід, що стосуються патофізіологічних механізмів алкоголізму, впливу алкоголю на нервово-психічну сферу і внутрішні органи, трудову активність, сім`ю. Колективну психотерапію доцільно поєднувати з сеансом колективної гіпнотерапії. У кожному сеансі психотерапевтична бесіда займає 20-25 хвилин і гіпнотичний сон від 30-35 хвилин до 1-2 годин.
Під час гіпнотичного сну проводять навіювання, що закріплює психотерапію, що здійснювалася в бадьорому стані. Хворим слід вселити віру в себе, в своє одужання, їм вселяють огиду до алкогольних напоїв, відсутність тяги до алкоголю як в даний час, так і в майбутньому, гарне самопочуття, хороший сон і те, що хвороблива пристрасть - потяг до алкоголю зникне на всю життя. У гіпнотичному сні можна виробляти і негативну реакцію (тошнотно, блювотну) на алкоголь. Подібного роду психотерапевтичних бесід, поєднаних з сеансами колективного гіпнозу, рекомендується проводити не менше десяти (2 рази на тиждень). Бачачи дбайливе і уважне ставлення до себе з боку лікарів, хворі переймаються довірою до проведених заходів і зміцнюються в бажанні зцілитися від недуги.
Підтримуюча і противорецидивная терапія. З метою профілактики рецидивів захворювання після закінчення условнорефлекторномдіяльності терапії слід проводити подальше динамічне спостереження за хворими з епізодичним активним дзвінком їх в диспансер чи лікарню для контролю за станом їх здоров`я і в необхідних випадках проведення підкріплює, підтримуючого лікування.
Основне місце приділяється психо-, зокрема гіпнотерапії. Якщо хворий не працює, слід його працевлаштувати, відновити у нього інтерес до трудової і общественнокультурной роботі (стежити за тим, щоб своє дозвілля він заповнював суспільно корисною працею: в гуртках самодіяльності, спортивних секціях).
При необхідності хворим проводять підкріплювальне лікування антабусом (по 0,15 г 1 раз на день) протягом року, роблячи 1 раз в тиждень перерву. Підкріплювальне лікування антабусом має проводитися під строгим контролем лікаря. З метою усунення спостерігаються досить часто стійких порушень вищої нервової діяльності слід епізодично продовжувати дезінтоксикаційну терапію, вітамінотерапію.