Клініка інфекційних захворювань - гострий живіт і шлунково-кишкові кровотечі
«Гострий живіт» В КЛІНІЦІ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
Найрізноманітніші інфекційні захворювання, особливо атиповий протікають, як, наприклад, черевний тиф, паратифи, висипний тиф, дизентерія, хвороба Боткіна, ангіна, грип, кір, скарлатина, вітряна віспа, малярія, правець і бруцельоз, можуть симулювати клінічну картину гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини (І. І. Греков, 1927- Ю. Ю. Джанелідзе, 1935- Т. К. Краснобаев, 1935- С. Д. Тернівський, 1940- І. І. Зольберг, 1948- А. М. Фейнгольд, 1951- І. Б. Отараев, 1957- Р. П. Аскерханов і Т. А. Салімханов, 1959- А. П. Подоненко-Богданова, 1968 Seifert, 1934, і ін.).
Болі в животі, що виникають при гострих інфекційних захворюваннях, можуть бути обумовлені висипаннями на серозної оболонці кишечника і інших органів, токсичним роздратуванням нервових сплетінь, мезентеріальним лимфаденитом або гострим набуханням печінки і селезінки. При черевному і поворотному тифі, грипі, ангіні та скарлатині нерідко спостерігаються болі в правої клубової області внаслідок реактивних змін з боку лімфоїдної тканини. Нарешті, загальна інтоксикація викликає зміни з боку центральної нервової системи з подальшим розвитком спазму або парезу шлунка і кишечника.
У деяких випадках абдомінальний синдром є одним з проявів інфекційного захворювання і не вимагає хірургічного лікування, у інших хворих він обумовлений виникненням різних ускладнень, в зв`язку з чим необхідно термінове оперативне втручання. Слід пам`ятати про те, що нерідко такі хворі вперше потрапляють до хірургів, а тому хірурги повинні добре знати клініку інфекційних хвороб і в неясних випадках частіше використовувати консультації терапевтів та інфекціоністів.
Черевний тиф
У патогенезі захворювання велику роль грає проникнення тифо-паратіфозних бактерій з їжею в кишечник, виникнення лимфангоита в області тонких кишок з подальшим бактериемией і інтоксикацією організму.
У деяких випадках черевного тифу захворювання починається з клінічної картини гострого апендициту, обумовленої різко вираженою гіперплазією лімфатичних вузлів, розташованих в ілеоцекальному кутку (М. М. Віккері, 1936). В інших випадках в перші дні захворювання відзначаються різкі болі в животі, нудота, блювота, метеоризм, затримка стільця. Однак на відміну від перитоніту відсутня нерухомість черевної стінки при дихальних рухах і немає вираженого напруги черевних м`язів. У літературі наводяться описи випадків, коли проводилася невиправдана лапаротомія при нерозпізнані черевний тиф (Р. П. Аскерханов, 1961- А. П. Подоненко, 1964). Однак іноді внаслідок виразково-некротичних змін спостерігається і прорив червоподібного відростка (тифозний апендицит).
Е. А. Тархова (1955) вказує на наступні хірургічні ускладнення черевного тифу: 1) проривної перитоніт внаслідок перфорації черевнотифозних виразок кишечника-2) кишкова кровотеченіе- 3) гострий деструктивний холецістіт- 4) прорив нагноівшіеся лімфатичного вузла в черевну порожнину.
Частота проривів черевнотифозних виразок кишечника, за даними різних авторів, коливається досить в широких межах - 1,3 до 11% (В. М. Нечипорук, 1962). Перфорація виразок може виникнути в різні періоди хвороби, в тому числі і в перший день захворювання (М. Б. Бєлкін, 1961). М. А. Мир-Касимов (1947) вказує, що черевнотифозні перитоніти можуть протікати атипово. Так, їм описані випадки уповільнених перитонитов зі слабо вираженою симптоматикою, а також випадки черевного тифу, що починаються з явищ перитоніту. Багато клініцисти відзначають, що діагностика перитоніту значно ускладнена при стертих, так званих амбулаторних, формах перебігу черевного тифу, частота яких значно збільшилася в зв`язку з активною імунізацією населення і безсистемним застосуванням антибіотиків широкого спектра дії. Такі хворі зазвичай направляються в хірургічні відділення, так як у них переважають симптоми гострої хірургічної патології органів черевної порожнини. Р. П. Аскерханов (1961) спостерігав 22 хворих з гострими хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини при безсимптомно протікає черевний тиф. За даними Е. І. Звєрєва (1963), з 15 оперованих хворих діагноз черевного тифу перед операцією був поставлений лише у 9 осіб, а у 3 хворих основне захворювання не було розпізнано і під час операції.
Слід зазначити, що такі хворі погано переносять операційну травму, а результати операцій нерідко невтішні, особливо коли не діагностується інфекційне захворювання і не проводиться відповідне специфічне лікування. Необхідно пам`ятати і про те, що при паратифах перитоніт може розвинутися і без видимих перфораций кишкової стінки (М. А. Мир-Касимов, 1947- Е. І. Звєрєв, 1963).
Діагностика черевного тифу і паратифів ґрунтується на клінічних особливостях цих хвороб: поступове початок, висока температура тіла, різко виражені явища інтоксикації, диспепсичні розлади, збільшення в розмірах печінки та селезінки, розеолезная висип, відставання частоти пульсу від температури, лейкопенія або невисокий лейкоцитоз, що не відповідає ступеня місцевих явищ з боку живота. Відоме діагностичне значення мають дані епідеміологічного анамнезу: контакт з хворими лихоманить або приїзд з районів, несприятливих в епідеміологічному відношенні, питті сирої води і молока. З лабораторних методів дослідження особливу цінність має посів крові на живильні середовища (в перші дні захворювання). Після 10- 12-го дня хвороби користуються посівом випорожнень і сечі. Реакція Відаля менш показова, ніж метод гемокультури, так як вона буває позитивною у хворих, які отримували профілактичні щеплення чи перенесли черевний тиф і паратифи. По-друге, реакція Відаля іноді запізнюється і нерідко виявляється тільки до кінця гарячкового періоду.
