Завдання санітарно-епідеміологічної служби - епідеміологія

Відео: Санітарно-епідеміологічна служба повідомляє

Відео: День Санітарно-епідеміологічної служби 420

ЗАВДАННЯ САНІТАРНО-епідеміологічної СЛУЖБИ
В СРСР
Санітарно-епідеміологічна служба в нашій країні входить в систему органів охорони здоров`я. Ця служба очолюється Головним державним санітарним лікарем СРСР, який є заступником міністра охорони здоров`я СРСР за санітарно-епідеміологічних питань. Йому підпорядковано Головне санітарно-епідеміологічне управління. Така ж система управління прийнята в союзних і автономних республіках. Основними установами санітарної служби на місцях є санітарно-епідеміологічні станції союзних і автономних республік, країв, областей, округів, міст, районів (в містах з районним поділом). Крім того, є відомчі санітарно-епідеміологічні станції (залізничний, водний транспорт та ін.). Санітарно-епідеміологічна станція складається з санітарного, протиепідемічного та дезінфекційного відділів.
Залежно від обсягу діяльності санітарно-епідеміологічної станції (обласна, міська, районна) можуть бути організовані і інші спеціалізовані відділення - відділення особливо небезпечних інфекцій, вірусологічне, паразитологічні, а також спеціалізовані санітарні відділення - промислової, харчової, шкільної та комунальної санітарії та ін.
У завдання санітарно-епідеміологічних станцій входять:

1. Державний санітарний нагляд за проведенням санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження та ліквідацію забруднень зовнішнього природного середовища (водойми, грунт, атмосферне повітря), на оздоровлення умов праці, навчання, побуту та відпочинку, а також контроль за організацією та проведенням заходів щодо попередження та зниження захворюваності.
2. Вивчення санітарного стану території, інфекційної та професійної захворюваності, розробка відповідних заходів і проведення їх в межах компетенції санепідстанції.
3. Забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя території, що обслуговується.

Одним з провідних на санітарно-епідеміологічної станції є протиепідемічний відділ, який здійснює облік і епідеміологічне обстеження осередків та спалахів інфекційних хвороб, визначає і здійснює заходи щодо ліквідації їх, проводить статистичну розробку результатів обстеження, аналіз поширеності інфекційних хвороб та ефективності проведених протиепідемічних заходів і т. д. Крім того, протиепідемічний відділ складає комплексні плани профілактики інфекційних хвороб, здійснює контроль за виявленням, госпіталізацією хворих, проведенням протиепідемічних заходів в осередках інфекційних хворих і носіїв, дотриманням в стаціонарах і дитячих установах протиепідемічного режиму, дотриманням правил прийому і виписки інфекційних хворих і правил прийому дітей в дошкільні дитячі установи, постачає лікувально-профілактичні установи бактерійними і вірусними препаратами, здійснює контроль за їх зберіганням і витрачанням, проводить роботу з санітарним активом, санітарно-освітню роботу серед населення та ін. в разі необхідності епідеміологи або їх помічники проводять лабораторні дослідження .
Науково-дослідними і методичними центрами по боротьбі з інфекційними хворобами є Інститут епідеміології та мікробіології імені М. Ф. Гамалії, Інститут вірусології імені Д. І. Іванівського, Інститут медичної паразитології і тропічної медицини, Всесоюзний інститут дезінфекції та стерилізації, Центральний інститут епідеміології, кафедри епідеміології, мікробіології та інфекційних хвороб медичних інститутів та інститутів удосконалення лікарів, а також відповідні науково-дослідні інститути союзних республік. Всі перераховані науково-дослідні інститути і кафедри дають повсякденні консультації місцевим органам охорони здоров`я з питань поточної протиепідемічної роботи, обстежують і беруть участь в ліквідації вогнищ, спалахів інфекційних хвороб, забезпечують вакцинами, сироватками та гамма-глобулінами санітарно-епідеміологічні станції. Крім того, науково-дослідні інститути розробляють питання теорії епідеміології, мікробіології та інших суміжних дисциплін і на підставі цього визначають особливості поширення інфекційних хвороб в республіці, краї, області, що необхідно для раціональної побудови плану протиепідемічних заходів.
Санітарна охорона території СРСР від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних хвороб здійснюється відповідно до «Правил по санітарній охороні території СРСР від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних хвороб».
У правилах враховані вимоги «Міжнародних медико-санітарних правил», прийнятих на XXII Всесвітній асамблеї охорони здоров`я 25 липня 1969 р і наступні доповнення до них, внесені XXVI Асамблеєю Всесвітньої організації охорони здоров`я в 1973 р
Санітарна охорона території СРСР являє собою систему загальнодержавних заходів, спрямованих на попередження заносу на територію Радянського Союзу з інших країн і територій карантинних та інших інфекційних захворювань, а в разі виникнення їх - на локалізацію та ліквідацію цих захворювань. До карантинних інфекцій відносяться чума, холера, натуральна віспа та жовта лихоманка.
Загальне керівництво санітарної охороною території СРСР і проведення карантинних заходів здійснює Міністерство охорони здоров`я СРСР. Воно встановлює перелік щеплень, обов`язкових при виїзді радянських громадян за кордон і в`їзд в СРСР осіб з усіх країн, а також обсяг санітарно-карантинних заходів і направляє в усі міністерства і відомства інформацію з цих питань.
Санітарно-карантинні заходи по боротьбі з карантинними та іншими інфекційними хворобами в міжнародних морських і річкових портах, аеропортах, на автодорожніх трасах, через які здійснюються міжнародні перевезення, проводяться закладами охорони здоров`я системи Міністерства охорони здоров`я СРСР. Безпосереднє проведення санітарнокарантінних заходів здійснюється санітарно-карантинними відділами в міжнародних морських і річкових портах та санітарно-карантинними пунктами в міжнародних аеропортах і автодорожніх трасах.
Санітарно-карантинні заходи на прикордонних залізничних станціях проводяться закладами охорони здоров`я Міністерства шляхів сполучення - санітарно-контрольними пунктами.
У пунктах перетину кордону санітарно-карантинні відділи (СКВ), санітарно-карантинні та санітарно-контрольні пункти (СКП) проводять:

1. медичний огляд прибувають і відбувають (радянських) транспортних засобів, екіпажів, пасажирів і вантажів;
2. перевірку наявності і правильності заповнення встановлених санітарних документів (міжнародні свідоцтва про щеплення, морська санітарна декларація, санітарна частина генеральної декларації літака, свідоцтво про дератизацію, свідоцтво про звільнення від дератизації);
3. виявлення хворих на карантинні хворобами, а також осіб, які підлягають ізоляції або медичного спостереження;
4. організацію дезінфекції, дератизації, дезінсекції, транспортних засобів, вантажів, і багажу (за показаннями).

Правилами по санітарній охороні території СРСР від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних хвороб передбачаються спеціальні заходи щодо попередження заносу чуми, холери, натуральної віспи та жовтої лихоманки, а також заходи з профілактики висипного і поворотного тифу, малярії, сибірки, бруцельозу, ящуру, сапу, міелоідоза, сказу і пситтакоза, виникнення і розповсюдження яких можуть бути пов`язані з занесенням з-за кордону.