Радіоізотопні методи діагностики хронічного пієлонефриту - нариси гнійної хірургії у дітей
Радіоізотопні методи. У комплексі діагностичних досліджень нирок певне місце належить радіоізотопним методам. В останні роки найбільшого поширення набули ренография і сцинтиляційних скеннірованіе. За допомогою першого методу можна визначити функціональний стан кожної нирки, а другий метод дає можливість встановити розміри нирок, їх стан, кількість функціонуючої паренхіми. Ренографіческіе симптоми хронічного пієлонефриту виражаються в порушенні всіх трьох сегментів - васкулярної, секреторного та видільної (по А. Я. Питель і С. Д. Голігорський - фаза відтоку сечі).
Якщо інтерпретація другого і третього сегментів ренограмми не викликає дискусії, то про трактування характеру порушень ниркового кровотоку є значні розбіжності. Більшість авторів вважають, що перший сегмент відображає не тільки судинну, але частково і секреторну фазу.
У діагностиці хронічного пієлонефриту у дітей, особливо на ранніх стадіях захворювання, важлива роль відводилася радіоізотопним методам. Як вказують Winkel (1964), І. Брод (1965), А. Я. Абрамян і А. М. Соскін (1967), К. А. Велетнів і А. К. Бондарчук (1969), на цій стадії васкулярний сегмент виявляється незміненим або трохи зниженим, а секреторний - розтягнутим у часу-видільної сегмент не порушений. На скеннограмме контур нирки четкій- на тлі гарного розподілу ізотопу визначаються ділянки зі зниженою фіксацією препарату на ураженій стороні.
З прогресуванням пиелонефритическая процесу виявляються і більш значні зміни на ренограмми і скеннограмме. При дифузному ураженні нирок без виражених ознак порушення функціональної діяльності на ренограмми виявляються три сегменти, з деякою тенденцією до зміни секреторного і екскреторної сегментів. Так як показники секреторної здатності і кліренсу крові незначно відрізняються від аналогічних показників, отриманих при відсутності патології в нирці, то трактування цих порушень вкрай спірна. І тільки при виражених змінах в паренхімі нирки виявляються істотні зміни і при радіоізотопних дослідженнях.
Певна роль належить радіоізотопному дослідженню при підозрі на так звану німу нирку: при наявності на ренограмми рівної лінії і відсутності накопичення ізотопу в області нирки на скеннограмме можна з упевненістю говорити про загибель ниркової паренхіми. Наявність на ренограмми різко зниженого васкулярної сегмента, сплощення і подовження секреторного, відсутність контура нирки або слабке нерівномірне накопичення в ній ізотопу на скеннограмме свідчать про загибель майже всієї ниркової паренхіми.
Більшість дослідників вважають, що рено- і скеннографіческіе дані, одержувані у хворих із захворюванням сечовидільної системи, не характерні для будь-якого певного захворювання і що цей метод цінний тільки в комплексі з іншими функціональними методами дослідження урологічних хворих.
Ниркова ангіографія по праву розглядається як найбільш точний метод, що дозволяє здійснювати функціонально-морфологічну і топічної діагностики. Однак для діагностики хронічного пієлонефриту цей метод має обмежені показання. Встановлено, що у ниркової артерії на боці ураження дрібніший калібр, ніж у артерії на здорової стороні- в паренхімі відзначається більш тонке і рідке розгалуження судин. При значному ураженні нирки виявляються деформація ниркових артерій, облітерація судин коркового шару і слабший нефрографіческій ефект в порівнянні зі здоровою ниркою. Але даними Н. А. Лопаткіна (1961), ангиографически можна виділити три стадії перебігу хронічного пієлонефриту: I стадія - зменшення числа дрібних гілок сегментарной артерії аж до їх отсутствія- великі сегментарні гілки ниркової артерії нагадують картину «обгорілого дерева» - II стадія дифузне звуження артеріального дерева всій нирки- ниркова артерія вже здорової наполовину. Розміри нирки менше обичних- III стадія - судини на всьому протязі різко звужені, деформовані, нирка маленького розміру, відсутня межа між мозковим і кірковим шаром.
Отримання цієї інформації пов`язано із застосуванням складного дослідження. Досвід багатьох авторів і власні дослідження переконують нас в тому, що показання до цього методу повинні бути різко скорочені. По праву провідну роль відводять цим дослідженням тільки в діагностиці нефрогенной гіпертонії вазоренальна походження.
Ця методика дає можливість виключити стеноз ниркової артерії функціонального характеру, визначити наявність стенозу протягом усього артерії, виявити залежність гіпертонії від ротації нирки і багато інших видів гіпертонії, викликані різними процесами в паренхімі ночек і перш за все нефросклеротіческім процесом, що виник у зв`язку з важким на хронічний пієлонефрит .
Отже, для діагностики хронічного пієлонефриту у дітей необхідно застосування комплексу різних лабораторних та інструментальних методів дослідження. На жаль, в даний час відсутні методи, що дозволяють встановлювати діагноз на ранніх стадіях перебігу хронічного пієлонефриту.
