Радіаційні ураження - невідкладна рентгенодіагностика
Радіаційні ураження в умовах мирного часу можуть виникнути при порушенні правил роботи з різними джерелами іонізуючих випромінювань, аваріях ядерних реакторів, після променевої терапії у деяких категорій онкологічних хворих та ін.
При цих ситуаціях можливе загальне, відносно рівномірний опромінення всього організму потерпілого або переважно локальне опромінення різних анатомічних областей, окремих органів і систем. У першому випадку звичайна розвивається гостра променева хвороба (якщо доза опромінення перевищує 100 Гр), у другому - виникають гострі і хронічні променеві ушкодження органів, опромінених в дозі, що перевищують їх толерантність.
Рентгенологічне дослідження застосовують для діагностики деяких ускладнень гострої променевої хвороби, а також променевих ушкоджень бронхолегеневої системи і кісткової тканини.
При цьому може бути отримана дуже цінна, нерідко визначає лікувальну тактику, інформація. Доза ж локального опромінення досліджуваних органів (при методично правильно виконаному дослідженні) зазвичай не перевищує 0,01 - 0,02 Гр. Тому самі по собі радіаційні поразки не можуть служити підставою для відмови від рентгенологічного дослідження через небезпеку додаткового опромінення. Однак кожне таке дослідження повинно проводитися тільки за суворими медичними показаннями, в мінімальному обсязі, з дотриманням всіх правил, що забезпечують обмеження опромінення постраждалих.
ОРГАНІЗАЦІЯ І МЕТОДИКИ Рентгенологічне дослідження
Переважною методикою рентгенологічного дослідження є рентгенографія, так як вона володіє високою роздільною здатністю, супроводжується незначною променевим навантаженням (поглинена доза випромінювання при виробництві одного знімка легенів або скелета на сучасних
рентгенодіагностичних апаратах зазвичай коливається в межах 0,001-0,01 Гр). Просвічування легких або шлунково-кишкового тракту проводиться лише за особливими показаннями (супутні пошкодження, загострення деяких хронічних захворювань і ін.).
При гострої променевої хвороби рентгенологічне дослідження зазвичай застосовується з метою діагностики легеневих і деяких інших (наприклад, перфорація стінки кишки) ускладнень, що виникають переважно в період розпалу захворювання, а також супутніх механічних пошкоджень при комбінованих ураженнях.
Залежно від загального стану хворого рентгенологічне дослідження виконують в рентгенівському кабінеті або в палаті за допомогою переносних або палатних рентгенівських апаратів. Найбільш часто відзначаються легеневі ускладнення - пневмонії, нагноїтельниє процеси, ателектази діагностика яких грунтується на результатах рентгенографії органів грудної клітини в двох стандартних проекціях. При цьому зазвичай вдається визначити посилення легеневого малюнка, фокуси інфільтрації, ділянки гиповентиляции, розпад легеневої тканини і інші патологічні зміни. Якщо дані клінічного обстеження хворого на гостру променеву хворобу дозволяють запідозрити перфорацію шлунка або кишечника, необхідно прагнути виявити вільний газ в черевній порожнині. Для цього виконують оглядову рентгенографію живота в положенні хворого сидячи за екраном або в латеропозіції на лівому боці.
Пошкодження легенів і бронхів
Променеві ушкодження легенів і бронхів виникають при масивному або багаторазовому (переважно локальному) опроміненні грудної клітини. Сприятливими моментами є перенесені в минулому хронічні запальні процеси в легенях.
Відповідно до класифікації Г. А. Зедгенідзе (1957), прийнято розрізняти гострі, первинно і вторічнохроніческіе променеві пневмонії. Гострі променеві пневмонії зазвичай виникають протягом першої - другого тижня після опромінення і в залежності від визначених при рентгенологічному дослідженні змін поділяються на такі основні форми: 1) мелкодольковие з переважанням ураження альвеолярної системи. Рентгенологічно при цій формі на тлі посиленого легеневого малюнка виявляється картина дольковой інфільтраціі- 2) гострі променеві пневмонії з розвитком масивних інфільтратов- 3) гострі променеві пневмонії з переважанням перибронхиальной і периваскулярной інфільтраціі- 4) гострі променеві пневмонії з розвитком масивного набряку.
При сприятливому перебігу інфільтрат легеневої тканини може повністю розсмоктатися протягом 2- 3 тижнів. В інших випадках патологічний процес в легенях починається поволі і відразу приймає хронічний характер. Це так називаемая- первічнохроніческая пневмонія. Нерідко гостра променева пневмонія, що не розв`язавшись повністю, переходить у вторинно-хронічну фазу.
У рентгенологічної картині при первинно і вторинно-хронічних формах променевих пневмоній переважають фіброзно-склеротичні зміни. На знімках визначаються зменшення обсягу ураженого відділу легкого, посилення і деформація легеневого малюнка, нерівномірна, переважно периваскулярная і перибронхиальная інфільтрація. У суміжних відділах легені розвивається компенсаторна емфізема.
Клінічна картина променевих пневмоній відрізняється невідповідністю між виразністю патологічних змін, які визначаються при рентгенологічному дослідженні, і мізерністю суб`єктивних відчуттів хворих.
Відео: УВАГА, радіація! Радіаційна небезпека - вигадка чи правда?
Пошкодження кісткової тканини
Променеві ушкодження кісток розвиваються головним чином в умовах фракційного зовнішнього опромінення, при поглиненої дози, що перевищує 30 Гр. Важливе значення мають особливості випромінювання (головним чином його вигляд і енергія), розподіл дози в часі (ритм опромінення і потужність дози), а також вік і індивідуальні особливості опромінюється організму. Променеві ушкодження кісток і суглобів значно частіше виникають у осіб молодого віку (особливо у дітей), опромінених випромінюванням, що володіє відносно низькою енергією (рентгенівське випромінювання).
При наявності променевих ушкоджень на знімках уражених відділів скелета, зроблених через 2-3 міс після опромінення, визначаються спочатку плямистий, а потім дифузний остеопороз, перебудова кісткової структури у вигляді разволокненія кортикального шару, зміни в суглобах дегенератівнодістрофіческіх характеру. У цих умовах можливе виникнення патологічних переломів, діагностика яких грунтується головним чином на результатах рентгенографії.
При важких променевих пошкодженнях на тлі дифузного остеопорозу нерідко розвивається вогнищевий остеонекроз. На рентгенограмах омертвілі, зазвичай множинні, невеликі кісткові фрагменти на тлі дифузного остеопорозу відрізняються більшою щільністю. Уражені відділи кістки набувають ніздрювату структуру. Надалі ділянки остеонекрозу можуть поступово розсмоктуватися і заміщатися сполучною тканиною або обизвествляется. При приєднанні вторинної інфекції виникає так званий променевої остеомієліт, який характеризується млявим перебігом без тенденції до відмежування і купірування процесу. При опроміненні кістково-хрящової тканини дітей та осіб молодого віку можливе різке порушення процесів енхондрального окостеніння, внаслідок чого зростання кісток гальмується або навіть призупиняється.
Променеві ушкодження кісток можуть розвинутися не тільки в результаті зовнішнього опромінення, а й внаслідок проникнення в організм радіоактивних ізотопів, що володіють здатністю виборчого накопичення в кістковій тканині. До таких остеотропний радіоактивних речовин і ізотопів, зокрема, відносяться радій, мезоторий, радіоторій, плутоній, цирконій ,, ітрій, барій, стронцій. Шкідлива дія кожного радіоактивного ізотопу на кістки залежить головним чином від його кількості (активності) і, отже, дози випромінювання, а також ефективного періоду напіввиведення. Радіоактивні елементи, які мають тривалий ефективний період напіввиведення, надають відповідно сильніше шкідливу дію, ніж елементи з коротким періодом напіввиведення.
Патологічні процеси, що розвиваються в кістках в результаті внутрішнього опромінення, за своїм характером подібні зі змінами, що виникають при масивних зовнішніх локальних опромінюваннях. Зазвичай клінічні ознаки променевих уражень кісток (завзятий больовий синдром з переважною локалізацією болів в кінцівках і попереково-крижової області) поєднуються з іншими проявами хронічної променевої хвороби, що розвинулася в результаті внутрішнього опромінення.
Рентгенологічна діагностика грунтується на виявленні вже описаних симптомів (прогресуючий остеопороз, патологічна перебудова кістки, остеонекроз і ін.) З урахуванням даних анамнезу, клінічного, дозиметричного, радіометричного і лабораторного обстеження хворих. Важливе значення для оцінки характеру патологічних змін мають результати динамічного клініко-рентгенологічного спостереження.
