Склеродермия, геморагічна телеангіектазії - патологія гострих шлунково-кишкових кровотеч - гострий живіт і шлунково-кишкові кровотечі

Склеродермия

Серед вісцеральних уражень при склеродермії особливо часто в патологічний процес втягується травний апарат. За даними А. І. Нестерова і Я. А. Сігідіна (1966), травний тракт при цьому захворюванні вражається майже у 90% хворих і на всьому протязі.
Склеротичні зміни в стінці і судинах травного апарату призводять до розвитку ерозій, виразок, крововиливів і ішемічних некрозів.
Особливо часто уражається стравохід. Дисфагія - ось найбільш рання ознака вісцеральної склеродермії. Інші відділи уражаються рідше. Так, на 727 випадків склеродермії Tuffanelli і Winkelmann (1961) ураження стравоходу зазначено у 67% хворих, а розвиток виразок у дванадцятипалій кишці тільки у 30. Тонка кишка уражається рідше, але описані випадки, коли її поразка була першим і єдиним проявом хвороби (Horswell a. oth., 1961). У ряду хворих зміни в кишечнику виявляються синдромом виразкового коліту. Іноді розвивається картина паралітичного ілеусу, що призводить до необґрунтованих оперативних втручань.
При відсутності шкірних змін діагностика вісцерального варіанта склеродермії представляє великі труднощі.
Ми спостерігали хвору, яка страждає повторними шлунково-кишковими кровотечами, що поєднуються з вираженим больовим синдромом. На підставі цієї ознаки було висловлено припущення про системний васкуліті типу геморагічного капіляротоксикозу або вузликового периартериита (у хворої до того ж спостерігалися гіпертонія і коронарна недостатність). Хвора загинула. Результати гістологічного дослідження (С. С. Вайль) дозволили висловитися на користь склеродермії.
Ревматизм зазвичай супроводжується генералізованим ураженням судин, хоча їх характер, ступінь вираженості і локалізація можуть варіювати від випадку до випадку. Найбільш різко, судячи з клінічних даних, уражаються судини серця і мозку (коронаров, церебральний тромбоваскуліт). Однак в літературі описані масивні, що загрожують життю шлунково-кишкові кровотечі з розвитком важкої вторинної анемії. Подібно капіляротоксикозах і іншим системним ураженням, для кровотеч, обумовлених ревматизмом, характерне поєднання болю з крововтратою. Ми спостерігали хворого, який, страждаючи важким поєднаним мітральним та аортальним пороком, загинув від шлунково-кишкової кровотечі, обумовленого ревматичних ураженням судин всіх відділів травного тракту, включаючи ротову порожнину. За геморагічним висипанням на м`якому небі ми висловили припущення про генерализованном судинному ураженні як причини кровотечі. Діагноз підтвердився на секції.

Геморагічна телеангіектазії (хвороба Ранд - Ослера)

Це вроджене захворювання, що виявляється дифузним ангиоматозе. Найбільш характерним, а часом єдиною ознакою захворювання є часті кровотечі, особливо носові, які починаються з дитячого віку.
У цих хворих на поверхні тіла, особливо на обличчі (крила носа і вушні мочки), на слизових носа і рота, на губах і мові виявляються одиничні або множинні ангіоми - неправильні сінусообразную розширення судин, стінки яких складаються майже з одного ендотелію і оточені лише пухкої сполучною тканиною, що і обумовлює їх легку вразливість.
При ангиоматозе бувають повторні масивні шлунково кишкові кровотечі. Так, одна з наших хворих загинула від профузного кровотечі внаслідок генералізованого ураження кишечника. Друга хвора шість разів надходила в стаціонар з приводу масивних шлунково-кишкових кровотеч. Поширеність ураження шлунково-кишкового тракту у цієї хворої нами не встановлено, так як вона не піддавалася оперативного втручання, бо консервативне лікування щоразу давало цілком задовільні результати. Діагноз хвороби Ранд - Ослера був поставлений на підставі великої кількості телеангіоектазій на слизових рота, язика та обличчя. Крім того, вона сама і її шість братів і сестер страждали з дитинства носовими кровотечами і з лікувальною метою всім їм проводилася електрокоагуляція.
При вродженої телеангіектазії, на відміну від класичних форм кровоточивості, геморагічний синдром як такий відсутній: `згортання, час кровотечі, кількість тромбоцитів і ретракція згустку нормальні, ендотеліальні симптоми відсутні.
Гіпертонічна хвороба і атеросклероз. Давно відомо, а сучасна лікарська практика повна прикладів, що гіпертонічна хвороба, особливо гіпертонічні кризи у осіб з ангіосклеротіческімі змінами, часто викликає внутрішньомозкові крововиливи, крововиливи в серцевий м`яз, носові кровотечі, крововиливи в сітківку ока. Немає нічого дивного, що в останні роки в літературі все частіше стали з`являтися публікації про виникнення виразок, що кровоточать в шлунку і кишечнику у хворих на гіпертонічну хворобу та атеросклероз. Ці кровотечі розвиваються зазвичай у осіб з ознаками розладу кровообігу, коли вазомоторні порушення поглиблюються гіпоксією і гіперкапнією, що призводить до вираженого порушення капілярного кровотоку і підвищення їх проникності. Ми спостерігали 50 хворих на гіпертонічну хворобу, які загинули від порушень кровообігу. У 7 випадках були виявлені множинні крововиливи в слизову оболонку шлунка.
Звичайно, гострі шлунково-кишкові кровотечі рідко ускладнюють гіпертонічну хворобу та атеросклероз. Але описані навіть смертельні шлункові кровотечі на грунті гіпертонічної хвороби, причому вони не супроводжувалися видимими змінами слизової шлунка (Е. Г. Соловей, 1960).
Ми спостерігали 4 хворих з гострими шлунково-кишковими кровотечами, які тривалий час страждали на гіпертонію і атеросклерозом. Всі вони загинули від кровотечі. У двох хворих гострі виразки були виявлені в шлунку, а у двох - в тонкій кишці. Характерно, що у 3 з 4 хворих тяжкість стану явно не відповідала ступеня крововтрати: колаптоїдний стан розвивалося при порівняно задовільних показниках червоної крові. Мабуть, тяжкість стану пояснюється не тільки ступенем крововтрати, а й особливостями основного захворювання (склероз судин, розлад кровообігу та ін.).
Значно частіше гострі шлунково-кишкові кровотечі спостерігаються при таких ускладненнях гіпертонічної хвороби і атеросклерозу, як інфаркт міокарда, розрив аорти і тромбоз мезентеріальних судин.