Організація лікувальної роботи - довідник лікаря-фтизіатра

ОРГАНІЗАЦІЯ лікувальної РОБОТИ В протитуберкульозного диспансеру. При організації лікування хворих на туберкульоз в диспансерах передбачається:

1. лікування хворого на туберкульоз за строго продуманим планом з урахуванням індивідуальних особливостей організму, характеру туберкульозного процесу і його перебігу, можливостей диспансеру, умов праці та побуту хворого-цей план складається дільничним фтизіатром після всебічного клініко-рентгенологічного обстеження хворого;
2. спадкоємність в лікуванні хворих на різних етапах в стаціонарі, санаторії, амбулаторних або домашніх умовах:
3. контроль за здійсненням тривалого антибактеріального лікування і виконання хворим лікарських призначень в стаціонарі і амбулаторних умовах;
4. організація профілактичного лікування хіміопрепаратами хворих затихаючі або неактивними формами туберкульозу.

Лікування на різних етапах здійснюється диспансером:

1. шляхом проведення тривалого антибактеріального лікування хворих з початковими свіжими процессамі- такі хворі підлягають першочерговому напрямку в стаціонар пли санаторій з подальшим лікуванням в амбулаторних умовах до стійкого затихання процесу і його клінічноголікування;
2. своєчасним застосуванням лікувального пневмотораксу у хворих кавернозной формою туберкульозу при відсутності ефекту від антибактеріальної терапії протягом 2-3 місяців;
3. своєчасним відбором та направленням хворих для хірургічного лікування за встановленими показниками з подальшим спостереженням і лікуванням.

Показання для АМБУЛАТОРНОГО ЛІКУВАННЯ.

Амбулаторне лікування хіміопрепаратами може бути застосовано в диспансерної практиці до наступних контингентам:

1. хворі з нововиявленими легеневим процесом обмеженою протяжності без розпаду, без мікобактерій туберкульозу і без виражених ознак туберкульозної інтоксикації;
2. всі нововиявлені хворі на активну форму туберкульозу до їх госпіталізації в лікувальні установи-лікування їх повинно бути розпочато в домашніх умовах, негайно після встановлення діагнозу туберкульозу, особливо при гострих, підгострих процесах і здійснюватися фтизіатром і дільничної сестрою;
3. хворі на активну і затихає формою активного туберкульозу після виписки з лікарні або санаторію, а також після хірургічного втручання;
4. хворі на хронічні форми туберкульозу, які тривалий час перебувають під наглядом диспансеру, в період загострення при сприятливих побутових умовах і відмови хворого від госпіталізації;
5. хворі на туберкульоз, які потребують навесні і восени в профілактичному лікуванні хіміопрепаратами з метою попередження загострення і рецидивів, після закінченого пневмотораксу, ексудативного плевриту, інтеркурентних захворювань, хірургічних втручань, пологів, абортів і т. д.

Амбулаторне застосування хіміопрепаратів проводиться з метою профілактики туберкульозу у здорових дітей, підлітків і дорослих, які перебувають в умовах контакту з бацілловиделітеля і особливо загрозливих в епідеміологічному відношенні осередках. Успішність амбулаторного лікування залежить від наполегливого роз`яснення хворому і нею рідним значення тривалого і безперервного лікування препаратами, періодичної явки на контроль до лікаря. Це серйозне завдання фтизіатра та дільничної сестри.
Лікування в домашніх умовах хворих на туберкульоз проводиться дільничним фтизіатром:
а) при легеневих кровотечах, при спонтанному пневмотораксі та інших гострих станах до госпіталізації хворого;

1. при спалаху туберкульозного процесу, коли чомусь неможлива негайна госпіталізація (або при відмові хворого) і коли домашні умови дозволяють забезпечити хворому догляд, спостереження і лікування.

Лікування хворих на туберкульоз в диспансерах висуває необхідність організації застосування, крім антибактеріальних препаратів, і інших методів лікування. До них відносяться: стимулююча терапія (вітаміни, гемотрансфузії, алое і ін). лікування туберкуліном, хлористим кальцієм, ендокринними препаратами, а також фізіотерапії. У комплекс амбулаторного лікування включається лікувальна фізкультура, дихальна гімнастика при легеневих формах туберкульозу, розсмоктуються плевритах і т. Д.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ ЛЕГЕНЬ ПРИ ПОЄДНАНИХ ЗАБОЛЕВАНИЯХ.

Лікування хворих туберкульозним лімфаденітом (туберкульоз периферичних вузлів, бронхоаденіту, мезаденітом, туберкульозним перитонітом) здійснюється дільничним фтизіатром. При поєднанні туберкульозу легенів з туберкульозом дихальних шляхів (глотка, гортань, бронхи і т. Д.) Лікування хворого організовується і проводиться дільничним фтизіатром спільно з фтізіоларінгологом, згідно з прийнятими схемами комбінованого місцевого лікування.
Хворі на туберкульозний менінгіт і менинго-енцефалітом після тривалого стаціонарного лікування продовжують лікування в амбулаторних умовах під наглядом терапевта чи педіатра-фтизіатра при періодичної консультації невропатолога і окуліста.
При поєднанні активного легеневого і кістково-суглобового туберкульозу спостереження і лікування проводяться: при переважанні легеневого процесу - дільничним фтизіатром, при переважанні ураження кісткової системи-фахівцем з кістковому туберкульозу.
Лікування хворих на туберкульоз сечостатевої системи, шкіри, очей проводиться фтизіатром при консультації відповідних фахівців лікарняно-поліклінічних установ.
При поєднанні активного туберкульозу легенів із захворюваннями серцево-судинної системи і шлунково-кишкового тракту, ендокринними порушеннями (діабет і ін.), Хворобами кровотворних органів лікування повинно бути організовано фтизіатром з залученням терапевтів районної поліклініки і лікарні для спільного вирішення питання про стаціонарне або амбулаторному лікуванні .

ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ В СТАЦІОНАРІ ПРИ протитуберкульозного диспансеру.

В лікувально-діагностичний стаціонар при диспансері направляються в першу чергу:

1. хворі для уточнення діагнозу захворювання і диференціальної діагностики;
2. хворі з нововиявленими на активний туберкульоз та загостреннями процесу для лікування антибактеріальними препаратами;
3. хворі, які потребують накладення штучного пневмотораксу, пневмоперитонеума відповідно до встановлених в даний час показаннями, а також для перепалювання плевральних зрощень;
4. хворі, які потребують невідкладної допомоги (легеневі кровотечі, спонтанний пневмоторакс та ін.);
5. туберкульозні бацілловиделітеля, що підлягають ізоляції з вогнища на 6-8 тижнів, якщо в сім`ї є вакцинована новонароджений або ревакцинувати дитина, а також хворі, які потребують госпіталізації за іншими епідеміологічними показниками.

У стаціонарі уточнюється питання про працездатності хворого, план подальшого лікування в санаторії або в абмулаторних умовах. Хворі, які потребують великих хірургічних втручаннях, переводяться безпосередньо в хірургічне відділення лікарні або санаторію,
Терміни лікування в стаціонарі індивідуальні. При необхідності тривалого терміну лікування рекомендується переводити хворих зі свіжими і оборотними процесами в туберкульозні лікарні і санаторії. Відбір хворих в стаціонар проводиться дільничним фтизіатром спільно з завідувачем відділення

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ НА сільської лікарської (фельдшерсько) ДІЛЯНЦІ.

 У зв`язку зі значним зростанням мережі протитуберкульозних закладі і наближенням спеціалізованої допомоги до сільського населення в багатьох районних центрах організовані районні та міжрайонні протитуберкульозні диспансери зі стаціонарами. В таких районах лікувальна робота здійснюється фтизіатром. У віддалених місцевостях, на сільських дільницях лікування хворих на туберкульоз проводить лікар (фельдшер) сільської дільниці за рекомендаціями районного фтизіатра. Ці рекомендації в письмовій формі направляються районним фтизіатром на ділянку після обстеження хворого в районному центрі.
У цих рекомендаціях вказується, якими препаратами, в яких комбінаціях і дозах має проводитися лікування, а також термін повторного направлення хворого в районний диспансер.
Районний фтизіатр відповідно до наміченого плану періодично виїжджає на лікарська дільниця, де спільно з дільничним лікарем консультує хворих на туберкульоз, перевіряє хід лікування, відбирає хворих для амбулаторного лікування, для накладення штучного пневмотораксу і т. Д., Устанавліваеттрудоспособность хворого і тривалість перебування робітників, службовців і членів колгоспу на лікарняному листі. Тут же вирішується спільно питання про переведення хворого з активною в неактивну групу диспансерного обліку, про зняття з обліку бациловиділювачів, про клінічному лікуванні і т. Д. Одночасно намічаються і профілактичні заходи щодо оздоровлення вогнищ туберкульозу.
Для наближення сучасних методів діагностики і лікування туберкульозу до населення сільських місцевостей велике значення має підготовка лікарів сільських лікарських дільниць з обов`язковим навчанням техніці накладення штучного пневмотораксу і раціонального застосування туберкулостатичних препаратів.

СПІЛЬНА РОБОТА протитуберкульозного диспансеру І САНІТАРНО-епідеміологічної СТАНЦІЇ.

Спільна робота протитуберкульозного диспансеру та санітарно-епідеміологічних станцій повинна проводитися в наступних напрямках:

1. Раннє виявлення туберкульозу. Санітарно-епідеміологічна станція забезпечує контроль за проведенням групових оглядів на туберкульоз і забезпечує залучення контингентів, які підлягають щорічному огляду на туберкульоз в загально-лікувальній мережі та диспансеру шляхом впливу на осіб. відповідальних за виконання цього заходу.
2. Вакцинація і ревакцинація. Санітарно-епідеміологічна станція спільно з диспансером і районним педіатром становить загальний план по вакцинації і ревакцинації. На станцію покладається контроль за виконанням цього плану, постачання вакциною і туберкуліном, а також допомога в ізоляції вакцинованих дітей з бацилярних оточення. Станція становить звіти про вакцинацію (форма № 87).
3. Облік і реєстрація хворих з відкритими формами туберкульозу. Санітарно-епідеміологічна станція проводить роботу в напрямку: а) контролю за обов`язковим повідомленням лікувальних установ про кожного знову виявленому бацілловиделітеле- б) ведення картотеки туберкульозних хворих району, що виділяють мікобактерії туберкульозу (з періодичною її звіркою з даними диспансеру) - в) своєчасної сигналізації дільничних епідеміологів про виявлених хворих на відкриті форми туберкульозу.
4. Санітарна профілактика туберкульозу в осередках. Передбачається спільна робота диспансеру щодо: а) участі в розробці плану заходів щодо оздоровлення осередків туберкульозу в районе- б) ізоляція бациловиділювачів з гуртожитків- в) контролю за проведенням поточної та заключної дезінфекції в осередках туберкулеза- г) недопущення до роботи в дитячих установах і харчових підприємствах осіб, які не пройшли попереднє обстеження на туберкулез- д) недопущення вселення в гуртожитку туберкульозних хворих, що виділяють мікобактерії туберкульозу;

е) залучення контактів з вогнищ туберкульозу, де сталася смерть хворого-ж) госпіталізація хворих-бациловиділювачів за епідеміологічними показаніям- з) проведення заходів з оздоровлення вогнищ через виконкоми Рад депутатів трудящих (зміна житлоплощі, санітарні ремонти, забезпечення додаткової площі хворим на відкриту форму туберкульозу) .

КОМПЛЕКСНИЙ ПЛАН ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ЗАХОДІВ У РАЙОНІ ОБСЛУГОВУВАННЯ.

 Комплексні плани по боротьбі з туберкульозом в районі обслуговування (місто, область, край, республіка) складаються щорічно протитуберкульозним диспансером спільно з головними спеціалістами (терапевтом, педіатром, рентгенологом- хірургом) за обов`язкової участі санітарно-епідеміологічної станції.
Після розгляду в обласному (міському) райздороввідділу комплексний план направляється на затвердження Виконкому Ради депутатів трудящих, а в союзних і автономних республіках - на затвердження Ради Міністрів. Обговорення комплексного плану з туберкульозу та хід його виконання рекомендується заслуховувати на комісії охорони здоров`я, а також на сесіях міських (районних) Рад депутатів трудящих.
Затверджений комплексний план, обов`язковий не тільки для органів охорони здоров`я, а й для інших відомств і організацій, повинен також відображати роботу з туберкульозу, що проводиться органами освіти, міністерства культури, соціального забезпечення, сільськогосподарськими організаціями, підприємствами, товариствами Червоного Хреста і Червоного Півмісяця і т. д.
При складанні комплексного плану рекомендується покласти в його основу:

1. заходи з профілактики туберкульозу: а) групові огляди населення (один раз в 2 роки) - 6) комплекс заходів по оздоровленню туберкульозних вогнищ і поліпшення житлових умов-в) ізоляція дітей з бацилярних оточення після вакцинації і ревакцінаціі- г) заходи щодо санітарної освіти на підприємствах, в колгоспах, навчальних закладах, гуртожитках, клубах з широким використанням кіно, радіо, телебачення і т. д .;
2. заходи щодо протитуберкульозної вакцинації і ревакцинації в містах і на селі;
3. розгортання органами Міністерства освіти мережі оздоровчих і лікувально-профілактичних установ (дитячі садки, інтернати, лісові школи і т. д.) і органами охорони здоров`я лікарень, санаторіїв, диспансерів, трудових мастерскіх- будівництвом нових протитуберкульозних установ;
4. заходи щодо поліпшення лікувальної допомоги хворим туберкулезом- впровадження нових методів лікування, організація хірургічних відділень для хворих на легеневий і кістковий туберкульоз і трудових процесів при лікувальних установах і диспансерах;
5. працевлаштування хворих на туберкульоз на підприємствах за участю профспілок і адміністраціі- працевлаштування педагогів і обслуговуючого персоналу дитячих установ Міністерства освіти за участі міського районного відділу народної освіти-працевлаштування колгоспників і працівників радгоспів;
6. підготовка кадрів з туберкульозу, робота з лікарями, фельдшерами і сестрами загальної мережі і санітарно-епідеміологічної станції (спільні конференції, курси, семінари, стажування та т. д.).

По кожному заходу в плані вказується відповідальний виконавець (головний лікар, керівник підприємства, школи, відділ виконкому Ради депутатів трудящих, профспілка і т. Д.), А також термін виконання і ким здійснюється контроль.
Звіт про виконання комплексного плану з туберкульозу рекомендується щорічно заслуховувати у виконкомі Ради депутатів трудящих.