Санітарна профілактика хворих на туберкульоз - фтизіатрія
Відео: Думка фахівців про щеплення БЦЖ
14.2. санітарна профілактика
Під санітарної профілактикою розуміють планомірну організацію і проведення системи санітарно-гігієнічних і профілактичних заходів, спрямованих на запобігання здорових людей від зараження і захворювання на туберкульоз.
Власне санітарна профілактика включає в себе проведення ряду соціальних, протиепідемічних, організаційних, лікувальних і інших заходів в осередку туберкульозної інфекції.
Реєстрація хворих і туберкульозних вогнищ. Санітарна профілактика починається з реєстрації хворих і туберкульозних вогнищ, яка повинна бути чіткою і повною. Осередком туберкульозної інфекції (тубочагом) прийнято називати житло, в якому постійно або тривалий час проживає хворий бацилярних туберкульозом, а здорових людей, які постійно контактують з таким хворим, - контактними, або «контактами». «Контакти» підрозділяються на побутові, до яких відповідно відносять членів сім`ї хворого, сусідів по квартирі і осіб, які проживають з хворим в одній кімнаті. Осіб, які перебувають в контакті з бацилярних хворих в службовому приміщенні, відносять до «виробничим контактам».
Нагадаємо, що бактеріовиділювачів вважають таких хворих, у яких мікобактерії виявлені навіть одноразово і при цьому у них є клініко-рентгенологічні дані про явну активності туберкульозного процесу. При відсутності даних про активність процесу одноразовий позитивний результат дослідження на МБТ є недостатнім для віднесення таких хворих до бактеріовиділювачів і взяття їх на епідеміологічний облік. Такі хворі повинні перебувати під наглядом триваліше.
Хворий-бактеріовиділювач повинен бути взятий на епідеміологічний облік. Для цього на хворого з вперше встановленим захворюванням на туберкульоз лікар будь-якого медичного закладу, де виявлено такий хворий, заповнює облікову форму №089 / у-00, «Карту екстреного сповіщення про гострозаразних захворюваннях» за формою 058-у і направляє її до районної (міської) санепідстанцію не пізніше трьох днів з моменту виявлення у хворого МБТ. Аналогічна карта надсилається також на бактеріовиділювачів, які прибули в даний район з інших місцевостей.
Диспансер повідомляє також про кожен вперше виявленому бацилярному хворому в поліклініку, жіночу консультацію за місцем проживання та в медико-санітарну частину - за місцем роботи хворого. У свою чергу, жіночі консультації сповіщають диспансер про вагітних жінок, що мають удома контакт з бацилярними хворими.
На підставі карт екстреного сповіщення в СЕС складають картотеку бактеріовиділювачів (форма № 60-у), в якій крім паспортних даних та діагнозу відзначаються в подальшому всі заходи, проведені в осередку. Картотека СЕС один раз в квартал звіряється з фактичним числом бактеріовиділювачів, які перебувають на обліку в диспансері.
Такий порядок реєстрації епідеміологічно небезпечних хворих дозволяє більш повно, своєчасно і ефективно проводити весь комплекс заходів у вогнищі і в якомога коротший термін обмежити поширення туберкульозної інфекції.
Угруповання туберкульозних вогнищ. Всі туберкульозні вогнища бактеріовиділювачів за ступенем їх небезпеки для оточуючих поділяються на п`ять груп: вогнища з найбільшим ризиком зараження туберкульозом, з меншим ризиком, мінімальним і потенційним ризиком. Особливе місце серед них займають осередки зоонозного типу.
I група - осередки хворих на туберкульоз органів дихання, що виділяють мікобактерії туберкульозу. У цих осередках поєднуються всі або більша частина несприятливих чинників: проживають діти і підлітки, є грубі порушення протиепідемічного режиму, важкі побутові умови. Такі умови найчастіше зустрічаються в гуртожитках, комунальних квартирах, установах закритого типу. Це соціально-обтяжені вогнища. Серед них необхідно виділити територіальні осередки туберкульозу. Територіальний осередок туберкульозу - це квартира, в якій проживає хворий на туберкульоз з рясним бактеріовиділенням, сходова клітка та під`їзд цього будинку і група прилеглих будинків, об`єднаних загальним двором.
II група - це осередки, в яких проживають хворі на туберкульоз органів дихання, які виділяють МБТ, в окремих квартирах без дітей і підлітків. Це соціально-благополучні вогнища.
III група - осередки, де проживають хворі на туберкульоз органів дихання без бактеріовиділення, але з дітьми та підлітками. У цю групу входять хворі з позалегеневими формами локалізації туберкульозу, з виділенням МБТ і без виділення МБТ з наявністю виразок і свищів.
IV група - осередки, в яких у хворих встановлено припинення виділення МБТ в результаті лікування (умовні бактеріовиделітелі), які проживають без дітей і підлітків і не мають обтяжливих факторів. До цієї ж групи належать вогнища, де помер бактеріовиділювач.
V група - осередки зоонозного походження.
Осередок перестає вважатися бацилярних після рішення епідеміолога і фтизіатра про зняття хворого з епідеміологічного обліку.
Заходи з оздоровлення туберкульозного вогнища. Основні зусилля фельдшера або медсестри з оздоровлення туберкульозного вогнища повинні бути спрямовані на попередження зараження і захворювання постійних або тимчасових контактів (сімейних, родинних, квартирних, виробничих), а також на зменшення розсіювання туберкульозної інфекції в самому осередку або за його межами. Заходи можна вважати успішними, якщо інфікується не більше 1,5% контактних.
Заходи у вогнищі можна розділити на первинні, поточні та заключні.
Первинні заходи. Вони включають в себе госпіталізацію хворих, проведення та контроль заключної дезінфекції, постановку контактують на облік в IV групу в диспансері і їх обстеження.
Протягом перших трьох днів після взяття хворого на облік як бактеріовиділювачів лікар-фтизіатр, медична сестра разом з епідеміологом СЕС проводять перше обстеження вогнища, під час якого заповнюється карта епідеміологічного обстеження і визначається група вогнища за ступенем його епідеміологічної небезпеки для оточуючих.
При першому відвідуванні вогнища дуже важливо уточнити всі паспортні дані хворого і членів його сім`ї.
В ході бесіди з членами сім`ї і самим хворим (якщо він ще не госпіталізований) з`ясовується соціально-побутова обстановка, враховуються всі особи, які проживають в квартирі, визначається ступінь їх контакту. На закінчення лікар проводить з членами сім`ї санітарно-просвітницьку бесіду. Дуже важливо при першому відвідуванні вогнища встановити з проживаючими в сім`ї і квартирі довіру і взаєморозуміння.
Після обстеження вогнища складається план його оздоровлення з урахуванням санітарних, соціальних та інших умов життя сім`ї хворого. План оздоровлення включає: госпіталізацію хворого, його працевлаштування, поліпшення житлових умов, навчання дорослих контактують і хворого правилам поточної дезінфекції, обстеження контактів, виховання гігієнічних навичок у хворого і членів його сім`ї.
Відомості про тубочаге і план його оздоровлення медсестра записує в карту дільничної медсестри.
У сільській місцевості, де немає диспансерів і роботу з туберкульозними хворими веде дільничний лікар, на хворого заповнюється «Контрольна карта хворого, який перебуває на диспансерному спостереженні». Цю карту заповнюють в 2-х примірниках: один залишається на лікарській ділянці, а інший надсилають до районного туберкульозний диспансер.
У сільських районах на фельдшерських ділянках санітарна профілактика проводиться переважно фельдшером.
Поточні заходи. Потім настає тривалий і відповідальний період поточних заходів у вогнищі, який передбачає систематичне планове проведення санітарних, лікувальних, протиепідемічних та профілактичних заходів. Ці заходи включають поточну і, при необхідності, заключну дезінфекції, ізоляцію дітей від бактеріовиділювачів, вакцинацію новонароджених і ревакцинацію неінфікованих контактують, їх регулярне обстеження, санітарно-гігієнічне виховання хворого і членів його сім`ї, поліпшення житлових умов, контроль амбулаторного лікування, хіміопрофілактики контактують.
Медична (патронажна) медсестра диспансеру проводить основну роботу по оздоровленню вогнища під керівництвом дільничного лікаря-фтизіатра. Результати роботи у вогнищі вона записує в «Карті дільничної сестри».
Розберемо основні заходи у вогнищі бацилярних туберкульозу.
Дезінфекція. Поточна дезінфекція проводиться при знаходженні хворого вдома, заключна - в разі його вибуття: госпіталізації, від`їзді на термін більше 1 міс. і в разі смерті хворого. Якщо хворий залишався вдома протягом року, то один раз в рік в квартирі проводять дезінфекцію за типом заключної (в осередках I групи - 2 рази на рік). Доцільно заключну дезінфекцію проводити також перед ремонтом приміщення.
Заключну дезінфекцію організовує і проводить СЕС (дезстанції, дезотдел). У віддалених сільських районах заключну дезінфекцію може проводити дезінфектор сільської лікарської дільниці або фельдшер фельдшерського пункту.
Поточну дезінфекцію в осередку організовує під керівництвом лікаря медична сестра диспансеру. Завдання медсестри полягає в тому, щоб шляхом показу навчити хворого і дорослих - контактують - правильно проводити дезінфекцію і надалі контролювати її виконання. Дезінфекція проводиться або самим хворим, або дорослими членами сім`ї, якщо хворий не в змозі зробити це сам. У сільській місцевості поточну дезінфекцію в осередку організовує персонал лікарської дільниці.
Дезінфекції повинні підлягати в першу чергу мокрота і плювальниці, виділення хворого, посуд, залишки їжі, білизну, предмети побуту і обстановки.
Мокротиння і плювальниці обробляють кип`ятінням в 2% -му розчині натрію гідрокарбонату протягом 15 хв з моменту закипання або замочують в одному з водних розчинів: 5% -м - хлораміну, 1,5% -м - сульфохлорантіна на 6 ч, активованому 2, 5% -му розчині хлораміну - на 4 ч. Посуд хворого кип`ятять у 2% -му розчині натрію гідрокарбонату протягом 15 хв або витримують 4 ч в 5% -му розчині хлораміну або 1-2 ч - в 0,5% -му активованому розчині хлораміну, 2% -м хлордезіна, 1% -м сульфохлорантіна, 0,5% -му розчині хлорбетанафтола. Харчові залишки знезаражують кип`ятінням протягом 15 хв. Білизну кип`ятять в розчині натрію гідрокарбонату або замочують в одному з розчинів: в 6% -му розчині хлораміну - на 4 год або в 1% -м активованому розчині хлораміну на 1 год, 0,5% -м - хлорбетанафтола. Носильні речі провітрюють і пропрасовують гарячою праскою. Предмети догляду за хворим кип`ятять в 2% -му розчині натрію гідрокарбонату або знезаражують в дезінфікуючих розчинах. Виділення хворого засипають сухим хлорним вапном з розрахунку 200 г на 1 кг (виділень) і залишають на 2 год. Сечу знезаражують шляхом додавання хлорного вапна з розрахунку 70 г на 1 л сечі. Пол (НЕ паркетний) миють гарячим мильним розчином або протирають ганчіркою, змоченою одним з розчинів: 2% -м - хлораміну, 1% -м - сульфохлорантіна, 3% -м - дихлор, 0,5% -м - хлорбетанафтола або активованого хлораміну .
Слід особливо приділити увагу тому, щоб діти не мали доступу до дезінфікуючих засобів.
обстеження контактують. Контактують відносяться до групи підвищеного ризику зараження та захворювання на туберкульоз і тому повинні періодично обстеження в диспансері. Медична сестра привертає до обстеження членів сімей і контактують сусідів по квартирі в першу чергу, дітей, підлітків і вагітних жінок, які мають пройти обстеження протягом перших трьох тижнів після виявлення хворого. Надалі діти і підлітки, члени сім`ї хворого, обстежуються 4 рази на рік, а з квартирного - 2 рази на рік, дорослі - 2 рази на рік.
Заходи щодо обмеження контакту дітей з хворим пов`язані з більш високою сприйнятливістю дітей до туберкульозної інфекції. Дітей з вогнищ в першу чергу приймають в дитячі сади, ясла і інтернати. З метою запобігання контакту новонародженого хворий госпіталізується до прибуття додому з пологового будинку матері і дитини. Госпіталізувати хворого треба не менше, ніж на 1-15 міс, тобто на час, необхідний для вироблення імунітету після вакцинації БЦЖ, яку дитина отримала в пологовому будинку. У разі ревакцинації дитини хворої також підлягає госпіталізації за місяць до проведення щеплення БЦЖ, щоб можна було простежити розвиток постинфекционной алергії, якщо дитина заразилася в останні дні до госпіталізації хворого. Ревакцинувати дитина також не повинен бути в контакті з хворим протягом 1 міс. після щеплення.
Таким чином, в разі ревакцинації контактного дитини хворий повинен перебувати в лікарні принаймні протягом двох місяців. В карту заносять результати обстеження контактів.
Для хворого повинна бути виділена світла кімната, в ній не повинно бути зайвих речей. Особливу увагу слід приділяти видалення пилу (щоденне вологе прибирання).
Санітарно-просвітницька робота в осередку. Індивідуальна санітарно-просвітницька та виховна робота з хворим починається з першої зустрічі, триває в лікарні, санаторії і будинки і спрямована на виховання гігієнічних навичок у хворого і контактують.
У бесідах з хворим треба дати йому сучасні відомості про хвороби, не лякаючи і не травмуючи, його. У той же час зміст розмов має бути оптимістичним і переконливим, воно має підтримувати і зміцнювати волю і віру хворого в одужання. Особливо важливо переконати хворого в необхідності регулярного і тривалого лікування.
Від медичної сестри потрібно багато такту і терпіння не тільки в проведенні бесід, але, особливо, в прищепленні хворому і контактують гігієнічних навичок і правил поведінки.
Основні гігієнічні навички зводяться до наступного.
гігієна кашлю. Особливо багато мікобактерій хворий виділяє з дрібними крапельками мокротиння при чханні і кашлі і менше - при розмові. Необхідно, щоб при чханні і кашлі хворий відвертав обличчя від близько знаходяться людей, прикривав би ніс і рот хусткою або тильною стороною лівої руки, так як права залишатиметься чистою, коли хворий вітається рукостисканням. Хворий повинен частіше мити руки, частіше міняти носовички, які найбільше інфіковані.
Ставлення до дітей. Необхідно виховати у хворого особливо обережне ставлення до дітей: не брати їх на руки, не цілувати, не слід доглядати за ними і, звичайно, не спати з дітьми в одному ліжку.
Звернення з мокротою. Хворий не повинен плювати на підлогу, на землю, в раковину або носовичок. Для збору мокротиння медсестра видає хворому дві кишенькові плювальниці, з яких однією він користується, а друга в цей час дезінфікується. Збирання, знезараження і видалення мокротиння проводить сам хворий. Якщо хворий важкий, це роблять доглядають за ним дорослі.
предмети побуту. Хворий повинен мати окремий посуд і стежити, щоб вона зберігалася окремо і нею не користувалися інші. Речі і постільна білизна повинні зберігатися окремо. Для збору брудної білизни необхідно виділити окремий ящик або мішок. В індивідуальному користуванні хворого повинні бути й інші предмети (книги, зошити тощо).
Допомога хворому в тривалому і систематичному лікуванні. У бесідах слід переконати хворого в необхідності тривалого і систематичного лікування, особливо підкреслюючи, що успіх лікування залежить від регулярності прийому хіміопрепаратів.
Частота відвідувань вогнища і терміновість заходів. Вони залежать від приналежності його до тієї чи іншої групи. Вогнищ I групи, де оточуючі піддаються найбільшому ризику зараження, лікар і медсестра приділяють особливу увагу. Лікар-фтизіатр відвідує хворого не менше 1 разу на квартал, медична сестра - не рідше 1 разу на місяць, лікар-епідеміолог - 1 раз в півроку. Вогнища другої групи лікар-фтизіатр відвідує 1 раз в півроку, медична сестра - 1 раз в квартал, фахівець СЕС - 1 раз в рік. Вогнища третьої групи лікар-фтизіатр відвідує 1 раз в рік, медична сестра - 1 раз в півроку, фахівець СЕС - 1 раз в рік. Вогнища з потенційним ризиком поширення інфекції (IV групи) після первинного обстеження відвідуються за показаннями. Вогнища, де джерелом інфекції є тварини, фтизіатр і епідеміолог відвідують 1 раз в півроку, а медична сестра - за показаннями. Ці осередки спостерігають спільно з фахівцями ветеринарної служби.
Заключні заходи в туберкульозному вогнищі включають заключну дезінфекцію та її контроль після вибуття хворого, зняття його з епідеміологічного обліку. Після припинення контакту з бацилярних хворих члени його сім`ї та мешканці по квартирі продовжують залишатися під наглядом диспансеру (IV група обліку).
Медична сестра, яка працює в протитуберкульозних закладах, під час відвідування осередків сама піддається відомому професійним ризиком зараження туберкульозом, і тому вона повинна пам`ятати і виконувати запобіжні заходи проти можливого інфікування.
