Профілактика та боротьба з інфекційними хворобами - епідеміологія
Відео: Профілактика ВІЛ. "Мати та дитина"
Відео: Фрагмент програми "Тема" з Фархадом Навлютовим
ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ І ЗАХОДИ БОРОТЬБИ З НИМИ
Програма боротьби з інфекційними хворобами визначена прийнятими в 1969 Верховною Радою СРСР «Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров`я», рішеннями XXIV і XXV з`їздів КПРС і постановами ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Положенням про санітарну службу відповідальність за дотримання санітарних норм і правил покладається на керівників підприємств і установ.
Профілактика інфекційних хвороб та заходи боротьби з ними включають:
- Проведення державних оздоровчих заходів, які спрямовані на попередження появи і поширення інфекційних хвороб.
- Проведення медичних заходів, спрямованих на зниження інфекційної захворюваності і ліквідацію деяких з них.
- Області охорони здоров`я населення і участь його в проведенні заходів, покликаних унеможливлювати або обмежують поширення інфекційних хвороб.
- Проведення заходів, покликаних унеможливлювати завезення інфекційних хвороб в країну.
Підвищення матеріального добробуту народу, забезпечення населення упорядкованим житлом, безкоштовною медичною допомогою, розвиток культури і т. Д. Здійснюються за державними планами розвитку народного господарства. До загальнодержавних належать також заходи, що проводяться по попереджувальному санітарному нагляду, в зв`язку з чим при будівництві житла, промислових об`єктів, підприємств торгівлі і громадського харчування, комунальних споруд, будівництві дитячих і лікувальних установ враховуються санітарні вимоги, спрямовані на створення найкращих умов праці та побуту, попередження і поширення інфекційних хвороб.
Спеціальні профілактичні заходи по боротьбі з інфекційними хворобами, які здійснюються медичними працівниками, діляться на профілактичні та протиепідемічні. Профілактичні заходи проводяться незалежно від наявності або відсутності інфекційних хвороб. Мета таких заходів - попередження інфекційних захворювань. Протиепідемічні заходи необхідні в разі появи інфекційного захворювання.
Як було сказано вище, для розвитку епідемічного процесу обов`язкова наявність трьох основних чинників: джерела інфекції, механізму передачі збудника і чутливого населення. Виняток одного з перерахованих факторів призводить до припинення епідемічного процесу, тому профілактичні та протиепідемічні заходи спрямовані на знешкодження джерела інфекції, розрив шляхів передачі збудника і підвищення несприйнятливості населення.
Знешкодження джерела інфекції
При деяких інфекційних хворобах (кір, коклюш, дизентерія, холера) хворий починає виділяти збудників вже в останні дні інкубаційного періоду або в 1-й день захворювання, в зв`язку з чим велике значення має своєчасне виявлення хворих. Активне виявлення хворих здійснюється медичним персоналом широкої мережі медичних установ (лікарні, поліклініки, амбулаторії, медпункти). Проведення медичними працівниками санітарно-освітньої роботи серед населення сприяє ранньої обертаності хворих до лікаря і своєчасному виявленню інфекційних хворих. Під час епідемій з цією метою організовуються щоденні подвірні і поквартирні обходи силами медичного персоналу або громадськими санітарними уповноваженими.
Встановлення діагнозу інфекційної хвороби проводиться на підставі клінічних даних, епідеміологічного анамнезу і лабораторних досліджень. Всі хворі з діагнозом інфекційного захворювання підлягають обов`язковій реєстрації та обліку. Реєстрація інфекційних хворих проводиться на підставі «Екстрене повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, гостре професійне отруєння», яке становить лікар або середній медичний працівник на всі випадки інфекційних захворювань або при підозрі на них і негайно направляє на санітарно-епідеміологічну станцію (не пізніше 24 год ). Про випадки захворювання карантинними інфекціями (чума, холера, натуральна віспа, жовта лихоманка) місцеві органи охорони здоров`я та органи охорони здоров`я відомств в установленому порядку зобов`язані інформувати Міністерство охорони здоров`я СРСР.
Реєстрація інфекційних хворих в лікувально-профілактичних установах і на санітарно-епідеміологічних станціях проводиться в «Журналах реєстрації інфекційних захворювань» (облікова форма № 60-лік і облікова форма № 60-СЕС). В кінці кожного місяця і після закінчення року по кожному інфекційного захворювання окремо підраховують загальну кількість зареєстрованих випадків і складають статистичний звіт за формою № 85-лік (лікувально-профілактичний заклад) і № 85-СЕС (санітарно-епідеміологічна станція).
Важливо також своєчасно ізолювати хворих. Обов`язковій госпіталізації підлягають хворі на чуму, холеру, віспу, висипний і поворотний тиф, черевний тиф, паратифи, вірусний гепатит, дифтерію та ін. В приймальному відділенні інфекційної лікарні або приймальному покої інфекційного відділення лікарні проводять санітарну обробку хворого, направляють його до відповідного відділення або при незрозумілому діагнозі, змішаної інфекції - в ізольовану палату або бокс. У стаціонарі дотримується відповідний режим, який попереджає поширення інфекції. Для знешкодження хворих як джерел інфекції призначається лікування. При ряді хвороб (скарлатина, коліентеритів, дизентерія та ін.) Широко застосовується ізоляція на дому. У цьому випадку проводяться заходи, що виключають зараження членів сім`ї (поточна дезінфекція, санітарно-просвітня робота). Крім того, забезпечується постійний медичний нагляд за хворим.
Перехворіли на інфекційні хвороби виписують із стаціонару після зникнення клінічних симптомів, обстеження на носійство і при дотриманні певного терміну ізоляції, встановленого для кожного захворювання. Наприклад, що перехворіли на дифтерію виписують із стаціонару після клінічного одужання і двократного контрольного бактеріологічного дослідження виділень із зіву і носоглотки з негативним результатом. Реконвалесценти, які перехворіли на черевний тиф, паратифи, сальмонельозами, дизентерією та іншими інфекціями, підлягають диспансерному спостереженню в лікувально-профілактичних установах. Терміни спостереження залежать від захворювання.
Заходи щодо носіїв зводяться до їх виявлення, ізоляції, лікування та обстеження. Необхідно планове обстеження всіх реконвалесцентів, які перехворіли на черевний тиф, паратиф, дизентерію та ін. За епідеміологічними показниками обстеження на носійство підлягають: особи, які стикаються з хворими на черевний тиф, паратиф, дизентерію, дифтерію і менінгококової інфекціей- особи, в анамнезі яких є перенесені захворювання на черевний тифом, паратифом, дізентеріей- підозрювані як джерело інфекції в осередку захворювання та ін.
Виявлених носіїв усувають від роботи на харчових підприємствах, в дитячих установах і т. Д. До кінця лікування і багаторазового обстеження на носійство. Хронічних носіїв переводять на роботу, не пов`язану з харчовими продуктами, дитячим колективом і т. Д. Носії перебувають на обліку в лікувально-профілактичних установах і санітарно-епідеміологічних станціях, підлягають спостереженню та обстеженню у встановлені терміни. Велика роль у знешкодженні джерела інфекції належить кабінету інфекційних хвороб. Кабінет надає допомогу дільничним лікарям в діагностиці хвороб, проведення протиепідемічних заходів в оточенні хворих, спостереженні за реконвалесцентами, проведенні санітарно-освітньої роботи серед населення та ін.
Заходи щодо тварин як джерел інфекції різні. Відносно господарсько-цінних, корисних домашніх тварин проводять комплекс ветеринарно-санітарних заходів. Виявлених хворих на бруцельоз домашніх тварин здають на забій. Коней, хворих на сап, знищують. Харчові продукти і сировину, отримані від хворих тварин, підлягають спеціальній обробці. У господарствах, де виявлено хворих тварин, проводять поточну дезінфекцію. Диких тварин, які не становлять економічної цінності, знищують і здійснюють заходи по огорожі людей від контакту з цими тваринами.
