Група плямистих лихоманок, цуцугамуши, риккетсиозов - мікробіологія з технікою мікробіологічних досліджень

2. ГРУПА плямистий лихоманок

До цієї групи риккетсиозов належить кліщова сипнотіфозная лихоманка Сибіру і Далекого Сходу. У Західному Сибіру і на Далекому Сході з 1936 р спостерігалися осередкові спалахи висипнотифозної лихоманки. Експедицією Всесоюзного інституту експериментальної медицини за участю М. К. Кронтовской, Е. Н. Павловського і ін. Було встановлено, що весеннелетній висипний тиф в районі Красноярська є кліщовим рикетсіозів, а резервуаром інфекції є дикі гризуни і різні види іксодових кліщів, які тривалий час зберігають збудника і передають його потомству трансоваріальним шляхом.
Захворювання носить ендемічний характер. Людина захворює лише тоді, коли потрапляє на територію вогнища і піддається тут укусів кліщів.
Збудником цього захворювання є Dermacentroxenus sibiricus, для якого характерно внутрішньоядерні розмноження. Лабораторна діагностика кліщового висипного тифу заснована на постановці реакції зв`язування комплементу з Риккетсіозних антигеном і біологічної проби. При внутрибрюшинном зараженні кров`ю хворого морських свинок-самців у них розвивається періорхіт.

3 ГРУПА цуцугамуши

У південно-східній частині Азії і південно-східній частині Тихого океану зустрічається лихоманка цуцугамуши, збудником якої є R. orientalis. Джерело інфекції-деякі гризуни і краснотелкових кліщі.
Захворювання людини настає в результаті укусу личинок деяких видів краснотелкових кліщів. Мікробіологічний діагноз ставиться шляхом зараження мишей кров`ю хворих і постановкою реакції аглютинації.

4 ГРУПА ПНЕВМОТРОПНИХ Рикетсіоз

До цієї групи риккетсиозов відноситься Ку-лихоманка. Цей риккетсиоз вперше описаний в 1937 р Е. Дериком, хто спостерігав у робочих боєнь міста Брісбон (Австралія) своєрідне гарячкове захворювання. З сечі і крові цих хворих їм було виділено вірус. Після вивчення цього вірусу Ф. Бернет та М. Фрімен ототожнили його з рикетсіями. На честь Бернета цей мікроорганізм названий рикетсією Бернета (Rickettsia burneti), а захворювання - Ку-лихоманкою [Q ( «Ky») - перша буква англійського слова query - неясний, невизначений].
Ку-лихоманка зустрічається майже повсюдно в країнах Старого і Нового Світу. Збудник лихоманки Ку - особливий вид рикетсій, який має здатність до утворення фільтруються форм. Рикетсії Бернета є дрібними освіти, мають переважно форму коків, рідше паличок або ниток. Зустрічаються і ланцюжки з дуже дрібних форм, довжиною 0,3-0,5 мк, шириною 0,2 мк. За Романовським фарбуються в пурпурний колір.
Ці рикетсії відрізняються досить великою стійкістю до факторів зовнішнього середовища. У висушених екскрементах при кімнатній температурі залишаються життєздатними до 6 років, в висохлої сечі і крові уражених тварин зберігають вірулентність кілька років. Пастеризація молока, зараженого риккетсиями Бернета, не знищує їх. Вони гинуть лише після 1-3-хвилинного кип`ятіння. У стерильній водопровідній воді зберігають життєздатність до 160 днів. Гинуть від впливу на них розчину формаліну, що містить 2% формальдегіду, 10% розчину їдкого натру і 5% розчину перекису водню.
До рикетсій Бернета особливо чутливі морські свинки, які можна заразити будь-яким способом, в меншій мірі - хом`яки. Рикетсії Бернета є внутрішньоклітинними паразитами і добре культивуються в желточних мішках курячих зародків і в які переживають тканинах. Багато членистоногі і кліщі є хранителями і переносниками збудника Ку-лихоманки. Встановлено також широке поширення Ку-лихоманки серед дрібної і великої рогатої худоби, диких тварин і птахів.
Вхідними воротами інфекції є шкірні покриви, ротова порожнина, слизові оболонки і дихальні шляхи. Люди хворіють при вживанні інфікованої води, молока і молочних продуктів або при вдиханні пилу, що містить рикетсії. Можливо також зараження шляхом укусу кліщів. Клініка лихоманки Ку може мати найрізноманітніший характер. І. К. Мусабаев розрізняє такі форми захворювання: 1) грипоподібні, 2) пневмонічні, 3) ложнобруцеллезную, 4) субфебрильна.
Лабораторна діагностика Ку-лихоманки заснована иа виділення збудника від хворих людей або на постановці серологічних реакцій. Рикетсії Бернета можна виділити під час гарячкового періоду з крові, сечі, мокротиння і спинномозкової рідини
хворого. Досліджуваний матеріал вводять внутрішньочеревно морській свинці. Хворих свинок забивають, з селезінки роблять суспензія в фізіологічному розчині і заражають нею здорову свинку внутрибрюшинно або в яєчка. Після декількох пасажів (перевівок) в мазках із селезінки, забарвлених за Романовським, можна побачити рикетсії. З серологічних реакцій застосовують реакцію аглютинації і реакцію зв`язування комплементу з антигенами з рикетсій Бернета. Реакції позитивні, починаючи з 10-20-го дня захворювання. Мінімальними позитивними титрами для діагностики є розведення сироватки 1: 8-1: 10. До кінця 4-й педелі захворювання титр антитіл значно наростає. Для точної діагностики необхідно простежити за наростанням титру антитіл в динаміці на протязі хвороби з інтервалами 5-7 днів.
Діагностичне значення має і алергічна внутрішкірна проба, аналогічна шкірних проб при бруцельозі і туляремії.
З метою лікування застосовують антибіотики (левоміцетин, террамицин, хлортетрациклин), а для профілактики живу вакцину М-44 з рикетсій Бернета, ослабленого в своїй вірулентності штаму і вирощеного в желточном мішку курячого ембріона.

6 ГРУПА пароксизмальна рикетсіоз

До цієї групи належить волинська (окопна), або п`ятиденна гарячка. Захворювання вперше було виявлено серед солдатів в першу світову війну. Захворювання це несмертельно, але може давати великі епідемічні спалахи. Протікає в гострій і хронічній формі. Передається платтяними і головними вошами. У крові хворих рикетсії можуть зберігатися до 15 місяців, викликаючи після одужання через певний проміжок часу легкий гарячковий напад.
Збудник - R. quintana виділяється з випорожненнями вошей і володіє значною стійкістю до факторів зовнішнього середовища. На відміну від рикетсій Провачека збудник волинської лихоманки не викликає загибелі вошей і зберігається в них довічно.
Лабораторна діагностика цього захворювання розроблена недостатньо.