Радіоізотопні методи дослідження хронічного пієлонефриту - хірургічна нефрологія дитячого віку
Створення високочутливої електронної апаратури і нефротропного мічених сполук ізотопів стало базою для проведення радіоізотопних методів дослідження в уронефрології. Перевагою цих методів є простота методики, необтяжливо для хворого, мінімальна доза опромінення, отримання інформації про роздільної функції нирок, можливість повторних досліджень. Найбільшого поширення набули ренография і сцинтиляційних сканування. Перший з цих методів дозволяє виявити функціональний стан кожної нирки, а сканування - визначити розміри нирок, їх стан, кількість функціонуючої паренхіми.
Мал. 52. Радиоизотопная ренограмми. Лівобічний гідронефроз. Хронічний пієлонефрит.
1 - права почка- 2 - ліва почка- 3 - кліренс крові.
Перший досвід застосування радіоізотопних методів в уронефрології дитячого віку переконав більшість дослідників в доцільності виконання обох методів, так як вони взаємно доповнюють один одного (А. Ф. Возіанов, 1970 Г. А. Зубовский, 1971).
Мал. 53. сканограмми. Правобічний міхурово-сечовідний рефлюкс. Гідронефротична трансформація.
В останні роки певну увагу приділено удосконаленому методу скеннірованіе з використанням гамма-камерсцінтіграфіі, що дозволяє одночасно ісследоврть ЧСС відділи сечової системи (Г. А. Зубовский, 1971, 1973).
Ренографіческіе симптоми хронічного пієлонефриту виражаються зміною всіх трьох сегментів: васкулярної, секреторного та видільної (по А. Я. Питель і С. Д. Голігорський - фаза відтоку сечі). Якщо інтерпретація другого і третього сегментів ренограмми не викликає дискусії, то в трактуванні характеру порушень ниркового кровотоку є значні розбіжності. Більшість авторів вважають, що перший сегмент відображає не тільки судинну фазу, але частково і секреторну.
У діагностиці хронічного пієлонефриту у дітей, особливо в ранніх стадіях захворювання, важлива роль відводилася радіоізотопним методам. Як вказують Winnel (1964), І. Брод (1965), А. Я. Абрамян і А. М. Соскін (1967), К. А. Велетнів і А. К. Бондарчук (1969), в ранній стадії хронічного пієлонефриту васкулярний сегмент виявляється незміненим або трохи зниженим, секреторний сегмент розтягнутий в часі, а видільної - не порушений (рис. 52). На сканограмме контури нирки чіткі, на тлі гарного розподілу ізотопу визначаються ділянки зі зниженою фіксацією препарату на ураженій стороні (рис. 53).
З прогресуванням пиелонефритическая процесу виявляються і більш значні зміни на ренограмми і сканограмме. При дифузному ураженні нирок без виражених ознак порушення функціональної діяльності ренограмми складається з усіх трьох сегментів, на яких відзначається деяка тенденція до зміни секреторної і екскреторної функції. Так як показники секреторної здатності і кліренсу крові незначно відрізняються від таких, отриманих при відсутності змін в нирці, трактування цих порушень вкрай спірна. І тільки при виражених змінах в паренхімі нирки виявляються значні зрушення при радіоізотопних дослідженнях. Так, при вираженій трансформації ниркової паренхіми, викликаної порушенням пасажу сечі, виявляється значне зниження судинного сегмента, секреторна фаза сповільнюється зі зменшенням ступеня сходження кривої, видільної сегмент різко розтягнутий в часі, сплощений. Особливо великі відмінності в показниках спостерігаються у хворих з хронічною нирковою недостатністю. На сканограмме виявляється нерівномірний розподіл ізотопу: чергування нормальної щільності з ділянками дифузного розрідження.
При гидронефротической трансформації розрізняють чотири види ренограмм і сканограмм: 1) при дифузному ураженні паренхіми, але збереженої функції нирки з вільним відтоком сечі васкулярний сегмент не змінений, а секреторний і видільної сегменти або не змінені, або кілька розтягнуті в часу-на сканограмме насичення ізотопу на стороні поразки виражено слабее- 2) при дифузному ураженні нирки з утрудненим відтоком сечі васкулярний сегмент ренограмми кілька знижений, секреторний - розтягнутий в часі, протягом 30 хв не настає напіввиведення препарату-на сканограмме насичення ізотопу на ураженій стороні висловлено більше, ніж на здоровой- 3) при порушеній функції нирки васкулярний сегмент знижений, секреторний - різко розтягнутий, протягом 45 хв не настає напіввиведення ізотопу, що свідчить про значну атрофії ниркової паренхіми- 4) при майже повній порушенні функції нирки васкулярний сегмент різко знижений, секреторний відсутня, видільної представлений майже »рівною лінією. На сканограмме накопичення ізотопу немає.
За даними Andrysek з співавт. (1965), у дітей з гідроуретронефрозом при порушенні іннервації сечоводу під час акту сечовипускання відзначається різке падіння рівня кривої ренограмми, що свідчить про декомпенсації евакуаторної здатності лоханочно-чашечной системи і сечоводу. Подібні ж дані виходять і при наявності підвищеного внутріпузирного тиску (Grieve, 1967), викликаного инфравезикальной обструкцією. Sach, Shrotdes, Olbing (1966) відзначають характерні зміни на ренограмми при наявності у дитини міхурово-сечовідного рефлюксу: при активному рефлюксі на ренограмми можна бачити підвищення кривої, при пасивному - хвилеподібний її характер.
Певна роль належить радіоізотопному дослідженню при підозрі на так звану німу нирку. При наявності на ренограмми кривої, що має рівну лінію, і відсутності на сканограмме накопичення ізотопу в області нирки можна з упевненістю говорити про загибель ниркової паренхіми. Наявність на ренограмми різко зниженого васкулярної сегмента, сплощення і подовження секреторного сегмента, відсутність напіввиведення препарату протягом 30-35 хв і більше, відсутність контура нирки і слабке нерівномірне накопичення в ній ізотопу на сканограмме свідчить про значне ураження ниркової паренхіми.
Важливу роль відводять радіоізотопним методам при дослідженні єдино функціонуючої нічки. Отримані дані більшістю авторів оцінюються як поступове компенсаторне збільшення секреторної активності і деяке уповільнення її екскреторної функції (Ю. А. Питель, І. Я. Воркунов, 1965, і ін.). Радіоізотопні дослідження знайшли широке застосування в багатьох дитячих установах (А. Ф. Возіанов, 1972). Однак отримані дані не специфічні для будь-якого певного захворювання і представляють відому цінність тільки в комплексі з результатами інших методів дослідження.
Абсолютними показаннями до їх застосування у дітей є наявність «німий» і єдиної нирки і в рідкісних випадках виражена гідронефротична трансформація. Радіоізотопна ренографія - один з простих і об`єктивних методів динамічного спостереження за зміною функціонального стану нирок в період консервативного лікування і після виконання коригуючих операцій. Вкрай спірно застосування рено- і сканограф у дітей для виявлення ранніх форм розвитку хронічного пієлонефриту, так як отримані дані незначно відрізняються від таких при нормальній функції нирки, що це ускладнить правильне їх трактування.
