Стравохідно-распіраторні свищі - непухлинні хірургічні захворювання стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки
Стравохідно-респіраторні свищі бувають вродженими і набутими. Вроджені свищі зустрічаються в 1-4% всіх захворювань стравоходу в дитячому віці [Баїра Г. А., Гріговіч І. Н., 1980) і в 90% поєднуються з атрезією стравоходу [Bognar М. et al., 1976]. Діти з вродженими стравохідно-респіраторні норицями рано гинуть від легеневих гнійних ускладнень, однак близько 17% хворих живуть багато років і навіть доживають до 60 років і більше.
Придбані стравохідно-респіраторні свищі бувають травматичної, запальної та пухлинної природи.
Травматичні стравохідно-распіраторні свищі виникають внаслідок пошкодження стравоходу або трахеї при інструментальних дослідженнях, хірургічних втручаннях, закритою травмі і пораненнях грудей. Їх утворення часто передують абсцес в області пошкодження одного із зазначених органів і прорив його в просвіт іншого органу [Kovacicek S. et al., 1976].
Стравохідно-респіраторні свищі запальної природи найчастіше є наслідком прориву запаленого дивертикулу стравоходу в трахею [Перельман М. І. та ін., 1976], а також наслідком запалення і розпаду лімфатичних вузлів області біфуркації трахеї.
Освіта свищів на грунті пухлини, як правило, пов`язане з проростанням раку стравоходу в трахею і бронхи.
Клінічна картина стравохідно-респіраторних нориць залежить від причини виникнення, локалізації, ширини їх просвіту. Чим ширше і коротше сполучення, тим вільніше вміст стравоходу потрапляє в дихальні шляхи, частіше і важче розвивається запальний процес в легенях. Свищі покручені, довгі, з вузьким просвітом можуть уподібнюватися клапанного механізму, вони менш прохідні для рідини і харчових частинок і протягом тривалого часу можуть клінічно мало себе проявляти. Серед всіх стравохідно-респіраторних нориць найчастіше спостерігаються стравохідно-бронхіальні, які вважаються найбільш несприятливими. Як вроджені, так і придбані стравохідно-респіраторні свищі можуть бути поодинокими і множинними [Авілова О.М. та ін., 1981].
Травматичні стравохідно-респіраторні свищі клінічно проявляються, як правило, раптової болем, сильним кашлем, що виникають під час прийому їжі, поперхіванія, появою харчових частинок в мокроті. Незабаром приєднуються пневмонія, медіастиніт.
Утворенню свищів запальної природи передує клінічна картина відповідного запального процесу, а потім на якомусь етапі захворювання раптом з`являються ознаки стравохідно-респіраторного соустя [Шалімов Л. Л. та ін., 1975]. У разі високого розташування останнього ми гут спостерігатися Афоня, симптом вібрації і осиплості голосу. При дуже низьких стравохідно-бронхіальних повідомленнях повітря з дихальних шляхів проникає в стравохід і шлунок, внаслідок чого з`являється здуття живота. При наявності вузького клапанного ходу кашель виникає тоді при певному положенні тіла, спостерігаються тривалі періоди ремісії, але в ряді випадків він супроводжується кровохарканням, що може послужити приводом для помилково го діагнозу туберкульозу легенів, хронічного абсцесу легені, бронхоектатичної хвороби і раку легенів [Бабляк Д. Г. 1972- Frank M. et al., 1979].
У діагностиці стравохідно-респіраторних нориць велике, а іноді вирішальне значення мають рентгенологічне і ендоскопічне дослідження легких, трахеї і стравоходу.
Непрямими рентгенологічними ознаками стравохідно респіраторних соустий є часто повторюється пневмонія, ателектази і абсцеси легких, наявність рідини в плевральній порожнині, посилення і деформація легеневого малюнка, наявність повітря в стравоході. Однак достовірною ознакою є затікання контрастної маси зі стравоходу в дихальні шляхи і з останніх в стравохід. У деяких випадках можна скористатися простим, але надійним методом дослідження. Перед бронхоскопией хворому в положенні лежачи дають випити розчин метиленового синього, який потім виявляється в дихальних шляхах при бронхоскопії. Іноді рентгенологічні та ендоскопічні дослідження доводиться повторювати кілька разів, і лише за такої умови вдається поставити правильний діагноз.
Лікування стравохідно-респіраторних нориць буває справою дуже важким. Серед консервативних методів лікування заслуговують на увагу тривалий харчування через зонд, пломбування свищевого ходу рідкими легко твердіє пластичними масами. Однак консервативне лікування часто виявляється безуспішним. Хворі, у яких пищеводно респіраторний свищ утворюється внаслідок проростання ракової пухлини стравоходу в трахею, як правило, виявляються не виліковними. Для позбавлення їх від нападів кашлю під час прийому їжі доцільно накласти гастростому, а іноді ще перев`язати стравохід вище свіща-
При свищах травматичної етіології в ранні терміни після травми виробляють роз`єднання органів і ушивання отворів в стінці стравоходу і трахеї. Деякі хірурги в таких випадках захищають лінію швів різними клейовими речовинами [Черноусов А. Ф. та ін., 1980]. При наявності гнійних захворювань легенів, плеври і середостіння спочатку доцільно ліквідувати осередки гнійної інфекції і тільки після цього втручатися з приводу свища [Перельман М. І. та ін., 1976]. При різко виражених змінах в легенях усунення свища поєднується з хірургічним втручанням на легкому у вигляді резекції останнього або навіть пульмонектомії - [Брунс В. А., Срибних С. І., 1983]. У разі значного звуження трахеї хірург буває змушений втручатися і на цьому органі [Шалімов А. А. та ін., 1975].
